Триває дискусія навколо виступу путіна на валдайському клубі. Нічого принципово нового кремлівський диктатор не сказав, на увагу заслуговують швидше тональність його заяв і підтексти, які дуже явно проявлялися крізь мішуру пропагандистських тез.
«Валдайський клуб» — це політтехнологічний проєкт, створений спеціально під Путіна, як майданчик його спілкування з міжнародною експертною спільнотою, на якій він міг би надсилати значущі сигнали міжнародній спільноті. Тому у виступах Путіна на валдайському клубі завжди була претензія на концептуальність і програмність. Другий рік поспіль Путін пнеться сформулювати якусь ідеологічну альтернативу західному лібералізму. Минулого року була заявка на якийсь новий консерватизм. А цього року ще треба було виправдати війну в Україні. Прессекретар Путіна щосили намагався піарити промову Путіна, називаючи її історичною, яку й через роки будуть «вивчати під лупою». Насправді претензійна політична амбіція народила ідеологічну пустушку, пшик на виході. Криза Путіна та путінізму відчувається навіть у цьому, пише Правда.іф з посиланням на НВ.
Мабуть, найцікавіше у цьому виступі — це ставлення Путіна до Заходу. Тут спостерігається яскраво виражена шизофренія. З одного боку, це просто водоспад образ, ревнощів і навіть ненависті. З іншого боку, майже не приховувані заклики домовитися і знайти якусь згоду, але «на рівних». Ну майже як кинутий і ображений коханець, який звинувачує об’єкт своїх пожадань у всіх смертних гріхах і водночас волає: повернися, я все прощу! Ще й погрожує піти до суперника (на Схід!). Або як кримінальний авторитет, який намагається домогтися уваги красуні з вищого світу то показушним марнотратством і прагненням купити її кохання, то демонстративною грубістю та насильством. При цьому Путін не розуміє, що методи, які він використовує (війна, шантаж, корупція), непридатні за своєю суттю і викликають на Заході природне відторгнення.
Цього разу (у валдайському виступі) Путін спробував дещо змінити тактику і періодично прагнув демонструвати миролюбність і готовність домовлятися. Просто-таки вовк в овечій шкурі, та ще маскується під «бабусю» перед Західною «червоною шапочкою». Але ця «червона шапочка» — дама вже зріла і сама не ликом шита, і з вовком вона вже намагалася жити і спілкуватися по-сусідськи, у мирі і без конфліктів. Але нічого не сталося. Скільки вовка не годуй, він однак у ліс дивиться і хоче нової крові. І його «овеча шкура» вся забризкана кров’ю найближчих сусідів. Проте ось іще одна невдача для вовка: серед сусідів, на яких він нападав, виявився молодий український мисливець, який прищемив хвіст вовку і всадив йому в зад заряд картечі. Залишилося розпороти черево.
У висловлюваннях щодо України Путін пробив іще одне дно у своєму цинізмі, лицемірстві та геополітичній збоченості. Я маю на увазі його висловлювання, що тільки Росія може бути «єдиним справжнім і серйозним гарантом української державності, суверенітету та територіальної цілісності». Ось так — захопив й анексував кілька українських регіонів, намагався знищити українську державність узагалі, і після цього ще заявляє про те, що він готовий гарантувати суверенітет і територіальну цілісність України. Це так, як би ґвалтівник, злодій і вбивця претендував на роль головного охоронця моральних цінностей і справедливості. Одначе, як не смішно і печально водночас, Путін, який став убивцею, мародером і ґвалтівником у геополітичних масштабах, якраз і претендує у своїй валдайській промові на статус провісника «нових цінностей». Немає меж його нахабству.
Насамкінець невеликий повчальний екскурс в історію Валдайського клубу. 2011 року експерти цієї організації підготували доповідь, у якій описали сім можливих сценаріїв розвитку Росії з часовим горизонтом 5−8 років: інерційно-негативний (збереження статус-кво); інерційно-позитивний; авторитарна модернізація, ліберально-демократичні реформи; демократична революція; жорсткий авторитаризм; підготовка до модернізаційного ривка через створення дієвих державних і громадських інституцій окрім «вертикалі влади». Останній сценарій («підготовка до модернізаційного ривка») автори доповіді назвали оптимальним і сформулювали його як свою пропозицію щодо майбутнього розвитку Росії. Але Путін цю доповідь явно не читав і скерував розвиток Росії зовсім іншим шляхом.
Нас, у зв’язку з цим, може зацікавити сценарій, позначений як «жорсткий авторитаризм». Зараз ви зрозумієте чому. На думку авторів доповіді, цей сценарій міг би містити: «поліцейське переслідування всіх, хто виступає проти режиму, аж до масових арештів, політичних убивств; закриття опозиційних або вільних ЗМІ, що залишилися; спроби жорсткого обмеження Інтернету; тотальну масову пропаганду радянського штибу; спроба створення образу ворога, то з боку Заходу, то з боку Китаю (обережніше), то з боку мусульманського світу; неминуча ставка на російський націоналізм; спроба закриття кордонів»; «національні символи — Петро І і Сталін». Вам це нічого не нагадує?
Експерти Валдайського клубу визнали такий сценарій украй малоймовірним і важкоздійсненним. Виявилося, зовсім навпаки. Оскільки Путін цю доповідь не читав, то діяв за власною логікою. Щоправда, автори доповіді обмовилися, що не можна «цілковито скинути з рахунку такий сценарій». З рахунку в результаті скинули всі інші сценарії. Тому на найбільшу увагу заслуговує висновок авторів доповіді про сценарій «жорсткий авторитаризм»: «у нинішній Росії цей сценарій веде або до її розпаду, або до «демократичної революції». Подивимося, наскільки справдиться цей прогноз.
