Ще 15 червня з окупованої Каховки Херсонської області на Косівщину переїхало ткацьке ательє Vandra Rugs, яке славиться тим, що тче красиві килими.
Через три місяці воно почало випускати продукцію і зараз працює у Косові. Про це йдеться у статті журналістки Аліси Мудрицької в газеті “Гуцульський край”, пише Правда.іф з посиланням на Репортер.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Поблизу Зміївки на Херсонщині, відомої своєю шведською діаспорою, розташоване село Любимівка, де жила Лариса Боден. Її чоловік – швед. 15 років тому Лариса – мати трьох дітей створила власне підприємство. Ідею підказав чоловік.
2007 року пані Лариса заснувала ательє Vandra Rugs. Каже, що нічого не знала про ткацтво, а килимів навіть удома не мала. До того ж взяла на роботу землячок, які переважно працювали у садах чи теплицях. Нове ремесло усім довелося опановувати з нуля.
Килими створювали в скандинавському стилі. Красиві, світлі, здебільшого пастельних кольорів. Один виріб тчуть від 5-6 тижнів до трьох місяців, терміни залежать від розмірів, матеріалів і складності узору.
Продукцію українсько-шведського ательє охоче замовляють клієнти зі Швеції, Австрії, Італії, Німеччини, Нідерландів. Найбільші замовники – Велика Британія, Країни Балтії, Швейцарія, Франція. Як коштовну реліквію в ательє зберігають і демонструють відкритку-подяку від принцеси Вікторії за красивий килим, виготовлений українськими жінками.
З початком війни – на Гуцульщину
До 24 лютого в ательє було 12 верстатів: найменший мав 1,5 метра (для виготовлення зразків), найбільший – 8 метрів. А 24 лютого Лариса Боден була за кордоном, звідки й керувала евакуацією співробітників та обладнання. На початок повномасштабної війни в ательє працювали 27 осіб. За кордон зуміли виїхати 13 майстринь і 16 дітей з родин працівників. Добиралися через Крим, бо офіційних зелених коридорів на півдні не було.
Частина працівників не наважувалася або не захотіла покидати Україну. Вирішили перебиратися на захід. Знайшли 10-тонну фуру. Вантажили автомобіль півтора тижні. Треба було вибрати найнеобхідніше, без чого не обійтися. Залишили в Каховці малі верстати і найбільші. Взяли ті, на яких виконують основну частину замовлень.
На початку травня працівники ательє були вже на вільній від загарбників території. Добиралися 11 діб. Тоді вирішили шукати регіон, де є вільні виробничі площі. Пропозицій щодо релокації надійшло кілька: зі Львова, Тернополя, Хмельницького, Вінниці.
Але Ларисі Боден зателефонував давній друг чоловіка – Бьорн, якого добре знають на Косівщині. Цей колоритний підприємець та меценат з Німеччини багато років живе у селі Лючі. Саме він запропонував перевезти ательє у Косів, заохотив: «Тут – класний мер і креативна команда».
Тут підприємству надали приміщення фабрики “Гуцульщина”. У червні 10 працівників ательє, з них – п’ятеро ткаль, приїхали у Косів і почали обживатися.
Майже відразу засновниця ательє почала налагоджувати контакти з косівськими фаховим коледжем та інститутом прикладного і декоративного мистецтва. Зараз тут знайшли роботу 12 ткаль з Косівщини.
Навіть після деокупації Херсонщини підприємиця не планує ліквідовувати косівське ательє. Після перемоги України їх буде вже два: одне в Каховці, друге – у Косові.
