Кадобна на Калущині, яка сьогодні належить до Брошнів-Осадської територіальної громади, живе і береже свою історію. Живі свідки перетворення комуністично-сталінським режимом лояльних до національно-визвольного руху прикарпатських сіл на територію терору добре пам’ятають нестерпне літо 1951 року – початок насильного виселення краян із рідних домівок, розорення родинних гнізд і вивезення цілих сімей у південно-східні регіони, а непокірних чи таврованих «ворогами народу» – до Сибіру.
А їхні нащадки у відродженому за сімдесят років із руїн селі під керівництвом голови Брошнів-Осадської селищної ради територіальної громади Тараса Манорика та старости Василя Пастуха докладають належних зусиль, щоб не забулися гіркі сторінки історії і роки не замулили пам’яті про нескорену бандерівську Кадобну, пише Галичина. 
Церква Святого Василія Великого УГКЦ і стела пам’яті про виселення села Кадобни 1951 року.
…Після недільної Святої Літургії у церкві Святого Василія Великого УГКЦ біля пам’ятного знаку, спорудженого громадою ще до 65-річчя виселення села, священники відслужили поминальний молебень за тими кадобнянами-вигнанцями, які не повернулися на рідну землю, а відійшли у засвіти на чужині. Вшанування пам’яті про ті трагічні події благословив парох церкви о. Володимир Олійник, який наголосив, що «з історії кожного маленького села, такого, як Кадобна, починається велика історія Незалежності України».
Організатори відзначення на чолі з В. Пастухом потурбувалися, щоб учасникам дійства – кадобнянам і гостям – було по-родинному тепло і затишно. Зокрема облаштували літню сцену для виступів мистецьких колективів і глядацьку «залу» просто неба, завдяки співпраці з відомою агрофірмою, яка орендує сільські землі, подбали не тільки про насичену культурну програму і цікаві атракції для дітей, а й про частування. 
Вшанування дня пам’яті кадобнянської громади за участі голови Брошнів-Осадської територіальної громади Тараса Манорика і старости села Василя Пастуха.
Цього року громада Кадобни творила день пам’яті про гіркі події 1951-го вперше у складі новоствореної Брошнів-Осадської ТГ (селище Брошнів-Осада, села Брошнів, Кадобна, Креховичі і Раків). Тож після того, як народний аматорський хор Народного дому села під орудою Ірини Боднар разом з усіма присутніми виконав багатоголосе «Отче наш…», до кадобнян і гостей урочистостей зі словами вдячності за збереження і примноження героїчної історії свого нескореного села звернувся голова Брошнів-Осадської територіальної громади Тарас МАНОРИК:
– Для жителів Кадобни цей день є датою скорботи й суму, а водночас торжества й перемоги. Розумію той біль, який пережили кадобнянські родини у липні 1951 року, коли їх під грифом «добровільно» насильно виселили у чужі краї, – так комуністично-сталінська система руйнувала і людські душі, і людські долі. Людей вивозили в жахливих умовах – зі сльозами горя й розпачу, дозволяючи ґаздам взяти з собою тільки найнеобхідніше з пожитків. Кадобняни не знали, що чекає їх на чужих стежках, – чи виживуть, чи ще повернуться колись у рідну Кадобну. Та Бог почув людські молитви і благання. Село відродилося, ожило і розквітло у нових іменах.
Дякую вчителям сільської школи за організацію краєзнавчо-пошукової роботи серед учнів. Щиросердечно висловлюю безмежну вдячність жителям незламної Кадобни – дорослим і юним – різних років, які шанують рідне село і разом зі своїм духовним наставником о. Володимиром Олійником творять живу пам’ять про своїх дідів і батьків, про борців за волю України. Я переконаний, що історична правда повинна жити і торжествувати у кожному з нас…
Культурно-мистецький колорит відзначення дня пам’яті головно творили жителі Кадобни і Брошнева-Осади. Зі словами громадянського неспокою й гіркоти, а також поваги до своїх земляків звернулася уродженка Кадобни, прикарпатська поетеса, авторка шести поетичних збірок Галина Пухта з селища Брошнева-Осади. Своїми талантами заквітчали свято учні місцевої школи, народний аматорський хореографічний колектив «Тайстра» під керівництвом Богдана Мандроцина та вокально-інструментальний ансамбль «Карпатські зорі» на чолі з Богданом Креховецьким – Народного дому селища Брошнева-Осади. Повстанськими піснями оповив день пам’яті вокальний гурт «Бандерівські соколи» Брошнів-Осадської станиці ОУН-УПА. 
Співають «Бандерівські соколи». 
Танцює запальна «Тайстра».
Староста села Кадобни Василь Пастух разом із ведучою концертної програми Олександрою Боднар відзначили пам’ятними подарунками односельців: найстаршу кадобнянку – 99-річну Марту Василів; наймолодшого жителя села Назарія Величковського, якому на час свята сповнився всього місяць; подружжя Марію та Миколу Фединичів з нагоди 65-річчя їх спільного життя; зв’язкову УПА Євдокію Квітковську та ін. А працівники бібліотеки-філії села Кадобни на чолі із завідувачкою Ганною Білецькою представили змістовну виставку краєзнавчих і художніх видань своїх земляків про рідне село «Свій край – як рай».
Село Кадобна – не просто місце на карті Прикарпаття, а національно свідома громада Калущини. Саме завдяки героїчному минулому таких калуських сіл на гербі району і зображений отой символічний червоно-чорний бандерівський «зуб». Тож дуже шкода, що в такий важливий і пам’ятний для кадобнян день, оповитий болем і споминами про 1951 рік, ні районні, ні обласні керівники не знайшли часу, щоб напередодні 30-річчя Незалежності України вклонитися тим незламним теренам, на яких кувалася наша воля.
Світлої пам’яті Михайло Батринюк, багаторічний директор сільської школи у селі Кадобні, з яким свого часу я мав честь познайомитися, у краєзнавчій книжці «Історія села Кадобна з найдавніших часів до кінця ХХ століття в контексті історії Прикарпаття» про ті сумні події писав: «207 родин вивезено в Миколаївську область. Там їх розселювали в різних районах і різних селах по колгоспах. 151 родина роз’їхалась по селах до рідні і в південні області не поїхала. Виселення було примусове. Основна його причина та, що навколо села в лісах діяли загони УПА. Вони мали підтримку населення. Щоб позбавити такої підтримки і полегшити боротьбу з ними, «енкаведисти» вирішили вислати населення у східні області. Людей силою примушували підписуватись про те, що вони їдуть добровільно. Але кому хотілось добровільно покинути хату, город, все нажите важкою працею. Багато людей не підписувались, але це їх не врятувало… Хати руйнували і тоді, коли в хатах були люди, часто діти та хворі. Було знищено всі будови, залишилось кілька старих хат. Люди вимагали від уряду повернення і доводили, що переселення було примусовим…».
Гірка доля села Кадобни – не виняток. В області відбувалися масові виселення та ліквідації й інших сіл. Тож дуже прикро, що якось, працюючи над статтею про долю села Кадобни, я хотів віднайти у районному краєзнавчому музеї бодай якісь матеріали про ті трагічні сторінки 1951 року. Та, на жаль, нічого не знайшов.
Хочеться дібрати такі слова, які найбільш влучно, глибоко і водночас лаконічно розкривали би дух кадобнянської громади: бандерівська, нескорена, непоступлива, відважна, патріотична, затята… Можна сказати ще багато добрих слів, які пасують жителям Кадобни, що вже відзначила 391 рік від часу першої письмової згадки. В цей знаковий день, перебуваючи разом із громадою села в єдиному емоційному пориві, я зрозумів, що Кадобна – це люди, об’єднані карбами пам’яті і вдячністю Богові за відродження рідної колиски.
Чудовий придорожний знак перед селом з написом «Кадобна», створений сільськими ковалями, нагадує родинне дерево – розлоге і квітуче, як сучасна Кадобна. А до дня 70-річчя виселення односельчан у чужі краї під керівництвом адміністрації села поруч зі знаком встановили флагшток із прапором України і дбайливо впорядкували територію навколо. Адже 70 років тому саме на цьому місці, де сьогодні починається кадобнянський гостинець, починалася дорога гіркоти й болю для кадобнянських родин у чужину, а згодом – закінчувалася вимолена дорога додому. Тут творилася Незалежність України. Кадобна була кузнею патріотів: у часі національно-визвольної боротьби 1943 – 1953 рр. 26 кадобнян були членами ОУН, 24 – вояками УПА, на теренах села діяла сотня «Бея» і були численні повстанські криївки, на цій нескореній землі ніколи не припинявся спротив радянській владі.
У циклі поезій «Виселення» Галини Пухти є слова, викарбувані на чорній гранітній плиті – одному із фрагментів експозиції пам’яті про вигнання села, спорудженої поруч із сільським храмом Святого Василія Великого УГКЦ:
Ми є, ми тут були і будем,
Коріння наше в цій землі:
Ми – рід, ми – нація, ми – люди,
В своїм народжені селі.
Сльозами радості і болю
Скропили ми землі сліди.
Ми тут свою творили долю,
З вигнань вернувшись назавжди.
Світлини Юрія Сковрінка.
