24 лютого безповоротно розділило життя українців на «до» та «після». Багато чоловіків та жінок взяли зброю до рук й пішли воювати.
Серед лав захисників України є й працівники виконавчого комітету та комунальних підприємств Івано-Франківської громади. Хто ці люди – розповідаємо у продовженні циклу інтерв’ю «Історії війни».
Цього разу спілкуємось із начальником відділу громадського порядку КП «Муніципальна інспекція «Добродій» Андрієм Кабановим. Зараз він перебуває на південному напрямку фронту.
– У вас було відчуття, що росія розпочне повномасштабний наступ?
– Я воював у 2014-2015 роках, тож розумів, що не питання в тому чи буде повномасштабне вторгнення. Стояло лише питання – коли. Тож морально я був готовий. Прокинувся 24 лютого, побачив пожежу в нашому аеропорту, попередив дружину, що вже до обіду буду у центрі комплектування зі своїм військовим квитком. Вона розуміла, що у випадку чого я буду в перших рядах і піду воювати. Це нелегко, вона переживає, але справляється. Як і багато інших українських родин, де чекають когось з фронту.
– Порівняно з тогочасним військовим досвідом – що змінилося?
– Той досвід мені зараз став у нагоді, але в той час не було таких масових і точних ударів ворожої артилерії, не було застосування авіації. Тепер мали місце ситуації, коли обстріли тривали по кілька годин і так щільно, що не можна висунутись з окопу взагалі! Регулярно наші позиції обстрілюються російськими літаками і гвинтокрилами. Тому ситуація на фронті в рази жорсткіша.
– Яка ситуація з забезпеченням?
– Оскільки зараз треба забезпечувати набагато більше військових, то, звісно, можуть бути моменти з нестачею чи затримками в централізованих поставках чогось. Але навіть власна зарплата вже дозволяє військовим купити собі тим часом якісь необхідні чи кращі речі: форму, плитоноску, каску, розгрузку тощо.
Особисто я базові речі отримав в армії. Для прикладу, бронежилет отримав вже з пластинами за «натівськими» стандартами. Хочу окремо відзначити дуже якісне армійське взуття – наші українські «Талани». Мені вони просто прекрасні!
– Чи відчуваєте підтримку з тилу?
– Зі мною у взводі служать ще двоє працівників КП «Муніципальна інспекція «Добродій». Колеги, які залишилися працювати в Івано-Франківську, про нас не забувають і регулярно тішать різними передачами та всілякою допомогою. Для прикладу, в одному з населених пунктів на передовій ми потрапили під сильний обстріл і вийшли з ладу одразу два авто. Ситуація була доволі критичною, бо полагодити машину в зоні бойових дій – непросте завдання. Іноді це просто неможливо. Тому муніципальні інспектори оперативно зібрали кошти, закупили і передали нам автомобіль. Він вже також встиг побувати під обстрілами, але залишився на ходу і досі нам служить: https://bit.ly/3RWMRqc
– А як, на вашу думку, має жити тилове місто?
– Я радий, що моя дружина може зайти в кав’ярню і випити кави, зробити покупки. Місто живе, місто працює, місто розвивається. Це нормально. В принципі, для того ми і стоїмо на передовій, щоб тил міг жити відносно нормальним життям. Є певні нюанси, які дивують. Наприклад, випадково з хлопцями натрапили на один із каналів у соцмережі – в якому інформують, де і коли роздають повістки. М’яко кажучи, дивує робота таких пабліків і їх популярність. Мабуть, не потрібно нікому нагадувати, що вже пів року триває повномасштабна війна. І рано чи пізно тих людей, які на передовій – треба буде кимось замінити…
– Що буде перемогою особисто для вас: звільнення територій чи внутрішнє переформатування людей?
– Повернути всі наші міста, села, людей. І, знову ж таки, переформатування самих українців. Події протягом останніх восьми років і зокрема від 24 лютого вже багатьом стали зрозумілими та однозначними. Люди відчули на собі, що таке росія, що таке «русский мір» і усвідомили, що вони їм не потрібні. Люди зрозуміли, що Україна має себе захищати – щоб вижити.
У нас зараз більша частина суспільства в той чи інший спосіб працюють на перемогу: хтось зі зброєю в руках, хтось – у забезпеченні, створенні корисних для армії технологій, люди волонтерять, донатять на армію тощо. Варто розуміти одне – ми переможемо! Є велика ціна, яку ми платимо за цю перемогу. Але вона однозначно буде. А вже після перемоги на кілька днів поїду туди, де зможу побути на одинці з собою, з сім’єю. Подалі від інших людей.
