В одному з готельно-відпочинкових комплексів Богородчанщини про такий напрямок і перспективний ресурс внутрішнього та в’їзного туризму обмінювалися думками виробники екопродукції, фермери, представники влади, відповідальні за розвиток туризму, журналісти, пише Західний кур’єр
Україна – це не лише борщ і вареники
Чи хтось може сказати, якою мірою симпатії мандрівників залежать від автентичних страв, приправлених історичними переказами і легендами, обрамлених в народну обрядовість? І чи повною мірою унікальні особливості гуцульської, бойківської, покутської, опільської кухні використовуємо для промоції нашого краю?
– Інколи гастрономічний аспект більше впливає на загальне враження про територію як, скажімо, пам’ятки архітектури, – зазначає начальник відділу туризму облдержадміністрації Віталій Передерко. – Це підтверджують і різні дослідження, зокрема Всесвітньої туристичної організації. А керівник Міжнародної асоціації гастрономічного туризму Ерік Вульф назвав їжу «квітесенцією нації, її менталітету, характеру і, звісно, історії».
Більше того, їжа може стати брендом регіону. І навіть перерости первісні географічні назви. Шампань, коньяк, каламбер, бордо – що найперше спадає на думку? Назви напоїв, сирів. Але ж первісними були назви регіонів, де їх вирощували чи виготовляли.
– Чи є в Україні такі бренди? Хіба борщ і вареники, – каже Віталій Передерко. – Це при тому, що завдяки етнографічним дослідженням зібрано більше чотирьох тисяч рецептів української кухні. От тільки не вистачає піару, розумного маркетингу.
Очевидно, тому й організовують чиновники різноманітні зустрічі, презентації, промоційні акції. На другому у цьому році круглому столі фахівці сфери тризму та виробники з Долинського, Коломийського, Косівського, Верховинського районів та Яремчанщини пропонували свої ідеї щодо гастрономічних маршрутів.
Долиняни, приміром, запропонували конкретний маршрут «Смак Бойківщини» з прорахованими кілометрами, годинами і відповідями на майже традиційні (щодо усіх районів) запитання про дороги. Інші називали точкові об’єкти – приватні садиби, ферми, пасіки, де готові приймати туристів, щось їм показати, провести майстер-клас, запросити на дегустацію. Як принада – екологічно чиста продукція чи лікарські трави, виробництво овечих чи козячих сирів, мандрівка на полонину, екскурсія на медоварню чи на пасіку, навіть страусина ферма на Коломийщині чи равликова на Городенківщині.
Автентичні страви, приправлені легендами
За великим рахунком гастрономія цікавить будь-якого туриста – і хто приїхав оглянути пам’ятки архітектури чи храми, і хто прагне екстриму, і хто просто втік на кілька днів з урбанізованого світу. Це і цікавість спробувати щось оригінальне, автентичне, і просто бажання смачно поїсти.
Оксана Клебан у своїй садибі «Дарваїв кут» в Старому Мізуні подає гостям тільки бойківські страви: токан з шкварками, пироги з тертої бульби, трав’яні чаї, настоянку «Дарваївка».
– Наш токан – це не закарпатський банош, – уточнює власниця садиби, за фахом лікар-стоматолог. – Це зовсім інший склад і смак, він вариться на картоплі. Пропонуємо також кукурудзяну кашу, вона у нас називається чир. Взагалі бойки більше споживали рослинну їжу, те, що росте на землі. М’ясо було тільки недільною стравою. Але наша давня їжа смачна.
Туристам пропонують не лише скуштувати ці страви, а й проводять майстер-класи з виготовлення кукурудзяного чиру чи сирників по-бойківски.
А в зеленій садибі Старжинських в Печеніжині подають автентичні страви «від прабабусі», приготовлені в печі.
– Ці всі страви за старовинними рецептами, – розповідає начальник відділу з питань євроінтеграції, зовнішніх зв’язків, інвестицій та туризму Коломийської райдержадміністрації Надія Корженко. – Це грибна юшка, підпалений борщ, мелай, замащенка, пироги парені, вареники, які називають парениками. Тільки пареників є дванадцять видів з різними начинками. Унікальність ще в тому, що кожну страву господарі подають, розказуючи якусь легенду, насамперед про Довбуша, який тут народився. Туристи жартують, що в Печеніжин треба їхати «по Довбуша і пареники».
На арт-полонині «Перці» в Яблуниці, де створили міні-гуцульське село, на додаток до чотирнадцяти майстер-класів (ковальства, ліжникарства, гончарства, малювання на паркані тощо) запропонують голубці в печі, які готувалися ніч, та картопляні коржі.
А на Косівщині різні села мають свою «спеціалізацію» з автентичних страв: Старі Кути – малай, Рожнів, Косів – начинка, Яворів – кулеша на бараболях з моченкою.
– Газдині ці рецепти не поспішають роздавати, але запрошують скуштувати те, що приготують, – каже головний спеціаліст відділу соціально-економічного розвитку Косівської райдержадміністрації Ірина Дімбровська.
За словами радника голови Верховинської районної ради Марії Маківничук, з 200 приватних садиб на Верховинщині більш як у половині туристам пропонують гуцульські страви. Свою ж презентацію вона розпочала гуцульською співанкою:
А співати – не робити,
Я співати вмію.
Лиш тогди я не співаю,
Як ізголоднію.
Гарним додатком до смачних страв стають і легенди, і давні обряди, і коломийки-співанки.
На фестивалі – за смаковими «вау».
Таки правда, не кожна газдиня рецептами поділиться. Але щось випитати можна. Кілька років тому коломияни видали книгу автентичних страв. У цьому ж районі був започаткований фестиваль автентичної карпатської кухні «Смачний Спас», який згодом став мандрівним.
– Ми маємо унікальні можливості бути найкращими в гастрономічному туризмі в західному регіоні, – переконаний ініціатор такого фестивалю, керівник кооперативу «Чиста флора» Михайло Стовп’юк. – Можемо конкурувати і з Закарпаттям, і з львів’янами. Наш фестиваль має статус не лише обласного, а й міжнародного. Можемо показати Бойківщину, Гуцульщину, Лемківщину, Покуття. І маємо що показати, бо таких страв, як на наших теренах, ніхто не робить. Та ще й коли жінки вкладають у них свою душу…
Загалом на Прикарпатті гастрономічних фестивалів 14 – бігусу у Калуші, винограду і вина в Івано-Франківську, медові у Коломиї і Долині, капусти в Обертині, бойківської кухні «Варенички мої», «Полонинське літо», Гуцульський фестиваль, «Покутське яблуко», у цьому році вперше на Тлумаччині відбудеться свято сливи.
– Найбільший ефект дають саме гастрономічні події, фестивалі, – переконаний Віталій Передерко. – Є фестивалі, які роблять для туристів. Є і такі, що проводять для себе, для громади. Але якщо і на них привабити туристів, громаді буде користь.
До кінця року управління міжнародного співробітництва, євроінтеграції, туризму та інвестицій облдержадміністрації планує видати буклет «Смачна Івано-Франківщина».
Ідея зрозуміла – знайти туриста. А для цього потрібно зробити так, аби турист знайшов те, що могло б його зацікавити.
