69-річний Джейкоб Кепка — громадянин Канади та колишній морський піхотинець США — приїхав на Прикарпаття велосипедом у межах міжнародної велоекспедиції «Надія». Він має ампутацію ноги вище коліна, однак продовжує активно займатися спортом, подорожувати та власним прикладом показує: важка травма може змінити життя, але не обов’язково зупиняє його.
Про це повідомила голова Івано-Франківської ОВА Світлана Онищук.
Велоекспедиція «Надія» стала для Джейкоба вже другою. Її мета — привернути увагу міжнародної спільноти до України, підтримати українських військових і ветеранів, які пережили важкі поранення, та показати світові можливості життя після ампутації.
На Прикарпатті Джейкоб зустрівся з ветеранами у ветеранському просторі «Ветеран ПРО». Ця зустріч стала своєрідним діалогом людей із різних країн, яких об’єднує досвід боротьби за повернення до активного життя після травм.
Відновлення — це не лише про медицину
Українські ветерани розповіли гостю про свої тренування, спортивні захоплення та участь у змаганнях. Джейкоб, своєю чергою, поділився власним досвідом у велоспорті та розповів про свій шлях після ампутації.
Говорили не лише про велосипеди чи фізичні тренування.
Йшлося про те, як людина після важкого поранення знову вчиться ставити перед собою цілі, знаходити мотивацію та повертатися до звичного життя — а іноді й відкривати для себе абсолютно нові можливості.
Історія Джейкоба в цьому сенсі особливо промовиста. У 69 років, маючи ампутацію ноги вище коліна, він не відмовився від активного життя. Навпаки — сів на велосипед і вирушив у далеку подорож.
«Надія» як символ повернення до життя
Для українських ветеранів такі зустрічі мають особливе значення. Після поранень перед ними постає не лише питання фізичної реабілітації. Потрібно заново вибудовувати повсякденне життя, повертатися до роботи, спорту, родини, суспільства.
Саме тому міжнародні історії людей, які вже пройшли цей шлях, можуть бути важливими прикладами.
Вони показують, що ампутація не ставить крапку в житті.
Після неї можна займатися спортом, подорожувати, досягати нових цілей і підтримувати інших людей, які тільки починають власний шлях відновлення.
Водночас Україна прагне показати світові не лише масштаби травм, які залишає війна, а передусім людей, які продовжують жити, розвиватися та будувати майбутнє попри пережите.
Адже за кожною історією поранення — не лише медична статистика. Це люди, які після надзвичайно важких випробувань знову вчаться мріяти, тренуватися, працювати, створювати сім’ї та ставити перед собою нові цілі.
