В одному зі столичних моргів знайшли тіло священника Православної Церкви України Мирона Зваричука. Він мешкав у Бучі на вулиці Грушевського й на початку березня вирушив за гуманітарною допомогою.
Та рашисти не пошкодували ні в чому не винну людину і жорстоко вбили, як і сотні інших громадян у Бучі. Тільки тепер рідні вбитого змогли дізнатись про долю отця, який весь цей час вважався безвісти зниклим, пише Правда.іф з посиланням на Факти.
«До нас звернувся син Зваричука Мирона Юрійовича — Володимир, — розповідає депутатка Бучанської міської ради Катерина Українцева. — Ми з групою волонтерів дуже вірили в те, що наша перша пошукова операція завершиться хоча б інформацією про те, що зниклий священник Православної Церкви України потрапив у полон.
На жаль, перші свідчення, які нам вдалося отримати від мешканців вулиці Яблунській, наштовхнули нас на думку, що тіло, яке знайдене в оглядовій ямі автомайстерні на тій же вулиці, може виявитися саме тілом Мирона Юрійовича. Зв’язок з ним зник 3 березня 2022 року. Саме в цей день до сьогодні невстановлені військовослужбовці підняли український прапор біля міськради, оголосивши, що Буча звільнена. І саме в цей день рашисти ближче до вечора почали окупацію Бучі, зайшовши в район Склозаводської, і просувалися по вулиці Яблунській. Підняття прапору, та ще і розміщення цієї інформації на офіційній сторінці Бучанської міськради стало для багатьох приводом для вільного пересування містом. Люди розраховували на те, що в місті вже безпечно. Так, напевно, вирішив і Мирон Юрійович, який опікувався бабусею Катериною, в якої винаймав кімнату. Катерині Михайлівні зателефонувала знайома соцпрацівниця та повідомила, що можна прийти за гуманітарною допомогою, продуктами. По допомогу й вирушив Мирон Юрійович. Ми поспілкувалися із соцпрацівником і з’ясували, що священник отримав допомогу і, повертаючись, вирішив скоротити шлях біля Яблунського кладовища. Інший свідок повідомив нам, що в цей день якийсь чоловік проходив недалеко від їхнього будинку, але зустрів росіян і вирішив бігти… Ми не знаємо, що саме далі сталося. Але свідок зауважив, що неподалік в ямі було виявлено тіло якогось чоловіка. На момент початку пошуку тіла вже не було, та ідентифікувати чоловіка, що біг, свідок не міг. Катерина Михайлівна, в якої проживав священник, та його син дали нам дуже детальний опис вигляду Мирона Юрійовича та його одягу”.
Пошуковці долучили сина зниклого до чат-бота в телеграмі з моргів, в які звозили тіла жертв російської агресії в Бучанському районі. І разом з ним щодня переглядали цей чат-бот. І саме на Пасху, ввечері, син в чат-боті впізнав свого батька…
«Ми теж впізнали чоловіка по татуюванню та натільному хрестику. І вже наступного ранку ми разом домовилися зустрітися в моргу Києва, — продовжує Катерина Українцева. — Але нам не вистачало місця загибелі зниклого. І це, мабуть, Господь супроводжував нас, що сталося стільки збігів обставин.
Знайома написала мені повідомлення, скинувши посилання невідомого для мене фотожурналіста: «Це, певно, чоловiк, якого шукав син. На жаль, він помер. Вибачте, що у свято з такими сумними новинами, це мені сьогоднi повiдомили друзі». Я дуже вдячна Галині за це повідомлення. Не дивлячись на те, що ми вже знали про загибель зниклого, нам не вистачало цього пазлу — місця вбивства. Відкривши посилання фотожурналіста Christopher Occhicone, я побачила знімок вбитого Мирона Юрійовича в «ямі». Як виявилося, це була оглядова яма в автомайстерні біля Яблунського кладовища. Але ми не знали точну адресу. О 18:40 я написала фотографу Крісу в месенджер і повідомила, що наступного ранку ми зустрічаємося з сином загиблого. Я не повірила своїм вухам, коли почула, що, перебуваючи за кордоном, Кріс пообіцяв одразу виїхати в Київ, він був готовий нам показати, де зробив фотографію на початку квітня.
О 9:00 ми усі були на Дегтярівській, біля Головного слідчого управління. Після оформлення протоколів допиту сина священника ми разом рушили до моргу. Ми весь час були поруч. В такі моменти важливо, щоб хтось був поруч. Син дуже стійко витримав процедуру впізнання.
Попри те, що оформлення усіх документів в моргу завершилося лише о 14:50, ми мусили з’їздити до Бучі, щоб побачитися з Катериною Михайлівною і взяти одяг для поховання. Крім того, нам важливо було знайти місце вбивства. Катерина Михайлівна не знала про смерть Мирона Юрійовича. Ця звістка для неї стала дуже важкою… Ми зібрали найнеобхідніші особисті речі Мирона Юрійовича та рушили на місце, де зробив фотографію Кріс. Гараж, в якому, скоріше за все, було вбито Мирона Юрійовича, був зачинений. Але ми там зустріли ще одних свідків, які повідомили, що під тілом була кров, а поруч з гаражем — багато гільз 5.45. Поруч з гаражем — купа спалених особистих речей. Перебравши її, ми знайшли щось схоже на рештки спаленого паспорта, грошей, ключів, павербанк і другий хрестик Мирона Юрійовича, який впізнав син. Про знахідку я повідомила начальника Бучанської поліції”.
З усього, за словами Катерини Українцевої, було зрозуміло, що Мирона Юрійовича затримали, обшукали, забрали телефон, решту особистих речей спалили і автоматною чергою розстріляли священника, скинувши тіло в оглядову яму…
«Причину смерті підтвердив і судмедексперт у морзі. Це була автоматна черга в тулуб та голову, — говорить Українцева. — Оскільки отвори в потилиці, стріляли зі спини… Я не знаю, що стало причиною вбивства. Його не роздягали, очевидно, татуювання навіть не бачили. А можливо, вони вирішили, що знайшли «бандерівця», бо Мирон Юрійович з Івано-Франківщини… Отця відспівали в церкві в Києві, в якій він служив. І автобус з труною, в яку поклали одяг священника і хрести, як це має бути при похованні священнослужителя, рушив до Івано-Франківщини, де він вже похований поруч зі своєю мамою. Так, священник, який вимолював наші гріхи у справжній українській церкві, загинув в Бучі від рук рашистів, які прийшли нас звільняти від «нациків» і «бандерівців».
Раніше повідомлялося про візит генсека ООН Антоніу Гутерріша до москви, де путін на переговорах у кремлі назвав масові вбивства у Бучі «фейком».
