У цій історії є дрібка містики і трохи сільських пліток, а ще – купа вкрадених грошей, людських сліз і прокльонів.
У 2015 році на Тлумаччині викрили гучну аферу – касирка Ощадбанку з Обертина протягом багатьох років обкрадала своїх односельців. Йшлося про сотні тисяч гривень і зо двісті ошуканих людей. Зрештою шахрайка опинилася у в’язниці, а в її сім’ї почали ставатися нещастя, пише ГК.
Нині їхню хату в селі називають проклятою. Тут більше ніхто не живе, окрім великого самотнього пса з дуже сумними очима.
Казали, що Бог покарав
Маршрутка до Обертина переповнена. Нині п’ятниця – люди з навколишніх сіл з’їжджаються сюди на базар. Здебільшого бабці з пошарпаними торбинами. «Мало хто з них буде щось купувати, люди тепер не мають грошей… Переважно їдуть, аби просто потеревенити, плітки послухати», – усміхається жіночка, яка сидить поруч. Її звати Галина, родом з Обертина, але живе в Тлумачі, їде в гості до брата. Дуже балакуча, за п’ять хвилин встигає розповісти про все на світі, зокрема й про те, що її батьківська хата – неподалік від дому Наталки. «Ну, тієї… Знаєте? Про неї в усій області говорили… Працювала касиркою в банку, що в нашому селі, і багато людських грошей покрала… Чули ту історію?»
Пані Галина заходиться розповідати, що кожного разу, як приїжджає додому в Обертин, то обов’язково везе якийсь гостинець для пса, який лишився сам-самісінький у тому обійсті, де колись мешкала Наталка з сім’єю. «Сусідка годує того вівчура, але мені все одно дуже його шкода, бо будь-який пес потребує біля себе господаря…»
«Наталка була дуже доброю людиною, – після короткої паузи продовжує попутниця. – І приємна, і цікава…» – «Пані, та ж вона обікрала пів села…» – «Та ніби так… Я навіть не знаю, що то на неї найшло…» – «Але ж вона це робила систематично, протягом багатьох років…» – «Та ніби так… Але людина вона була дуже добра… Наталці всі люди в селі довіряли. Хто би міг подумати, що то таке станеться… Як люди тоді плакали, як їй кляли… Коли Наталку посадили в тюрму, то десь через кілька місяців її чоловік помер, тоді – молодший брат, а далі на той світ відійшла свекруха… Люди тоді трохи вспокоїлися, казали, що Бог так покарав… Обоє її синів живуть у різних містах, у селі майже не показуються… То й не дивно – людський гнів і досі кипить. Тільки пес там лишився…»
Водила їх за ніс
У 2015 році в Обертині вибухнув скандал – касирку місцевого відділення Ощадбанку Наталку Г. жителі звинуватили у махінаціях. Аферистку випадково викрила мати вояка, загиблого в Іловайському котлі, Мирослава Погорєлова. На рахунок жінки надійшла державна компенсація. Перших два транші – 145 та 108 тисяч гривень – вона зняла, аби купити однокімнатну квартиру в Тлумачі. А решту зняти так і не змогла. «Ходила у банк і просила: Наталю, замовляй потроху гроші. Кожного разу питала, а вона відповідала, що велику суму не можна знімати, просила до квітня почекати», – розповідала тоді мати загиблого бійця.
Щойно жінка зрозуміла, що в Обертині гроші не зможе отримати, звернулася за допомогою до керівника Тлумацького районного відділення Ощадбанку. Мирославі показали рахунок, а там – нулі. Зникли понад 300 тисяч гривень.
Заяву про зникнення з рахунку грошей Погорєлова написала не одразу, бо горе-касирка їй зателефонувала та пообіцяла все віддати. Час спливав, але з обіцяної суми шахрайка повернула тільки 12 тисяч доларів. Щонайменше ще тисячу доларів так і не віддала.
Потім виявилося, що жертвами аферистки стали сотні людей. Наталка Г. працювала на посаді старшого контролера-касира територіального відділення Ощадбанку в Обертині близько 30 років. Люди їй довіряли і навіть не підозрювали, що та роками водила їх за ніс.
У 2005 році Наталка вирішила отримати грошову позику в знайомих. Від того часу і аж до квітня 2014 року вона систематично позичала в односельців гроші, оформляла договором позику коштів у вигляді розписки за умови виплати щомісячних відсотків за користування ними. Часом повертала, а часом – лише частково. Згодом позичені кошти витрачала на погашення боргів перед іншими позикодавцями.
З квітня 2014 року Наталка почала зичити кошти просто на робочому місці, переконуючи клієнтів не класти гроші на депозит, а зичити їй під 3%, а також приходила до односельців додому та зичила немалі суми. Однак тепер повертати кошти не збиралася, оскільки у розписках вона не вказувала термін повернення боргу. Деякі люди позичали шахрайці кошти навіть не один раз.
Касирка сама писала заяви від імені обдурених людей, підробляла їхні підписи та знімала кошти з їхніх рахунків.
Дехто з ошуканих мав намір обміняти гривні на долари, але касирка переконувала їх, що обміняє гроші в міру надходження у касу валюти. Не отримавши жодного документа, клієнти залишали касирці значні суми у гривнях.
У суді обвинувачена свою вину визнала частково. Жінка вважала, що шахрайства не вчиняла, а гроші людям не повернула, бо сильно зріс курс долара. Вона розповіла, що загалом з 2005 року позичала кошти приблизно у 150-200 людей, але не думала, що не зможе їх повернути.
Її справу розглядали в кількох районних судах. Загалом Наталку Г. засудили до п’яти з половиною років позбавлення волі.
Люди би її вбили
«Але вона вже точно в село не вернеться, бо люди би її вбили, – каже Марія Мельник, сусідка Мирослави Погорєлової. – Якби я була годна ходити без ціпка, то клянуся вам, що тоді би пішла і підпалила їй хату. І най би мене були засудили…»
Марію Мельник горе-касирка ошукала на чотири тисячі євро. Син два роки гарував на заробітках у Франції. До речі, дуже багато обертинців туди поїхали, декотрі вже навіть позабирали дітей і внуків. Так ось, син передавав мамі гроші, аби та зберігала в себе. Хотів купити квартиру. Того дня з самого ранку пані Марія забрала чергову грошову передачу від сина, котру привезла односельчанка, яка саме повернулася з Франції. А вже через кілька годин до жінки завітала Наталка Г., впала на коліна і почала благати позичити гроші, пояснюючи, начебто її синові підкинули наркотики і тепер треба дати поліцянтам хабар. Клялася, що кожного місяця буде потроху віддавати.
«Чесно вам кажу, я не знаю, чому погодилася, не можу то пояснити, – продовжує пані Марія. – Добре пам’ятаю, що вона тримала в руках якусь невеличку скляну пляшечку і сказала: «Коли я приходжу з цією водою до людини, то вона мені мусить дати гроші». Тоді вийшла з хати, а через кілька хвилин повернулася з тим самим проханням. І я позичила – ніби мене загіпнотизували. Взагалі, я чула, що вона їздила десь на Закарпаття по ворожках…»
На що горе-касирка витрачала стільки грошей? Обертинці кажуть, що для дітей так старалася. Мовляв, недарма ж один син живе в Чернівцях у маєтку, другий – у Франківську у власній квартирі, обоє мають машини.
«У суді я її питала: «Ну, скажи мені, Наталко, у мене сини з інвалідністю, я хвора після аварії… Нащо ти так вчинила зі мною?» – продовжує Марія Мельник. – А вона мовчала. Я потім мусила ще й оплатити судові збори і на Великдень навіть не мала за що ковбаси купити».
Багато ошуканих людей просто не мали можливості найняти фахового адвоката, тому залишилися ні з чим. Декотрим банк таки повернув гроші. А були й такі обертинці, які виграли справи, суд наказав шахрайці повернути борги. Люди звернулися у виконавчу службу, а там розвели руками: експрацівниця банку жодної власності не має, відтак стягнути борги нема звідки.
Сільський голова Обертина Віктор Хамут переконаний, що у всіх махінаціях Наталка Г. мала спільників у банку. Бо неможливо було стільки часу успішно проходити всі ревізії та перевірки.
«Проблема ще й у правовій неграмотності багатьох наших людей, – каже сільський голова. – От як можна було повірити, що ви даєте свої гроші під 3% щомісяця? Та й довіряли їй дуже. Тим паче Наталка уміла то так подати, що людина думала, начебто та для неї бозна-що робить».
Нині у місцевому відділенні Ощадбанку, де працювала Наталка, порожньо. Людей майже нема. Касирка, яка тепер працює на її місці, зараз у відпустці. Підміняє її працівниця з Тлумача. Каже, що чула гучну історію про місцеву шахрайку, але ніяких подробиць не знає. Чи перестали обертинці довіряти банку, жінка й гадки не має, але те, що депозитних рахунків тут обмаль, – це факт.
Як пропало, то пропало
Невдовзі після того, як Наталка Г. потрапила до в’язниці, в її сім’ї почалися біди. Чоловік хворів на цукровий діабет, внаслідок травмування загноїлася нога і ніяк не загоювалась. Багато місцевих стверджують, що то розлючені люди вилили на нього кислоту. Правда, ненавмисно. Мовляв, хотіли хлюпнути на Наталку, а чоловік став перед нею. Інші кажуть, що не було ніякої кислоти, а він просто з необережності розлив на себе кип’яток. Словом, хай там як, але чоловік помер. Люди й досі гарно про нього відгукуються. Працював водієм, а на вихідних підробляв музикантом на весіллях. Був порядною людиною і дуже мордувався, коли виявилася ганебна історія з дружиною.
Незабаром помер молодший брат Наталки. Люди тоді шептались: «Ади, Бог покарав, бо відпадає те, що найдорожче». А потім і свекруха відійшла у засвіти.
Марія Мельник каже, що чула, начебто хтось із місцевих бачив в Інтернеті, що Наталчина хата вже виставлена на продаж.
Найбільша дивина в тому, що, попри шахрайство, про Наталку Г. в Обертині все одно згадують як про хорошу людину. Сільський голова розповідає, що і його теща була однією з ошуканих, мала 11 тисяч гривень на депозиті в банку. І перше, що вона сказала, коли дізналася про аферу: «Йой, та Наталка така добра… Як пропало, то пропало – що вже вдіяти». «Мамо, у вас шестеро дітей, 14 внуків… І ви вважаєте, що ці гроші, які зникли з рахунку, мали бути Наталині, а не ваших рідних?» – сказав він тоді їй. Аж тоді жінка замислилася.
Дорогою їй зустрілися двоє місцевих мешканців – обоє є колишніми однокласниками Наталки і її покійного чоловіка. Теж кажуть, що то була нормальна жінка, добра, людям помагала… «Ми робили весілля доньці, то вона мені позичила гроші», – говорить панянка. «Великі гроші псують людей, – додає чоловік. – І взагалі, думаю, вона була з кимось у змові, бо сама навряд чи змогла б таку аферу провернути». Попутниця хоче ще щось розказати, але чоловік тягне її за рукав куртки: «Ходімо вже! Ходімо!».
«Та хто ж купить той будинок?»
Наталчина хата аж на околиці села, на пагорбі, тож з її подвір’я видно весь Обертин – чарівна панорама. «Обережно! У дворі злий пес», – попереджає табличка на паркані. Пес і справді тут є, але виглядає зовсім не злим, він просто самотній. Старенька вівчарка здається геть не агресивною, жодного разу навіть не гавкнула, натомість хутко зірвалася назустріч та завиляла хвостом, тицяючи мордочку межи залізні прути огорожі…
Подвір’я тут велике, хата – теж не з маленьких, псові є що охороняти. У кутку його буда, поруч – порожня миска і кілька куснів хліба, трохи далі – відро з водою…
«Раніше він був припнутий, а тепер спустили, вільно гуляє, – каже сусід Михайло. – Собаку годує жінка з сусідньої хати. З Наталчиними синами домовилася, що вона щодня даватиме тварині їсти-пити. Зранку йде на роботу і дорогою одразу до собаки заходить. Тепер уже нормально, а от влітку було пекло – пес знемагав від спраги, бо ж води не ставало на весь день».
Чоловік каже, що Наталчині сини сюди рідко показуються – раз або два на місяць. Один із них приїжджав кілька днів тому, пішов на цвинтар, бо ж якраз почалися задушні дні. А взагалі після затримання матері вони в село не потикалися десь із рік.
Михайло, як і решта односельчан, знав Наталку як порядну і хорошу жінку, в нього теж вона зичила гроші, але завжди повертала. Коли всі дізналися про її афери, то люди днювали і ночували коло Наталчиної хати – вичікували її. «Її сини приїжджали додому аж з боку поля – аби ніхто не побачив, бо люди були такі люті, що, певно, би побили ті їхні машини, – продовжує говіркий сусід. – Пам’ятаю, тоді ночами не міг заснути – люди ходили попід хати, городами, весь час чергували, аби нарешті зустрітися з Наталкою. Як вони галасували, як страшно проклинали її…»
Коли Михайло дізнався про те, що, начебто, будинок виставили на продаж, дуже дивується: «Та хто його купить? Ця хата проклята – скільки тут людей плакали, скільки повмирали… Хіба хтось із чужих купить. Бо люди з села навіть дивитися у той бік не хочуть».
Покидаючи селище, востаннє минула Наталчину хату. Пес знову радісно підбіг до огорожі. А очі сумні-сумні… Розуміючи, що ніякого смаколика нема і це просто чергова людина, яка пройде повз, вівчур понуро пошкандибав до буди. Скрутився калачиком і продовжив стерегти пустку, яку люди вважають проклятою.
Наталя МОСТОВА
