У Витані, що на Івано-Франківщині, мешкає п’ятеро людей. Село розташоване серед лісу. У ньому тихо і порожньо. Але для людей, які родом звідси, Витань й досі залишається місцем сили та теплих спогадів.
Колись у селі мешкали понад 200 людей — щонайменше 60 заселених хат. Працювала бібліотека, клуб, магазин, медпункт, початкова школа, був колгосп, пише Суспільне.
“Я вже навіть не знаю, скільки років минуло, коли я тут була. Це — хата мого тата. Він жив у тій хаті, “кавалєрки бавився”, поки не вженився. Як вженився, то пішов “на бік” з цієї хати. Я була тут так само. Коли ходила до школи, сюди “прилітала” завжди, до баби своєї. Баба мені напече йойликів (страва з картоплі — ред.) на кухні. Я ті йойлики беру і “лечу” сюди, до школи, через город”, — розповідає колишня жителька Витані Зоя Вітер.
За її словами, село почало занепадати у 70-х роках XX століття. Одні люди помирали, інші — виїжджали у міста. Молодь не поверталася.
Нині Зоя Вітер навідується у Витань до матері — 88-річної Лесі Костів, яка живе в селі від народження.
“Були танці, музика завжди грала, було хлопців багато. Із сіл приїжджали хлопці, з Вигівки, Чагрова. Дівчат було наших багато. Зараз з моїх одноліток тільки дві залишилися, які живуть. Решта повмирали”, — пригадує Леся Костів.
На зиму донька забирає матір додому, хоча Леся Костів каже, що їй у селі добре. Тільки сусідів бракує. Влітку до жінки заходять мандрівники, які йдуть у ліс збирати ягоди.
“Тут ціле літо я маю гостей. Як почнуться у лісі якісь ягоди, то з Бурштина люди в мене все залишають: і ровери, і автомобілі. Все лишають коло баби Лесі, а самі йдуть у ліс. І зі мною потім діляться”, — каже Леся Костів.
