Болить 24 години на добу, сім днів на тиждень, кілька місяців поспіль. Тисячі людей, які потребують паліативної допомоги, живуть із хронічним болем. Допомогти їм міг би препарат із конопель – медичний канабіс, якби був легалізований.
Довкола цього в Україні ламають списи і ніяк не дійдуть одностайності. В липні цього року Верховна Рада не спромоглася ухвалити законопроєкт №5596.
КУРС пояснює, чи є підстави у страхів та стереотипів, що знайшли втілення у міфах про медичний канабіс, і що саме заважає прийняти закон.
Кому болить?
У Франківському хоспісі не буває вільних місць. У цей медзаклад, де надають паліативну допомогу, звертаються родичі пацієнтів з невиліковними хворобами. Хоспіс, дитяче хоспісне і паліативні відділення, розгорнуті в районних лікарнях на Івано-Франківщині, допомагають сотням хворих у термінальній стадії – на останньому етапі життя, коли не діє лікування. Допомагають найперше знеболенням, а також симптоматичною терапією – прибирають те, що мучить пацієнта у його хворобі, як-от судоми, спазми, епілептичні напади.
Тисячі прикарпатців, які потребують паліативної допомоги, завершують життя вдома. Це дорослі і діти. Ними опікуються медики виїзного відділення Івано-Франківського обласного клінічного центру паліативної допомоги.
“Потреба в паліативній допомозі дуже велика. І вона весь час росте, – відзначає директорка центру, доцентка ІФНМУ Ірина Слугоцька. – На Івано-Франківщині такої допомоги потребують до 15 тисяч дорослих та до 6 тисяч дітей на рік. В Україні мова йде загалом про понад два мільйони хворих”.
За даними XV Всесвітнього Мадридського конгресу з паліативної допомоги, до 2040 року потреба зросте щонайменше втричі, акцентує лікарка. Це пов’язано передовсім із загальною тенденцією старіння населення.
“Паліативна допомога передбачає створення максимально комфортних умов для невиліковно хворої людини наприкінці життя. Крім точної діагностики і усунення болю, це ще й надання психологічної, духовної, соціальної, юридичної допомоги. Плюс допомога родичам. У паліативній допомозі завжди є два фокуси – пацієнт і члени його родини. Їм також болить”, – каже лікарка.
Паліативна допомога поширюється на всі онкозахворювання у термінальному періоді – у третій та четвертій стадіях. Це найбільша група пацієнтів. Їхня недуга найчастіше супроводжується тривалим нестихаючим болем.
На другому місці – захворювання нервової системи. Вроджені і дегенеративні ураження центральної і периферійної НС. Та набуті, як-от після інсультів. Це і розсіяний склероз, і високі ступені деменції, і частково хвороба Альцгеймера. Епілепсії та міопатії у дорослих і дітей, ДЦП і його наслідки.
“Мало хто знає, як тяжко проявляються склерози: це і порушення ковтання, і повна атрофія м’язів, це дуже важка категорія пацієнтів”, – каже лікарка.
Третя велика група – всі органні недостатності високого ступеня: дихальна, серцева, ниркова, печінкова. Такі дають, наприклад, ускладнення діабету. “У нашому суспільстві ще досі панує хибна думка, що паліативної допомоги потребує невелика групка хворих. Тоді як допомога потрібна пацієнтам із десятками різних недуг. А якщо врахувати дитячі – то рахунок на сотні. У дітей на першому місці захворювання нервової системи, а у дорослих – онкологія”, – уточнює Ірина Слугоцька.
Всі ці хворі завершують життя із хронічним больовим синдромом. ХБС – це біль, який триває понад два місяці. Супроводжується дуже різноманітними відчуттями. Може бути локалізований, точковий, або розлитий по тілу. Буває не тільки ниючий чи різкий, а ще й пекучий, з відчуттями порушення чутливості.
“Ці відчуття не покидають людину ні на хвилину – ні вдень, ні вночі. Так жити надзвичайно важко, нестерпно. Знеболити таку людину – наш обов’язок. Якщо ми не усуваємо ХБС і людина мучиться, то це навіть підпадає під кримінальний злочин. Такий лікар може бути притягнутий до відповідальності”, – пояснює директорка обласного центру паліативної допомоги.
Хто терпен, той спасен?
Коли людина має сильний біль, вона не може думати, не може діяти, не може і не хоче спілкуватися, додає отець Ярослав Рохман, капелан Івано-Франківського обласного клінічного центру паліативної допомоги, голова комісії у справах душпастирства та охорони здоров’я Івано-Франківської архієпархії УГКЦ.
“Я мав у хоспісі досвід, який переконав, що хвору людину насамперед потрібно звільнити від болю”, – ділиться медичний капелан. Нова пацієнтка кілька днів безперервно ридала в подушку, відмовлялася їсти і говорити. Родичі не знали, в чому причина. Психолог поволі розпитав, що жінці болить. “Коли її знеболили, то друга людина, яку вона захотіла побачити, був священник. Я прийшов. Вона розуміла, що дні її лічені, і просила духовної опіки”, – пригадує отець Ярослав.
Священник хоче, щоби були подолані міфи, вибудувані минулими століттями довкола болю. “В нашому суспільстві вважають, що біль і терпіння болю – це план від Бога, що це очищення і його треба пройти. Оце все “Бог терпів і нам велів”, “хто терпен, той спасен”. Це є залишкові уявлення, пов’язані з тим, що раніше знеболення було неякісним і не завжди надавалося. Сучасна медицина може знеболювати якісно”, – каже капелан.
Отець Ярослав категорично заперечує поширену думку, що біль має бути духовним переживанням. “Це підставово невірно. Якщо людина має сильний біль, вона не може переживати духовність. Які духовні практики? Вона повністю занурена тільки в біль. На час болю все решта перестає існувати”, – наголошує священник.
З християнської точки зору біль не є покаранням чи розплатою за гріхи. “Дуже хочу, щоби позбулися уявлення, що біль є насланим як спокутування. Треба розуміти, що Христос своєю жертвою спокутував всі гріхи і нам вистачає тільки сповіді. Христос не хоче, щоби ми терпіли біль”, – розтлумачує отець Ярослав.
Капелан розмежовує поняття терпіння і терпеливість. “Терпеливість – це християнська чеснота, яка проявляється у прийнятті подій, які людина не може змінити. Можна терпеливо нести хворобу. А терпіння – це про відчуття фізичного болю, і це не про чесноти. Це про страждання. А до страждань Господь нас не кличе ніколи”, – говорить священник.
Отець Ярослав розповідає, що саме так вчать медичних капеланів. Щороку вони проходять своєрідні курси підвищення кваліфікації, на яких проговорюють ці теми. Також служінню хворим отців з Прикарпаття навчають колеги в Австрії. Виїзні сесії проходять в австрійських клініках, заняття практичні. “Наприклад, тема пролежнів. Капелани мають цілий день пролежати в ліжку, як хворі. Здається, це легко. Нічого, що над тобою медперсонал і родичі стоять. Але проходить якась година – і вже некомфортно, починаєш крутитися, з’являються потреби, хочеться встати. Для чого так зроблено? Щоби капелан максимально входив у стан хворого, в стан терпіння людини, щоби відчував, що і як вона переживає”, – розказує отець Ярослав.
Що таке КБД, ТГК та до чого тут наркоманія
Знеболення тяжкі паліативні хворі отримують в тому числі з допомогою препаратів морфіну. Це синтезований опіоїд, похідний снодійного маку. У вигляді таблеток його виготовляють і використовують в Україні з 2013 року. Цьому передували бурхливі суспільні суперечки – морфіну боялися, як наркотика. Так само, як зараз медичного канабісу.
“Таблетки морфіну для паліативних хворих виписує лікар. Це сувора звітність. Процес на кожному етапі контрольований. Ми можемо дуже вдало дозувати препарат, підбираючи за потребою. Звикання немає. Морфін не має наркотичного впливу. Хоч і зараз ще родичі бояться, а хворі хай мучаться: “Не дай боже перейти на морфін, що ж це буде?!”. А нічого не буде: при призначенні оптимальних доз знеболена людина зберігає активність, спілкується, відчуває, що живе. Зберігається якість її життя”, – пояснює директорка паліативного центру.
За словами Ірини Слугоцької, медичний канабіс міг би стати альтернативою препаратам морфіну. Таблетки може ковтати не кожен хворий, а уколи морфіну знеболюють лише на 4 години.
Медичний канабіс – препарат з конопель. Сучасна медицина навчилася видобувати з конопель речовини, які мають вплив на тривалий біль, але не мають наркотичної дії. Суть теперішньої суспільної дискусії в тому, що треба розрізняти медичний і немедичний, так званий рекреаційний, канабіс.
Лікарі знають, що корисна речовина з конопель – це канабідіол, КБД. Разом із тим в коноплях міститься тетрагідроканабінол, ТГК. Це він провокує психічну активність і галюцинації, викликає залежність і може давати інтоксикацію. Співвідношення цих речовин визначальне в тому, медичним чи рекреаційним є канабіс.
“Зазвичай у коноплях від 5% до 35% ТГК. А в препаратах медичного канабісу його може бути до 1%. В такій концентрації ТГК не виявляє своїх наркотичних властивостей”, – розтлумачує Ірина Слугоцька.
“Дозволити медичний канабіс – це допомогти хворим. Це світова практика. Сьогодні його призначають і дорослим, і дітям. Додати таке лікування пацієнтам, які потребують паліативної допомоги, вкрай необхідно. Медичний канабіс, окрім знеболення, має багато позитивних ефектів. Викликає розслаблення, знімає м’язову напруженість – тут мова про групу дитячих неврологічних вроджених захворювань, які не лікуються і на які не діють медикаменти. Знімає підвищену тривожність при ПТСР. Допомагає при анорексії у хворих на СНІД. Цей препарат дуже потрібний онкологічним хворим – дозволяє легше переносити тяжкі наслідки хіміотерапій”, – говорить директорка паліативного центру.
Ірина Слугоцька зауважує, що українські медики знають про все це на основі зарубіжних досліджень. Вітчизняних немає, бо медичний канабіс поза законом.
“Це головний камінь спотикання. Дослідження потрібні, щоби дозволити медичний канабіс. Щоби підтвердити його дію, прописати використання, дозування та визначити лікарські форми. З другого боку, поки законодавці не дозволять медичний канабіс, то науковці не можуть займатися дослідженнями. Замкнене коло. Тому передусім його потрібно вивести з переліку заборонених речовин”, – вважає медик.
Лікарка зазначає, що тільки в квітні цього року в Україні дозволили використовувати препарати на основі медичного канабісу. Але закордонні ліки дуже дорогі для наших хворих.
Оксана Балан, мама доньки з розсіяним склерозом, скаржиться, що в аптеках Івано-Франківська немає дозволеного і потрібного їм “Набіксімолсу”. Канадський спрей, що коштує понад 600 доларів, не внесений в Національний перелік лікарських засобів. Тобто не доступний за державний кошт. Тому мама Оксана з іншими мамами, яким потрібно знімати спазми своїм дітям, кооперуються і шукають всілякі способи придбання.
“Доводиться весь час діставати – організовувати перевезення через кордон. Як варіант, звертаємося до ділків, які возять. І дякуємо, що везуть!” – ділиться жінка. Крайній варіант – бариги на чорному ринку. “Найбільше ми би хотіли вийти з цього “підпілля” – нормально ходити в аптеки й купувати потрібні препарати українського виробництва”, – говорить мати.
Канабіс в медицині дозволений в 44 країнах. Це, зокрема, Польща, Чехія, Хорватія, Бельгія, Німеччина, Австрія, а також Канада та США. В Ізраїлі, Румунії, Македонії та Пуерто-Рико канабіс використовується обмежено – у випадках невиліковних хвороб.
У січні 2019 року ВООЗ наголосила, що канабіс з вмістом ТГК до 0,2% узагалі не є наркотичною речовиною та повинен бути виключений з регулювання міжнародних конвенцій про наркотичні речовини.
Місяцем раніше, у грудні 2018 року, Агентство ЄС з питань наркотичних речовин – Європейський центр моніторингу наркотиків та наркозалежності (EMCDDA) – презентувало перший звіт про медичний канабіс із поточною доказовою базою використання канабіноїдів у медицині. У звіті серед іншого сказано, що у більшості країн доступ до препаратів канабісу у медичних цілях розвивається поступово, часто – як відповідь на вимоги пацієнтів або розробку нового продукту.
Перипетії легалізації
В січні 2019 року пацієнтські організації України розпочали кампанію #зупинитибіль. Зареєстрували петицію з вимогою внести зміни до законодавства, щоби канабіс можна було використовувати у медичних та наукових цілях. Необхідна кількість голосів була зібрана за 41 день. Комітет парламенту з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин ухвалив рішення зареєструвати відповідний законопроєкт. Це зробили у травні 2019 року.
У 2020 році нардепи оголосили, що законопроєкт про легалізацію медичного канабісу не потрібен. Для цього достатньо постанови Кабміну, яка перенесе канабіноїди зі списку заборонених речовин у список контрольованих – і так дозволить українським пацієнтам ліки на основі канабісу. МОЗ погодилося і підтримало цю ініціативу.
У квітні 2021 року уряд прийняв постанову “Про внесення змін до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів”. Документ опублікували на урядовому порталі. Згідно з ним, до обігу в Україні дозволили лише два препарати на основі канабісу – синтетичний канабіноїд “Набілон” для усунення побічних ефектів хіміотерапії раку (нудоти і блювоти) та стандартизований екстракт канабісу “Набіксімолс” (“Сатівекс”) – для зняття спазмів м’язів при розсіяному склерозі. Їх разом із “Дронабінолом”, який був дозволений раніше, зокрема після хіміотерапії у дітей, все ще кваліфікують як психотропи.
У липні 2021 року Верховна Рада не підтримала у першому читанні законопроєкт №5596, який передбачав регулювання обігу препаратів з конопель. Його повернули авторам на доопрацювання.
“Чинне українське законодавство забороняє будь-яку діяльність щодо канабісу, КБД та ТГК віднесені до особливо небезпечних психотропних засобів. При цьому в Стратегії державної політики щодо наркотиків до 2020 року згадується проблема ускладненого доступу до наркотичних лікарських засобів через надмірну зарегульованість порядку їх обігу”, – цитує пояснювальну записку авторка законопроєкту, народна депутатка Ольга Стефанишина.
Законопроєкт пропонував виключити медичний канабіс з реєстру наркотичних речовин, а вирощування та обіг лікарських конопель, продуктів їх переробки та вироблених із них ліків допустити у науковій та науково-технічній діяльності, а також у медичній практиці – за умови забезпечення контролю на всіх етапах. Відпуск лікарських засобів, виготовлених із лікарських конопель, пропонували винятково за призначенням лікаря – за електронним рецептом.
Застереження законодавців
“Упереджень стосовно медичного канабісу вже стало набагато менше. Суспільство, медіа вже значно просунулися. Багато людей розуміють, що медичний канабіс – це не наркотики, а ліки”, – відзначає авторка законопроєкту.
Що ж стосується нерозуміння Верховної Ради, то Ольга Стефанишина бачить маніпуляції у поведінці колег: “Я не думаю, що депутати, як-от Юлія Тимошенко, не знають чи не розуміють, що це ліки. Є така політична технологія – хайпувати на темі. Та це вже нелюдська якась поведінка, коли неправдивими гаслами, що “наркотики будуть на кожному подвір’ї”, вводили в оману людей і провалили закон, потрібний для тяжкохворих”.
Водночас Ольга Стефанишина допускає, що частина депутатів дійсно не розібралася: “Найбільше було питань до контролю, до обігу. Хоч у тексті, на нашу думку, це доволі суворо регулюється – діяльність на всіх етапах контрольована, як і відпуск лікарських препаратів. Думаю, що тут з нашого боку було потрібно більше наполегливості, щоби депутати раніше в текст законопроєкту вчиталися”.
Авторка каже, що за літо документ доопрацювали. Більш чітко виписали контроль і заборони. “Щоби було вже всім очевидно, що ми забороняємо, наприклад, куріння медичного канабісу, – ми це прописали з акцентами, щоби не було питань, – пояснює Ольга Стефанишина. – Закон дозволить на основі офіційних досліджень виробляти вітчизняні препарати. Це зробить лікування в рази доступнішим для хворих. Також законом ми дозволяємо вирощування медичних конопель для вітчизняної переробки. Ця діяльність буде ліцензійна, під суворим контролем МВС та МОЗ – так само як дослідження і переробка”.
Вирощування конопель в Україні Верховна Рада не затвердить, категоричний народний депутат від Івано-Франківщини, “слуга народу” Ігор Фріс. “Проблема в тому, що закон про легалізацію медичного канабісу – це фактично закон про вирощування конопель”, – зазначає нардеп. Серед застережень, які він озвучує, – складність розрізняти під час вирощування наркотичні і медичні коноплі. Останні виростають трохи нижчі. “Але якщо вони будуть рости разом в одному масиві, то ніхто не зможе проконтролювати”, – вважає нардеп.
На його думку, прогалини в законі, зокрема стосовно вирощування конопель, можуть відкрити ринок для реалізації наркотичних засобів, які будуть практично неконтрольовані.
“Симпатики цього закону, а також хворі та їхні родичі аргументують: а чому в Польщі можна, а у нас не можна? Ми намагалися пояснити: поляки не вирощують. Поляки мають давальницьку сировину і переробляють її на своїх медичних потужностях. Ми за таке. Якщо стоїть питання, що ми будемо відкрито закуповувати фармречовину і будемо використовувати на наших виробництвах, – ми тільки за”, – уточнює позицію законодавець.
Також Ігор Фріс акцентує на необхідності визначити об’єми сировини, необхідної для фарміндустрії. “Щоби ми мали уявлення: от держава на цей рік потребує 2000 флаконів таких-то ліків, бо у нас є така-то кількість хворих, які з такою-то періодичністю використовують їх у своїй життєдіяльності. Ця цифра, розуміємо, умовна. Але вона має хоча би існувати в природі”.
Нардеп наголошує на тому, що недопустимо збільшувати вміст ТГК у медичному канабісі: “Це понизить поріг кримінальної відповідальності за споживання наркотиків, чого ми не можемо допустити”. А також на непорушності прав третіх осіб, тобто щоби доступність медичного канабісу для хворих не поставила під загрозу права інших людей жити без наркотиків.
“В обов’язковому порядку, і це категорична позиція моя і моїх колег, – не допустити поширення різноманітних засобів, курильних сумішей, масел, які буде неможливо проконтролювати на наявність наркотичних речовин”, – говорить Ігор Фріс. За його словами, якщо ці ключові моменти будуть забезпечені, “слуги народу” готові повторно розглянути законопроєкт.
Ольга Стефанишина додає, що автори закону наразі працюють у двох напрямках. Окрім законопроєкту, який доопрацювали і готові повторно вносити в парламент, намагаються дотягнути урядову постанову. “Чинна “постанова Степанова”, як називають документ у лікарському середовищі, не дає важелів легалізувати медичний канабіс. Можна внести в неї коректуру, щоби вивести канабіноїди з переліку наркотичних засобів і розширити доступ до різних препаратів, – каже Ольга Стефанишина. – Над цим ми також влітку працювали з МОЗ та урядом – новий проєкт постанови зараз на громадському обговоренні. Будемо відстоювати і цей документ”.
*Цей матеріал виготовлено в рамках проєкту “Західноукраїнська медіамережа” за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю видання КУРС та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США.
