Останні роки проводиться велика інформаційна кампанія, стосовно того, щоб роз’яснити волонтерам, що краще підтримати сім’ю з дітьми у скруті, тим самим запобігши вилученню дітей в дитячий будинок. Тобто, діяти на випередження і усувати причини потрапляння дитини в такі заклади опіки. Але кількість бажаючих завезти солодощі і мандаринки на свято в дитячий будинок не зменшується.
Якщо плануєте поїхати на Миколая в дитячий будинок чи інтернат, тоді Oksana Shtybel написала цей пост для вас.
Колись, будучи волонтеркою в різних благодійних організаціях, я теж їздила в інтернати і дитячі будинки. Але після цих поїздок зрозуміла, що це без сенсу, і ситуації це не змінює. Ці діти повністю забезпечені фруктами, солодощами, іграшками, одягом, взуттям, канцелярією і мають усе необхідне. Згодом, я почала допомагати сім’ям випускників інтернатів і зрозуміла, що проблем було б набагато менше, якби “підхопити” цих молодих людей швидше – на етапі випуску з інтернату. Усі їх труднощі, лише через відсутність базових знань та підтримки. Потім, я почала налагоджувати контакти з дітьми, які в цьому чи наступному році будуть випускниками і розпочинатимуть самостійне життя.
Результат перевершив усі мої сподівання. Насправді, було непросто заслужити довіру, щоб дитина зрозуміла, що я не одне з тисяч облич в бескінечному потоці волонтерських груп, що я приїхала не на один раз на Миколая пофотографуватись, що я за неї пам’ятаю, телефоную, навідую саме її, що я не зникну, не забуду про неї, допоможу, і мені можна довіряти.
Зараз мій номер телефону дивним чином “подорожує” Львівською областю. Діти з інтернатів, які поступають вчитись до Львова, напевне передають між собою мій номер телефону, і рекомендують один одному звернутись до мене за допомогою. Мені навіть страшно уявити, які думки в дитини, яка виходить з інтернату з кількома пакетами речей і моїм номером телефону.
Випускники інтернатів є абсолютно не соціалізованими і немають базових навиків обслуговування себе з побуті:
– не вміють користуватись громадським транспортом;
– бояться запитати в людей на зупинці як їм краще добратись до певної адреси;
– бояться зайти в супермаркет, аптеку та інші торгівельні мережі;
– навіть маючи кошти, не вміють придбати необхідне і бояться підійти до каси;
– незнають куди звернутись за медичною допомогою;
– незнають як самостійно придбати звичайний анальгін чи лейкопластир, терплять біль чи лежать з високою температурою не маючи ліків;
– не вміють самостійно зварити найпростішу страву, чи навіть просто підігріти їжу, чи включити газову плиту (оскільки в інтернаті доступ на кухню заборонений, а їжу готують кухарі);
– з посуду мають лише дві тарілки, виделку, ложку і горнятко (не мають посуду для приготування їжі);
– не вміють попрати за собою одяг чи навіть придбати порошок для ручного прання ( в інтернаті це все робить персонал). Ситуація ускладнюється, якщо в гуртожитку немає гарячої води. В дітей немає в чому нагріти воду та прати, і де це придбати дитина не знає;
– також, часті випадки, коли дитині при виході з інтернату дали лише комплект постільної білизни, але немає ковдри і подушки.
І це лише найпростіше. Я вже не пишу про все решта. А тепер подумайте чи ваш одногодинний візит з цукерками та іграшками допоможе дитині в самостійному житті? Візити з аніматорами, виставами, бульбашковим шоу, теж не вплинуть на самостійність дитини.
І якщо, ви все ж таки не покинули думки завезти мандаринки діткам в дитячий будинок/інтернат, то зверніть увагу на майбутніх випускників, спробуйте збудувати дружні стосунки з дитиною 9 чи 11 класу, навідуйте саме її, цікавтесь що вона любить і чим захоплюється, і подбайте про краще майбутнє для цієї дитини. Коли дитина покине стіни інституційного закладу, вона знатиме, що має до кого звернутись за допомогою та підтримкою.
Допомагаючи одній дитині ти не зміниш увесь світ, але назавжди зміниш світ для цієї дитини
