Це — перший медозбір у 2026 році. Пасіка жінки розташована у дачному масиві Калуша, де медоносних рослин бракує, а бджіл доводиться постійно підгодовувати.
Цьогоріч пасічниця вперше вивезла свої вулики у гори. Через такий експеримент їй вдалося зібрати більше меду, ніж вона очікувала. З одного вулика бджолярка планувала отримати орієнтовно 10 літрів, натомість має 15.
Оксана Мартинюк розповіла Суспільному, як проходить цьогорічний сезон, що впливає на медозбір, як продає свою продукцію та навіщо цим займається.
“Я попросила дідуся Василя, щоб він мене до цієї справи підготував, і я захопилася”
Оксана Мартинюк займається бджільництвом понад чотири роки. Жінка зацікавилася цією справою ще два десятиліття тому. Однак облаштувати свою пасіку змогла після переїзду до Калуша зі Львівщини.
“Вчилася. Я попросила одного дідуся Василя, щоб він мене до цієї справи підготував. Тому що читати літературу — це одне. А коли живі руки покажуть тобі ось це гніздо бджолине, як воно працює — це не так все просто. І я захопилася. Де чотири вулики — там і десять”, — каже пасічниця.
Два роки тому пасіка Оксани Мартинюк налічувала 25 вуликів. Самотужки доглядати за таким господарством було тяжко, тож зараз жінка має 11 вуликів.
Вулик на пасіці Оксани Мартинюк в Калуші. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Як стартував цьогорічний сезон і скільки вдалося зібрати меду
Оксана Мартинюк зібрала 150 літрів першого травневого меду. Це — приблизно по 15 літрів з одного вулика. З її слів, торік з одного вулика їй вдалося зібрати 10 літрів. Цьогоріч частину бджолиних сімей жінка вперше вивезла ближче до гір — так їй і вдалося отримати більшу кількість меду.
“У мене було б значно менше меду. Тобто цей експеримент вдався. Я задоволена результатом. Якщо йде інтенсивний медозбір, і якщо пасіка розташована в полях, то з одного вулика на 20 рамок можна отримати до 20 літрів меду. Але це потрібно робити зважено, з урахуванням стану бджолиних сімей, щоб не нашкодити і не ослабити їх. Я думаю, що мед, який буде в серпні, ми залишимо для зимівлі бджіл”, — розповіла пасічниця.
Вивезти бджіл ближче до гір Оксана вирішила зокрема й через те, що у місцевості, де розташована її пасіка, бракує медоносних рослин. Через це жінка не може збільшувати кількість бджолиних сімей. А у період ранньої весни мусить підгодовувати комах.
“У мене район — дачний масив, і немає достатньої бази медозбору. Доводиться часто навесні догодовувати бджолині сім’ї. Виробники пропонують спеціальні препарати на основі цукрової пудри. Я переважно їх і використовую”, — каже Мартинюк.
Бджоли. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
На медозбір цьогоріч вплинули і погодні коливання, каже пасічниця.
“Було помітно у вулику численне розмноження бджіл. Десь уже в березні, коли починають пускати бруньки ліщина та верба, вже міг би початися медозбір. Але через те, що весна пропонувала періоди холоду і тепла, бджоли залишалися у вуликах і не мали можливості вилетіти. Те, що комахи заносили ранньої весни, доводилося сім’ям з’їдати”, — говорить бджолярка.
Пасічниця пояснює: кількість зібраного за сезон меду залежить не лише від погоди, а й від правильного догляду за бджолиними сім’ями.
“Якщо це маленькі корпусні вулики, нам слід стежити не за медозбором, а щоб сім’ї не ділилися. Тому що їм стає тісно — потрібен додатковий корпус для збору меду і для розмноження бджоли. Пасічник мусить цей момент вловити, щоб сім’я не розділилася і не полетіла, бо тоді ти маєш втрати”, — розповідає Оксана Мартинюк.
Бджолина рамка з запечатаним травневим медом на пасіці Оксани Мартинюк в Калуші. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
“У мене — маленька пасіка, мені легше мед збути серед знайомих”
Оксана Мартинюк каже: мед, який збирає на своїй пасіці, вдається продавати без зайвих труднощів.
“Оскільки в мене маленька пасіка, мені легше цей мед збути серед знайомих, серед любителів. Я задоволена. А у пасічників, у яких є до трьох тонн меду, вже йде мова про опт. Це — складніше”, — каже жінка.
Окрім меду, бджоли виробляють віск, пилок та прополіс. Їх пасічниця використовує як у побуті, так і для створення сувенірної продукції.
“Цей віск, який у мене накопичувався, я обмінювала на вощину. Але в мене виникла ідея купити кілька формочок для перетоплення і виливання свічок. І, звісно, перебої зі світлом також спонукали мене до виготовлення цієї продукції. Пізніше вона стала більше сувенірно-подарунковою, як-от стрітенська свічка. Взимку ми робили свічки у вигляді оленят, ялиночок”, — каже Оксана Мартинюк.
Воскові свічки. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
“Коли я відкриваю вулик — починаю з ними спілкуватися, ніби вони мене розуміють”
Зі слів пасічниці, робота з бджолами — це набагато більше, ніж технічний процес.
“Коли я відкриваю вулик — починаю з ними спілкуватися, ніби вони мене розуміють. І мені справді здається, що це не так все просто. Це не просто мушка. Вони справді розуміють. Інколи я їх погладжую, і вони чують мій голос. Це — мудрі комашки. Іноді восени я їх можу зігрівати на долоньці. Вони шукають теплі місця. Вони шукали біля шийки, біля рук. Тобто є якесь спілкування”, — розповідає жінка.
Оксана Мартинюк на своїй пасіці в Калуші. Суспільне Івано-Франківськ/Дмитро Ткач
Оксана Мартинюк планує створити апібудинок для відпочинку серед бджіл.
“Це — безмежне щастя. Я не могла подумати, що настільки полюблю це. Мене воно захоплювало. Так, я спробувала. Але воно і далі мене не відпускає. Це — настільки цікаво. Не так все просто: формувати ту сім’ю, стежити за тим, як вона розвивається. Це — дуже цікава справа. На сьогодні я отримую таке задоволення. Я не збираюся полишати”, — говорить пасічниця.
