Роль жінок у миротворчих процесах дуже важлива, хоч і часто недооцінена. За статистикою, ймовірність укладання мирної угоди вища, якщо перемовини ведуть не тільки чоловіки, а й жінки. Проєкт “Жінки – ключ до миру” саме про таких дівчат. До слова, в Україні 16 тисяч жінок-учасниць бойових дій, йдеться у сюжеті “Сніданку з 1+1”.
32-річна Андріана Арехта поїхала на фронт на п’ять днів, а прослужила півтора року. Зараз разом з іншими дівчатами тримає оборону їхнім невидимим батальйоном. Жінка – учасниця бойових дій – зараз перебуває у резерві Збройних сил України і очолює жіночий ветеранський рух, пише ТСН.
“Я мама, я дружина, яка чекає чоловіка з війни. Для мене сила жінки в тому, що вона думає про наслідки більше, ніж про результат, як це відобразиться на інших, на її країні та дітях”, – розповідає вона.
Андріана Арехта родом з Косівського району Івано-Франківської області. 2005-го вперше приїхала до Києва і вступила до Національного лінгвістичного університету. “Після закінчення планувала будь-що зачепитися в столиці. Я знайшла роботу в компанії бренд-менеджером. Розвивала бренди японської і французької косметики”, – згадує вона.
Доньки, мами, бабусі, кохані – вони можуть все – змінювати себе та світ. Ба більше, коли мова йде про мир і безпеку. За статистикою, ймовірність укладання мирної угоди набагато більша, якщо переговори ведуть не тільки чоловіки, а й жінки. Тому роль жінок у миротворчих процесах дуже важлива. Хоч і часто недооцінена. Проєкт “Жінки – ключ до миру” саме про таких дівчат. Відважних, сильних духом і добрих серцем. Тільки в Україні 16 тисяч жінок-учасниць бойових дій, і вони знають, що таке війна. Наша героїня Андріана Арехта одна з них. Дівчина поїхала на фронт на п’ять днів, а прослужила півтора року. І зараз разом з іншими дівчатами продовжує тримати оборону їхнім невидимим батальйоном. Дивіться її історію.
Здавалось, плани почали здійснюватися. Утім, осінь 2013 року в Україні розділила її життя на “до” і “після”. З Японії, куди вона поїхала у відрядження, повернулася 21 листопада, коли розпочалась Революція. “Вночі я була на Майдані, а вдень працювала. У якийсь момент просто залишила роботу і поїхала на Схід. Приїхавши туди, нас запитали, чи відчуваємо сили залишитися, а якщо ні – то краще додому. Я відчувала в собі сили”, – каже жінка.
Андріана почала служити в добровольчому батальйоні “Айдар”, де займалась документацією, а коли почалися бойові дії, покинула штаб і пішла з побратимами у свою першу військову операцію під позивним “Малиш”. “Штурм Щастя. Коли я зрозуміла, що автомат, який мені дали, стріляє, то тоді для мене почалася війна, певно”, – пригадує військова.
За її плечима сім звільнених міст. Андріана їхала на фронт на п’ять днів, а прослужила добровольцем півтора року. “У мене на війні, певно, були всі відчуття, які людина може відчути за все своє життя”, – згадує вона.
Там, де, здавалось, немає місця для романтики, дівчина зустріла свого майбутнього чоловіка Максима, від якого народила дитину. Нині їхньому Макару п’ять років. Але Андріана не припиняє боротьбу за рівні права та можливості жінок-військових. Вона розповідає всьому світу про внесок до так званого Невидимого батальйону.
Андріана очолює Жіночий ветеранський рух.
“Ми були активними в ухваленні закону, який робить легалізацію добровольчих угрупувань і дає статус учасника бойових дій добровольцям. Більшість дівчат – це всі добровольці. Зараз дівчата можуть скористатися пільгами і можливостями. Це – освіта, це військово-патріотичне виховання, адвокація змін до законодавства”, –каже Адріана.
Плани організації розписані на декілька років наперед. Утім, для себе Андріана так далеко не загадує. Вона просто продовжує свою справу – робить Україну кращою разом з іншими ветеранками.
