На Прикарпатті планують збільшити територію трьох національних парків за рахунок приєднання земель лісового фонду. Як показує практика, створення чи розширення парків болісно сприймається місцевими громадами та постійними користувачами земельних ділянок.
Угода про асоціацію з Європейським союзом зобов’язує Україну привести частку заповідних територій до середньоєвропейських показників та збільшити її більш, як удвічі. Площа території природно-заповідного в Україні до 2021 року має збільшитися з 6,7% до15%, пише КУРС.
Створення природоохоронних територій передбачено міжнародними конвенціями і угодами, а саме: Конвенцією про водно-болотні угіддя міжнародного значення, головним чином як середовища перебування водоплавних птахів (Рамсарська конвенція, стаття 2), Конвенцією про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Бернська конвенція, стаття 4), Конвенцією про збереження мігруючих видів диких тварин (Боннська конвенція, стаття 2), Конвенцією про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (Конвенція про всесвітню спадщину, стаття 5), Рамковою конвенцією про охорону та сталий розвиток Карпат (Карпатська конвенція, стаття 4), Конвенцією про захист Чорного моря від забруднення (Чорноморська конвенція, стаття 4 Протоколу про охорону біорізноманіття), Програмою ЮНЕСКО «Людина і біосфера».
Закон України «Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» серед іншого зобов’язує адаптувати законодавство України у сфері збереження навколишнього природного середовища відповідно до вимог директив Європейського Союзу. Зокрема, стратегія передбачає запровадження системи природоохоронних заходів збереження біо- та ландшафтного різноманіття і розширення площі природно-заповідного фонду до 15 відсотків загальної території країни у 2020 році.
Також за Угодою про асоціацію з ЄС Україна має адаптувати національне законодавство до європейської Директиви № 92/43/ЄС про збереження природного середовища існування (оселищ), дикої флори та фауни, зі змінами і доповненнями, внесеними Директивами №№ 97/62/ЄС, 2006/105/ЄС та Регламентом (ЄС) № 1882/2003.
Основною метою Директиви є сприяння збереженню біорізноманіття шляхом збереження природних середовищ (далі – оселищ) і видів природної флори та фауни, які мають важливе значення для суспільства на території держав-членів Європейського Союзу.
Двома основними базовими принципами Директиви є створення та функціонування мережі природоохоронних територій NATURA 2000 і сувора система охорони видів і активна система збереження видів.
На Прикарпатті вже сьогодні до мережі природно-заповідного фонду віднесено 218,8 тис. га, що становить 15,7%. від загальної площі області. Природно-заповідний фонд області представляють: природний заповідник «Горгани», п’ять національних природних парків, три регіональні ландшафтні парки, сім дендрологічних парків, дев’ять пам’яток садово-паркового мистецтва та приблизно по дві сотні пам’яток природи та заповідних урочищ.
У 2015 році комітету ВРУ з питань екологічної політики визначив показники oптимальної заповідності по регіонах. З огляду на значний показник лісистості на Івано-Франківщині частка заповідних територій має становити 29%. Відтак Мінприроди схвалило клопотання Українського товариства охорони птахів та видало експертні висновки стосовно розширення територій НПП «Гуцульщина» на 2690,4 га, НПП «Верховинський» на 11675,9 та Карпатський НПП – на 25276,06 га. За допомогою кластерів, які пропонують додати до кожного з трьох національних парків, заплановано утворити східноєвропейський екологічний коридор загальною площею понад 250 км, який з’єднає заповідні території України та Румунії.
Почати збільшення ПЗФ вирішили з розширення Верховинського НПП, оскільки це єдиний в області національний парк, який має належно оформлену всю земельну документацію.
Кейс Верховинського НПП: саботаж лісівників
Верховинський НПП – наймолодший парк в області. Він створений у 2010 році на території Голошинської та Зеленської сільських рад і сьогодні його площа становить 12 022,9 га. У постійне користування парку були передані 9131,1 га земель державного підприємства «Верховинський держлісгосп» та 2891,8 га Гринявського держлісгоспу. Ще майже 12 тис га пропонується вилучити земель лісового фонду ДП «Верховинське лісове господарство» на території Зеленської та Красниківської сільських рад.
«Наш район на 80% вкритий лісом. Ми в основному живемо за рахунок лісових ресурсів. Наші люди мають можливість використовувати ліс для будівництва і для опалення», – каже заступник голови Верховинської районної ради Іван Маківничук.
Іван Маківничук
А ще Верховинський район – єдиний в області, де не газифіковане жодне село. Лише на опалення верховинці використовують приблизно 100 тисяч кубометрів дров на рік.
Тому представникам нацпарку та місцевій владі довелося докласти багато зусиль, щоб переконати громаду у доцільності розширення природо-заповідних територій.
«Ми їздили по селах і є різні думки щодо використання лісових ресурсів. У селі Голошино люди сказали, що ліс треба використовувати для того, щоб його рубати і він не має іншого використання, – розповідає Маківничук. – Але була зустріч у селі Зелене і там люди мають іншу думку. Тому що у процесі діяльності Верховинського НПП за використання земель цього року Зеленська сільська рада отримає 2,4 млн гривень».
Зараз на території Зеленської сільської ради територія Нацпарку займає понад 9 тисяч га. Всі ці землі знаходяться вище 1100 м над рівнем моря, де за законодавством заборонена вирубка лісів. Бюджет села становить 1,4 млн грн. Тому радіють додатковим надходженням і вже мають плани, як їх освоїти.
«В першу чергу заплановане будівництво спортивного залу у школі, хочемо з цих коштів добудувати дитячий садочок і плануємо закупити сміттєві баки», – розповідає голова Зеленської сільської ради Володимир Феркаляк.
Володимир Феркаляк
Втім, до розширення парку голова все ж має застороги.
«Моє бачення, що національний парк треба розширювати за рахунок лише тих земель лісгоспу, які знаходяться вище 1100 метрів. Наше село залежне від лісу, створено багато робочих місць, будують хати. Коли всі землі перейдуть до парку, здійснювати рубки головного користування не можна буде. І громада стурбована , що коли всі землі перейдуть у нацпарк, що там не можна буде зрубати діловий ліс», – каже Феркаляк.
На запитання, скільки у селі пилорам сільський голова неохоче відказав, що п’ять і на кожній працюють 3-4 людини. Не так вже й багато створено робочих місць, як переконував він. Втім, дорогою вздовж села ми бачимо, що пилорам значно більше, ніж говорив голова. З цієї точки зору стурбованість громади зрозуміла.
Розширення Верховинського нацпарку лобіює «Українське товариство охорони птахів», яке з березня 2014 року за фінансової підтримки міжнародної природоохоронної організації Франкфуртського зоологічного товариства реалізує проект «Збереження Карпатських пралісів». Науковці розробили соціально-економічні та екологічні розрахунки щодо можливих втрат та вигод від передачі до Верховинського парку пропонованої ділянки.
За словами, заступника керівника проекту “Збереження Карпатських пралісів” та заступника директора Карпатського НПП Василя Киселюка, на пропонованій території розширення експлуатаційні ліси становлять лише 8% і зосереджені на площі всього в 1000 га. Зараз лісгосп на цій території діяльності не проводить, бо не має доступу.
«Повінь 2008 року знесла всі гідроспоруди, мости, за допомогою яких можна було вивезти цей ліс. Якщо брати економічний аспект, то цей ліс вийде золотий і поставити його до того місця, де він має розроблятися, це дуже дорого. Але ми готові до розмови з лісгоспом. Якщо ці експлуатаційні ліси мають для них велику вагу, то ми готові їх залишити експлуатаційними», – говорить Киселюк.
Науковець також переконує, що місцеве населення не буде мати проблем із збором грибів і ягід, випасом худоби та труднощів з деревиною.
«Нацпарк має можливість продавати паливну деревину місцевому населенню, причому навіть за нижчими цінами, ніж держлісгосп. Бо не включає утримання лісової охорони, апарату управління та прибутку, оскільки є неприбутковою установою», – запевняє Василь Киселюк.
Василь Киселюк
Однак розширення Верховинського НПП затримують лісівники. Після кількох місяців переговорів з природоохоронцями Івано-Франківське облуправління лісового та мисливського господарства повідомили, що є проблема з передачею 11675,9 га нацпарку, оскільки це завадить повноцінному функціонуванню ДП «Верховинський лісгосп», де працює понад 100 людей. Натомість запропонувало передати у постійне користування нацпарку площу 5501га.
Лісівники погодилися передати до парку не цільну ділянку високогірних лісів, а шість окремих фрагментів між НПП «Верховинським» і Карпатським вздовж кордону з Румунією. Усі ці масиви є верховими і знаходяться на висоті 1100м і вище над рівнем моря. Передача решти площі, повідомили вони, потребує детального вивчення.
«Стосовно заявленої лісівниками потреби детального вивчення та обговорення передачі до парку усієї пропонованої проектом «Збереження карпатських пралісів» площі лісів верхніх схилів гір Верховинського лісгоспу, то команда проекту готова до конструктивного діалогу і пропонує перейти від слів, які продовжуються уже четвертий рік поспіль, до справи», – сказала Ольга Яремченко, представник Українського товариства охорони птахів, керівник проекту «Збереження карпатських пралісів».
У Міністерстві екології та природних ресурсів 22 серпня мала відбутися нарада щодо зміни меж Верховинського нацпарку. Однак діалогу знову не вийшло, бо представники Івано-Франківського обласного управління лісового та мисливського господарства нараду… просто проігнорували.
Карпатський НПП: старі помилки
Карпатський національний природний парк створений ще 1980 року. Це перший і один з найбільших в Україні національних природних парків. Ще у 1921 році у межах його нинішньої території на площі 447 га було створено резерват для охорони Чорногірських пралісів. Частина нинішньої території парку з 1968 по 1980 рік була у складі Карпатського державного заповідника, від якого при створенні парку були відокремлені Говерлянське і Високогірне лісництва.
Площі, які планують включити до Карпатського національного парку, фактично у парку вже є. Державні акти на право постійного користування земельними ділянками виготовлені ще в 2001 році. Але на той час реєстрація Державних актів в Державному земельному кадастрі не проводилась, тому на сьогодні їх немає в кадастровій карті.
Також при створенні помилково були включені до Карпатського НПП землі територіальних громад Яремчанщини.
«Проблема в тому, що люди мали свою землю, і ця земля увійшла в нацпарк. А землі природо-заповідного фонду не можна приватизувати. Люди не можуть оформити документи на ділянки, на яких стоять їхні будинки», – розповідає заступник директора Карпатського НПП Василь Киселюк.
Щоб вирішити цю проблему, ще у лютому 2010 року був виданий Указ Президента про «Про розширення території Карпатського національного природного парку, за яким парк мав передати громаді ділянки непокриті лісом площею 1057 га, а взамін отримати землю площею 1075 га, вилучену з ДП «Делятинське лісове господарство». До кінця 2012 року вже мав бути розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та встановлені нові межі парку, підтверджені державними актами на право постійного користування земельними ділянками.
Втім, лише через три роки Кабмін дав дозвіл нацпарку на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, а фінансування на розроблення технічної документації із землеустрою Нацпарк отримав лише цього року.
«На цей рік нам дали 6,5 млн грн. Ми оголосили тендер на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі Карпатського національного природного парку. Відтак, ми встановлюємо межі з населеними пунктами і віддаємо людям 1027 га», – зазначає Олександр Киселюк.
Площа земельних, на яку необхідно розробити технічну документацію становить 25276,06 га на територіях Яремчанської міської ради, Ворохтянської селищної, а також Татарівської та Микуличинської сільських рад.
«Ми отримали фінансування і, думаю, за два роки ми будемо мати повністю все що пише закон» – каже науковець.
НПП «Гуцульщина»: війна за землю
Дуже складна ситуація у стосунках з місцевими громадами у НПП «Гуцульщина». Кілька сіл на Косівщині прямо виступають проти діяльності нацпарку. НПП «Гуцульщина» створений Указом Президента України у 2002 році площею 32271 га. З них 7606 га земель мали перейти парку у постійне користування та 24665 га.
Селяни звинувачували адміністрацію парку і зловживаннях службовим становищем, і в несанкціонованій вирубці лісу, яку здійснювали під виглядом санітарних рубок. Більше того, люди закидали керівництву нацпарку й те, що 343 га природно-заповідного фонду опинилися у приватній власності.
Протягом 2004-2006 років 14 сільських рад Косівщини відмінили свої рішення щодо проектів відведення земель до складу НПП. Цікаво, що чотири з них зробили це за рішенням місцевих референдумів. Підтримала селян й районна рада, яка тоді прийняла звернення до тодішнього Президента Віктора Ющенка з проханням переглянути межі заповідності або взагалі скасувати указ його попередника Леоніда Кучми про створення НПП «Гуцульщина». Конфлікт спричинив чимало судових позовів, а судова тяганина триває й досі.
Зараз за понад півтисячі гектарів НПП «Гуцульщина» судиться з Пістинською сільською радою. Так, розпорядженням Кабміну у липні 2013 року НПП «Гуцульщина» отримав дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 6674 га, що перебувають у постійному користуванні ДП «Кутське лісове господарство».
А в грудні того ж року Пістинська сільська рада затвердила доопрацьований генеральний план села, за яким у межі населеного пункту включила додаткову територію площею 1315,4 га (до того було 1087,4 га).
Через 3,5 роки, тобто у травні минулого року, перший заступник прокурора Івано-Франківської області звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить скасувати рішення сільради. У позові йдеться, що сільрада незаконно приєднала 546 га (з 1315,4 га) земель, які передбачені для відведення під землі природно-заповідного фонду нацпарку. Справа дійшла до Верховного суду, який нещодавно відправив її на новий розгляд у першу інстанцію.
Відтак Пістинська сільрада подала запит до районного відділу Держгеокадастру, щоб з’ясувати, чи є на її адміністративній території такий землекористувач як НПП «Гуцульщина», і отримала відповідь: такого користувача немає, офіційними користувачами державних земель лісогосподарського призначення значаться державне підприємство «Кутський лісгосп» та комунальне «Агроліс».
У червні цього року сільська рада Пістиня прийняла рішення призупинити будь-яку господарську діяльність нацпарку на території села та передала ліси, що були в підпорядкуванні «Гуцульщини», під охорону Кутському лісовому господарству.
Це рішення сільради прокуратура також оскаржує у суді, а адміністрація НПП «Гуцульщина» поки не може знайти порозуміння ні з місцевою громадою, ні з постійними користувачами земельних ділянок.
Спростовуємо міфи
Доктор біологічних наук, професор Олександр Ходосовцев пояснює, чому громади побоюються об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) та скептично до них відносяться.
«Перший міф: ПЗФ – це територія суворої охорони, яка заборонена для відвідувань. Ці міфи виникли за Радянського Союзу, коли у нас були лише природні заповідники і була концепція суворої охорони природи, туди нікого не пускали і отакі стереотипи в людей залишається сьогодні», – пояснює Ходосовцев.
І додає, що сьогодні є різні категорії об’єктів ПЗФ. І дійсно є такі, які мають сувору охорону, але їх дуже мало.
«За останні 25 років на території України було створено більше 40 національних парків і тільки один природний заповідник. А національний природний парк – це якраз та територія, яка має на меті не тільки охорону природи, а й розвиток туризму, рекреації», – говорить професор.
Він також спростовує міфи про те, що у ПЗФ заборонена будь-яка господарска діяльність.
«Кажуть, у ПЗФ не можна буде випасати худобу. Сьогодні всі вчені горлають про те, що в лісових, лісостепових та високогірних регіонах не можна не випасати. Якщо не випасати, ми не будемо мати того біорізноманіття, яке ми хочемо охороняти, – розповідає Олександр Ходосовцев. – Так само сінокосіння. Якщо сіно не косити, залишиться 10-15 видів рослин, а 500 видів ми втратимо, бо вони не витримають конкуренції. Сінокосіння – це одна з обов’язкових концепцій щодо збереження ландшафтного різноманіття».
Науковець також пояснює, що на територіях ПЗФ проводяться рубки догляду, а у господарських зонах можна ловити рибу навіть у промислових масштабах. Правда, після певного погодження.
За словами Міністра екології та природних ресурсів Остапа Семерака, світовий досвід показує, що необхідно впроваджувати нові інструменти і правові режими, що охороняють види і оселища, але й одночасно враховують інтереси людини, зокрема господарську діяльність.
Він повідомив про розробку і винесення на громадське обговорення проекту Закону «Про території Смарагдової мережі», який повинен змінити підхід до управління природоохоронними територіями з «охорони» до «збереження окремих видів флори і фауни та природних оселищ». Це повинно стати новим інструментом збереження дикої природи в країні.
Цей законопроект був розроблений для забезпечення функціонування мережі природоохоронних територій, наближеної до мережі NATURA 2000, яка існує в країнах ЄС. За допомогою NATURA 2000 держави-члени ЄС виконують вимоги Бернської конвенції. Україна, як сторона цієї конвенції, також виконує взяті зобов’язання щодо Смарагдової мережі, створюючи тим самим єдину європейську мережу природоохоронних територій.
Смарагдовою мережею є території особливого природоохоронного значення, важливі для збереження біорізноманіття. У світі в таку мережу входять 3500 об’єктів, з них 271 об’єкт розташований на території України. Їхні карти і описи можна побачити на сайті Ради Європи. На сьогодні мережа сьогодні охоплює лише половину площ, необхідних для забезпечення охорони видів і оселищ.
Марія Гаврилюк
Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter – лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!
Матеріали публікуються в рамках проекту “Точне відображення Угоди про асоціацію Україна-ЄС в українських медіа”. Проект реалізується за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) та Міністерства закордонних справ Республіки Польща. Думки, виражені в цій публікації, відображають виключно точку зору автора(ів).
