У Бельгії театр збирав кошти для ЗСУ просто неба, демонструючи європейцям образи українських військових
Івано-Франківський театр «Живих скульптур» повернувся з фестивалю Statues en Marche, який проходив у Бельгії. Звідти актори привезли для допомоги ЗСУ понад 1,5 тис. євро. Кошти збирали просто неба, демонструючи європейцям образи українських військових, які через призму століть передають естафету боротьби за свою землю. Вже у рідній гримерці керівники театру «Живих скульптур» Артур Гулько та Андрій Кирильчук розповіли Укрінформу, як зустріли театр «Mime «IF» на фестивалі в Європі, про мистецтво пантоміми та про свою місію у час війни, передає Правда.іф.
КОЖЕН МАЄ СВІЙ ФРОНТ
«Почалась війна. Кожен має свій фронт. Мистецтво та культура – це те, за що ми боремось і що є нашим майбутнім. Тому нам хотілось підтримати Україну, продемонструвати людям свою позицію і показати, що насправді в нас тепер відбувається».
Так про свою місію на фестивалі у Бельгії розповідає один із керівників театру та актор «Mime «IF» Артур Гулько. Він каже, на фестивальний майданчик до Бельгії свої мінівистави привезли більше сотні театрів пантоміми з усього світу, і кожен намагався вразити глядачів просто неба. Франківський театр відтворив образи українських військових у дійстві «Крізь віки». Три «живі» картини актори театру створили ще до війни. Втім, саме у цей час, стверджують, військова картина була як ніколи актуальною. У ній були зображені образи козака, січового стрільця та сучасних військових. Костюми виконали у бронзі, але акторам хотілося новизни. Вирішили у виставі використати великий годинник, у якому замість піску час відраховує зерно.
«Дійство зібрало образи військових з ХІІІ століття і нагадало людям, на чиїх плечах тримається український світ. Лише воїни дають можливість нам існувати. Оце зерно – символ життя, яке сиплеться, добігає до кінця, а воїни мають силу перевернути годинник, дати нову хвилю – і зерно знову сиплеться. І це символізує продовження життя», – пояснює ідею української постановки ще один керівник театру «Mime «IF», актор і режисер Андрій Кирильчук.
За його словами, своєю грою актори пантоміми віддавали шану українським військовим. Образи, костюми та ідею мінівистави глядачі фестивалю зустріли не без емоцій. Без сліз постановку «Крізь віки» не змогли пройти й самі актори.
«Ми вийшли перший раз у гримі, в костюмах. Ще не знали, як нас будуть приймати. Ми перевертаємо годинник – і чуємо гучні оплески. Тоді я всіх згадав… І сльози течуть, і грим, і плачуть інші актори… Ось такі моменти ми пережили», – пригадує Андрій Кирильчук.
ЗІГРАЙ ЗІ МНОЮ!
Театр «Живих скульптур» в Івано-Франківську Андрій Кирильчук та Артур Гулько створили ще у 2005 році. Нині тут не лише професійні актори. У мінівиставах грають і менеджери, й лікарі, й люди інших професій.
«Так, вони не актори, але за покликанням і відчуттями вони близькі до нас», – запевняє Артур Гулько.
«Їм це дано. Вони разом із глядачами від цього кайфують», – підхоплює розмову Андрій Кирильчук.
За його словами, для актора пантоміми головне — харизма, тобто особлива неповторність. А це те, чого ніхто навчити не береться. Для «живої статуї», яка працює на вулиці, також дуже важливим є досвід.
«Вулиця є різна, це не підготовлений глядач, який іде на виставу. Цей глядач випадковий, він біжить, і ти можеш його дратувати, не подобатись. Тому для актора важливим є ще бажання виходити і нести свій образ. Спочатку всі виходять перелякані. Стоять і не знають, як їх сприймають. Але з досвідом уже розумієш, як знайти контакт. Тут людина проходить без настрою, ти їй усміхнувся, раз – і вона вже тобі відповідає. Вже є зв’язок: і глядач усміхається, й актору добре», – каже Андрій Кирильчук.
Він зізнається, спробувати себе у пантомімі хоче чимало людей. Обирають акторів, переважно, за типажем. Тоді пропонують образи і костюми.
«Спочатку в нас були лише чоловічі костюми, але тепер уже робимо й жіночі. Дівчата, переважно, грають панночок, ангелів. Вони несуть тепло, радість», – запевняє режисер.
Гримуються «Живі скульптури» професійною косметикою, яка дозволяє залишатися в образі п’ять годин поспіль. Зазвичай, її замовляють у Нідерландах і Німеччині. Кажуть, там це мистецтво розвивається дуже стрімко. З’являються різні школи, течії, фестивалі та чемпіонати. У Нідерландах їх проводять для професіоналів, для любителів і навіть створюють майданчики для дітей, де вони разом із батьками фантазують на повну.
«Одні більше люблять статичні композиції, детально пропрацьовані костюми, аби навіть зблизька глядач не міг відрізнити метал це чи ні. Інші більше люблять креативний формат, дійство, намагання здивувати виконанням. Стилізований рух збагачує композицію. Хороший жест робить точнішим те, що ти хочеш сказати глядачу, і тоді він кайфує, включається», – запевняє режисер.
Розповідає, що в Європі глядачі активно реагують на пантоміму. Завше намагаються наче перевірити актора, даючи сигнал: «Давай! Зроби щось зі мною! Зіграй зі мною!» Натомість українські глядачі більше люблять спостерігати. На сміливий контакт зі «скульптурами» йдуть одиниці, і переважно це діти.
«Ми були в дитячому таборі біля Чернівців. Там відпочивали діти з Миколаївської області. Ось вони були просто зачаровані. Нас питали: «А ви справді живі? Ви людина чи робот?» Вони роздивлялись руки, костюми, а не просто нас сіпали. Вони вгадували, дивувались і з’ясовували – і це було просто надзвичайно», – пригадує Артур Гулько.
МИ НАМАГАЄМОСЬ ВЕЗТИ В ЄВРОПУ ТЕ, ЩО НАГАДУЄ ЛЮДЯМ ПРО УКРАЇНСТВО
«Глядач біля тебе затримується максимум на 3 хвилини, та й це – дуже довго. Навіть на фестивалі ти мусиш за цей час показати дійство. Воно циклічне. У три хвилини треба вкластись. Потім підходить нова хвиля людей – і ти знову їм пропонуєш гру. Дійство одне, але завше є момент імпровізації, який залежить від того, хто на тебе дивиться і як сприймає. От на фестивалі (у Бельгії – авт.) були українці. Ти їх не бачиш, але чуєш «Слава Україні!» – і вже розумієш: то свої, рідненькі», – пригадує Андрій Кирильчук.
Каже, з початком війни здавалося, що це мистецтво більше нікому не потрібне. Веселити людей, коли кровоточить твоя країна, здавалось просто неможливим. Потрясіння було настільки великим, що режисер, актор і батько трьох дітей Андрій Кирильчук без вагань подався у Тероборону. Певний час довелося опановувати військову справу. Але прийшло розуміння, що настав час зробити вибір, бо акторство теж вимагає постійної роботи над собою. Тому одні актори пішли на передову, інші – зробили вибір на користь професії і теж наближають Перемогу.
«Ми намагаємось везти в Європу те, що нагадує людям, які особливі українці. Адже ми давня і потужна нація, зі своїм корінням. І те, що нам зрізають вершечки, ще не означає, що ми завтра не дамо новий цвіт, який набере сили і знову буятиме та тягнутиметься до сонечка. Ми в це віримо і в цьому бачимо свою місію – допомагати ЗСУ, займатися з дітьми переселенців, бути волонтерами», – додає Кирильчук.
На фестиваль у Бельгію акторам вдалося потрапити завдяки Міністерству культури та інформаційної політики України. Вже на місці фесту його організатори дозволили театру «Mime «IF» збирати гроші для підтримки українських військових. Досі такого тут не проводили. Величезний казан, куди глядачі кидали пожертви, вписався у постановку і наповнювався майже годину. До зібраних коштів організатори фестивалю додали ще допомогу від себе. Відтак, до Івано-Франківська «Живі скульптури» привезли для ЗСУ понад 1,5 тисячі Євро.
«Ці гроші ми передали для ГО «Громадська ініціатива Галичини», які допомагають військовим ще з 2014 року. Особливо у закупівлі транспорту», – говорить Артур Гулько.
Нині актори вже міркують про участь у фестивалі в Нідерландах. Туди планують повезти образи Козака Мамая та «оживити» твори Марії Примаченко. Кажуть, відчуття кольорів і глибока палітра художниці допоможе іноземцям збагнути потужний і справжній код українства. А ще актори мріють про наступний фестиваль «Живих скульптур» в Івано-Франківську, який обов’язково обіцяють провести після Перемоги.
Ірина Дружук, Івано-Франківськ
