Вже кілька років громадські активісти Запоріжжя намагаються порозумітися з місцевою владою та врешті розпочати реалізацію програми розвитку велоіфраструктури.
А з цим там є проблеми. Адже в місті, яке в понад три рази більше за Франківськ, нині є лиш одна велодоріжка і та веде буквально в нікуди, пише «Репортер».
Гроші з’їв вірус
Облаштувати велодоріжки в Запоріжжі місцеві мешканці просять владу вже кілька років, регулярно реєструючи петиції на сайті міської влади. Велосипедисти скаржаться, що водії автівок часто поводяться на дорогах грубо – сигналять, тиснуть до узбіччя або дозволяють собі непристойні жести. Водночас їзда тротуаром – це незручності для пішоходів.
Активіст громадської організації «Спільно HUB» Ігор Сук розповідає, що нині вся велоінфраструктура у Запоріжжі обмежується однією велодоріжкою, а точніше однією смугою, яка була збудована у 2015 році. Вона проходить від проспекту Соборного до Преображенського мосту, а там обривається.
«Ми хочемо інтегрувати велотранспорт у загальну систему міської транспортної інфраструктури, – каже Ігор Сук. – Велосипеди мають стати альтернативою автомобілям. Це дозволить розвантажити дороги від заторів, зменшить навантаження на громадський транспорт, зменшить кількість ДТП і підвищить безпеку на магістральних вулицях. Місто має бути орієнтоване на людей, а не на автомобілі».
Торік мерія таки пішла активістам назустріч. Після того, як ГО «Спільно HUB» публічно презентувала «Програму розвитку велоінфраструктури міста Запоріжжя на 2019-2021 роки», депутати міськради ухвалили Концепцію розвитку велоінфраструктури. Разом з тим, активісти спільно з департаментом інфраструктури та благоустрою Запорізької міської ради взялися розробляти схему веломаршрутів.
«Досі велосипедна інфраструктура в місті розвивалася, якщо так можна сказати, хаотично, – говорить керівниця ГО «Спільно HUB» Ганна Дворна. – А концепція – це стратегічний документ, який демонструє повну картину розвитку велосипедної мережі в майбутньому».
За її словами, концепцію розробляли, використовуючи німецьку методику планування веломережі. За основу брали рекомендації з організації руху велотранспорту (ERA), а також проєкти ЄС і міжнародних організацій, які займаються популяризацією та розвитком велоруху.
«Загалом для України і Запоріжжя зокрема німецька модель підходить найкраще, – переконує Ганна Дворна. – Позаяк основними принципами організації велоруху є безпека і комфорт велосипедиста, ми хочемо з’єднати веломережею усі райони міста. Необхідна інфраструктура також має з’явитися біля торгових центрів, навчальних закладів, підприємств чи установ».
Восени минулого року департамент інфраструктури та благоустрою оголосив тендер на розробку проєктно-кошторисної документації щодо реконструкція тротуару по Прибережній магістралі з облаштуванням велодоріжок від вулиці Глісерна до Запорізької. Але далі справа не пішла.
«На реконструкцію цієї ділянки та облаштування велодоріжки міська рада планувала виділити у 2020 році 8,2 млн грн, – говорить Ігор Сук. – На жаль, через пандемію гроші пішли на боротьбу з COVID-19».
Дешево та ефективно
Але й тут є деяка іронія, бо саме під час карантину запоріжці відчули, як їм бракує велодоріжок. Справа в тому, що через обмеження проїзду в громадському транспорті чимало люду мусили пересісти на ровери.
«Порівняно з вереснем 2019 року кількість велосипедистів збільшилась у понад два рази. Також збільшилась кількість жінок на велосипедах – з 6-7 % до 15-20 %, – розповідає Ганна Дворна. – Під час карантину люди зрозуміли, що їхати на велосипеді можна не лише в парк чи на Хортицю, а й добиратися на роботу. І якщо карантин буде продовжено, то велосипедистів ще побільшає, а ми хочемо, щоб їм було комфортно пересуватися містом».
Велоактивіст Костянтин Юхименко зареєстрував електронну петицію, де просить облаштувати тимчасові велодоріжки на основних магістралях для комфортного пересування містом саме на час карантину.
«Наприклад, у Берліні одну смугу дороги відвели виключно для руху велосипедним транспортом, – говорить Юхименко. – Водночас велосипед є доступним та екологічним видом транспорту. На сьогодні, у зв’язку із впровадженням обмежень, кількість велосипедистів на вулицях значно зросла, а відповідно все більше людей змушені ризикувати, рухаючись необладнаними вулицями».
Подібний досвід тимчасових велодоріжок використовують і в інших європейських країнах. Зокрема у Лондоні на час карантину прокат двоколісних зробили безкоштовним для всіх медиків.
Створення тимчасових велодоріжок місту майже нічого б не коштувало, переконаний представник Запорізького обласного центру молоді Владислав Демидовець.
«Ми хочемо, аби в першу чергу з’явилися велодоріжки на магістральних вулицях міста: Проспект Соборний, вулиця Перемоги та Набережна магістраль, – каже Владислав Демидовець. – Тут найбільший трафік. І необхідно зробити так, аби люди на велосипеді відчували себе у безпеці. Щодо витрат, то це майже нічого не коштує. Аби відокремити смугу для велосипедистів можна використати тимчасову огорожу, або фарбу».
Франківськ – як приклад
За словами Ганни Дворної, нині багатьом людям, зокрема чиновникам, бракує розуміння того, що велосипед – це повноцінний вид транспорту, який вимагає вкладень в інфраструктуру. Більше того, вона переконана, що розвиток велоінфраструктури у Запоріжжі допоможе зробити велорух безпечним і прибрати негласний конфлікт на дорозі між водіями автівок і роверистами.
«Що ми бачимо зараз? Є загальна дорога, на якій, за правилами дорожнього руху, всі рівні, – говорить Дворна. – Але в підсумку хтось все одно вважає себе «вищим». На цьому ґрунті й виникають конфлікти. Розвиток велоінфраструктури та грамотні інженерні рішення дозволять мінімізувати всі суперечки. І, звичайно, має розвиватися законодавча база. Наприклад, в Іспанії, де дуже розвинений велорух, наїзд на ровериста автомобілем вважається дуже серйозним порушенням. Коли велосипедист їде по дорозі, його ніхто не підрізає і не притискає до бордюру, бо пам’ятають про великі штрафи».
А от прикладом для наслідування щодо розвитку велоінфраструктури серед українських міст для «Спільно HUB» є Івано-Франківськ.
«Я був там в минулому році і мені все дуже сподобалося, – говорить Ігор Сук. – Одразу видно, що зроблено не для галочки, а реально для зручності велосипедиста. Там вже навіть виросло перше покоління дітей, яке не може собі уявити місто без велоінфраструктури».
Авторка: Ірина Гаврилюк
