-РЕКЛАМА-

РЕКЛАМА

Актуально зараз

-Реклама-spot_img

“Ми граємося в українців, але не є ними до кінця”, – священник з Криворівні Іван Рибарук

-Реклама-spot_img
spot_img

Про отця Івана Рибарука, настоятеля храму Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ в Криворівні, чули, мабуть, в цілій Україні, його науку слухав напевно кожен турист, який був у Криворівні хоч раз.

Наприкінці 2022-ого парох з громадою зібрав біля церкви 5 тисяч людей, більше половини з них приїхали за кількасот кілометрів, щоб тут відзначити Різдво 25 грудня, передає Правда ІФ з посиланням на Версії

Отець Іван зізнається, навмисне проповідував аж 40 хвилин, бо в той час хлопці збирали пожертви на потреби ЗСУ, тож затягував казання, щоб зібрати якомога більше.

Місцеві називають його надто заполітизованим отцем, а на Прикарпатті знають як священика, який змусив гуцулів перестати пиячити на похоронах. Отець наголошує, що для Спасіння потрібно бути справжніми, не вдавати патріотів, а бути ними насправді, не бавитися в українців і побожних християн, а бути ними правдиво.

Ми домовилися зідзвонитися, коли приїдемо в Криворівню, але ввечері тієї п’ятниці в селі не було світла і зв’язку. Добре, що отець сказав, що живе неподалік церкви, де служить, тож в темряві, яку освічує свіженький сніг, йдемо від храму до найближчої хати. У тьмяному світлі на верхній сходинці він виглядає великим, як ведмідь, і одразу розумієш — з паствою дасть раду.

- РЕКЛАМА-

За кілька хвилин тепло одягнений отець Іван Рибарук веде нас до церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Вказує на віник при вході, а тоді на ноги. “Я хочу до Раю” — каже і починає обтрушувати моє взуття від снігу.

Далі запалює свічки, звідусіль на нас дивляться святі. На тетраподі — колоски, лаванда з Криму, галузки бавовни і українські прапори. Так і розмовляємо — пізнього вечора в майже цілковитій темряві. А в повітрі — відчуття спокою, ніби час зупинився, пише Релігійно-інформаційна служба України.

“Ми граємося в українців, але не є ними до кінця”, – священник з Криворівні Іван Рибарук

А знимки робили наступного дня за світла

Джерело фото: Всі світлини авторки

— Криворівнянська — одна з небагатьох парафій, які не просто відзначили Різдво 25 грудня, а й перейшли на новоюліанський календар. Який післясмак, відчуваєте, що щось стало інакше?

— Так святкували в нашому районі дві парафії — Криворівня і Устя, де служить отець Борис Мних. Там малесенька парафія, вони також захотіли не просто відслужити Різдвяну Літургію 25.12, а й перейти на новоюліанський календар. Наскільки мені відомо, також перейшла ще одна парафія в Мамаївцях на Буковині, одна парафія в Сторожинці на Буковині і одна парафія на Кіровоградщині.

Свята пройшли супер, було багато людей. На Різдво було більше 5 тисяч. 3 кілометри машин стояло. То був повний колапс на дорозі.

Криворівня ще ніколи не збирала стільки людей. Стільки збирав Верховинський район, коли було всеукраїнське свято “Полонинське літо”.

Це для мене відповідь на питання: чи ми зробили правильно і на всі ті закиди, які перед тим звучали. Люди давно дозріли. 60% каже, що вже готові переходити. Якби цей процес не гальмували, думаю, таких людей було би ще більше. Коли мене питали: “Як вам це вдалося?”, я кажу: “Нічого нам не вдалося, ми просто дочекалися”. Це — як вагітність. Ми просто народилися вже. Дитина не може вічно сидіти в лоні матері, а ми не могли вічно сидіти в тому, що минуло. 7 число для нас минуло, при чому, не цього року, а 2-3 роки тому.

— В Криворівні населення півтори тисячі. Звідки взялося 5 тисяч на Різдво? З околиць?

— З околиць мало. В кожному селі є церква, навіщо їм в Криворівню. Хоча були такі принципові, котрі казали: “Якщо в нас не буде 25 Різдвяної Літургії, поїдемо до вас”. Навіть деякі колядницькі гурти казали, що підуть колядувати в Криворівню, якщо в них святкуватимуть за старим стилем.

Було багато людей з Києва, зі Львова. Спеціально на Свята приїхали. Минулого року було 2500, цього разу — удвічі більше. Я думаю, що ці удвічі більше приїхали не на коляду, а на 25 грудня.

Це було місиво, була плюсова температура і болото було м’якеньке, добре змішане, в ньому можна було рис сіяти.

Реакція на 25 грудня, яка була в деяких наших церковних чиновників і духовенства, в більшості відповідає стану нашого суспільства. Народ вже давно дозрів. Це така кризова ситуація, коли низи терпіти вже не хочуть, а верхи не годні дати собі з тим ради. Це зараз відбувається в Церкві.

На жаль, більшість нашого духовенства — учні московської школи. Навіть, якщо вони там не вчилися, їм викладали випускники московських шкіл. Тому нам дуже пощастило, що наш очільник, Митрополит Епіфаній, ніколи не вчився в жодній московській школі, тільки в Києві і в Греції.

— Чи любите колядувати? Що улюблене?

— Так. Я колись багато колядував, любив виспівувати. Для мене важливі змісти. Я все хористам кажу: “Дорогенькі, давайте подумаємо… Ознаймив це Ангел Божий. Наперед звіздарям, а тоді пастирям і земним звірям. Звірям чи царям? Може земним царям?” Сьогодні майже всі царі — звірі. Але дикі.

Або інша колядка “А по смерті в Царстві Твоїм повік віків жити”. Я не згоден, що по смерті. Просто “І з Тобою в Царстві Твоїм повік віків жити”, тому що, якщо ми ще тут не почнемо вовік віків жити, то вже після смерті нікуди не ввійдемо, бо Царство Боже починається на землі. Якщо ми його тут не осягнемо, то Вічності не буде. Тому я люблю вникати в змісти колядок — це мені важливо. Плюс мелодії.

Ну, і ще я завжди наголошую, що в російській мові немає ні одної колядки. Все, що є, це перефразування з українських, навіть деякі українські слова залишили.

Я не знаю, чи є в мене якась одна улюблена колядка. Кожна колядка по-своєму жива. Деколи можу мугикати наші гуцульські коляди, але їх треба співати від початку до кінця, вони довгі. Гуцульська коляда — це народне Богослужіння. Ми колядуємо не тільки в церкві і біля церкви. Ми колядуємо під хатою, в хаті. В хаті — це Богослужіння, тобто Христова коляда — це розповідь про Ісуса, євангелізація. Коляда для ґазди і ґаздині, для обох, для старших і молодших, для тих, хто на відданю, перед одруженням, сватанням, для дитини, для гостей, за померлих. Такого ніде немає. Це було створене ще в дохристиянський час. Потім воно освятилося Церквою і значною мірою доповнювало церковне Богослужіння. Церков було мало, гуцули живуть дисперсно розкидані по горах і не завжди могли бути в церкві, а коляда давала цю можливість повноти молитви.

Я ніяк не міг сприйняти текст “Щедрика”, він для мене беззмістовний в християнському розумінні. А потім я собі сказав: “Іване, дай спокій, це, як з Маланкою”. Мелодія фантастична.

А потім я дізнався, що є нормальний “Щедрик”. В самого Леонтовича. Він починається словами “Ой на річці, на Йордані”. Наше завдання — популяризувати саме цей текст, цей зміст. Я не маю нічого проти ластівочки, але Служіння Спасителя починається з Йордана.

Важливим є те, що ми зараз маємо шанс християнізувати Європу, як би дивно це не виглядало. Це щось подібне до історії Йосипа. В Єгипті він був рабом, а потім став наслідником. Європа перестала бути християнською, ми це бачимо.

Гуцули на війні

— Скільки місцевих воює? Як це впливає на громаду? Чи це впливає на віру? Чи на сповіді або духовних розмовах відображається?

— 70 осіб з нашого села були або є на фронті. Це багато, це найбільший відсоток в районі і один з найбільших в Україні. Є 12 загиблих героїв, які мають стосунок до села.

Ми на війні з 2014 року. Спершу проводили реабілітацію. В нас діяв реабілітаційний проєкт “Творча криївка”. Тоді через нашу церкву пройшло майже 600 хлопців. Я не кажу, що всі вони були дуже відкриті, але більшість охоче спілкувалися, ходили до Сповіді і Причастя. Були такі групи, які ніколи не причащалися, а були такі, де всі йшли до Причастя. Були такі, котрі взагалі не хотіли спілкуватися. Такі, котрі прийшли до церкви і зразу вийшли, це були одиниці. Це були переважно поранені, з контузією та визволені з полону хлопці. Ґаздині приймали їх вдома, вечері їм готували, воїни мали можливість домашнього спілкування.

Наші майстри побудували вже майже 20 каплиць від Маріуполя до Старобільська. Тут будуємо каплицю, розбираємо, веземо туди і складаємо.

Я порахував, що за той час ми вже більше мільйона гривень на передову дали. Плюс більш як 30 бусів з їжею і іншими речами відправили. Так ми вже понад 8 років воюємо.

Цього року ми двом нашим хлопцям виділили по 10 тисяч гривень на лікування. В одного рука не зростається, в іншого — осколок в голові. Звичайно, що таке впливає на село.

Тепер мені менше дорікають моєю заполітизованістю.

А змін в людях за останній рік майже не відбулося. В нас кожного дня є Літургія. На неї приходить 8-12 людей. Це стільки ж, що й до війни. В неділю і свято церква повна, тут максимально 300 осіб міститься.

“Ми граємося в українців, але не є ними до кінця”, – священник з Криворівні Іван Рибарук

До Криворівні їдуть не тільки на Різдво, але й на шлюб

— Що має змінитися в людях, в місцевих, щоб змінилася країна?

— В людях з’явилося більше переживання, більше тривоги, є втома. Але люди не ниють, зовсім.

Кажуть ”Коби лиш мир”, а я переправляю: “Ні, коби лиш перемога, а тоді буде мир”. Але й досі в нас є люди, які кажуть, що за Союзу так добре було, таких воєн не було. Все те саме…

В листопаді 2021 року в школі хотіли проводити дискотеку. І там мала бути пісня “сєрий туман пахож на абман”. Уявляєте собі?! За три місяці до війни. Коли я про це дізнався, пішов до директора і питання вирішили. Але ж сам факт, що з нами твориться — як нам ще далеко до того, ким би ми мали бути.

“Ми граємося в українців, але не є ними до кінця”, – священник з Криворівні Іван Рибарук

Ми маємо перестати гратися. Ми граємося в українців, а не є ними до кінця. Ми дивимося “Телемарафон”, нам байдуже, що Прямого, 5 каналу і Еспресо немає. Я взагалі без цих каналів не сприймаю нашого інформпростору. А більшості одинаково. Їм нормально Наталія Мосейчук прокатує, як раніше і Арестович. Вони граються, вони не живуть.

Ми граємося в українців, а не є ними до кінця.

Ми граємося в гуцулів, а не є ними, ми граємося в коляду, але все ж не всі. Наприклад, на Йордан і на Різдво людей в церкві менше, ніж на Великдень, коли треба кошик принести. Але при цьому маємо сто хлопців-колядників з села. Це дуже багато.

Не треба бути страусами, не треба запихати голову в пісок і думати, що пронесе, бо не пронесе.

В нас є такий воїн Віталій, він пішов на війну в 2015, він заміновував Чонгар і Каланчак, які потім розмінували перед нинішньою війною. Так от, він пішов на війну після того, як з дружиною Ганною зробили вечерю для хлопців, які проходили реабілітацію. Потім Ганнуся казала: “Отець Іван, я зрозуміла, що Віталій піде на війну”. Ввечері хлопці пішли, вони зібрали посуд, помили, а вранці пішов в військкомат. Півтора року відвоював. Ось це означає бути справжнім, реальним.

А оце “а какая разніца”… У Криворівні деякі малі діти говорять російською. Чому? Бо вони кинуті напризволяще своїми батьками перед телевізорами. А мультики які? На жаль, російський контент далі проривається. Є багато молодих людей, дітей, які вживають дуже багато російських слів.

Коли з людиною розмовляєш, одразу видно, хто дивиться Телемарафон, а хто ні, хто дивиться щось інше.

У Бернарда Шоу є фраза: “Найстрашніша та людина, Бог якої живе на небі”.

Мені кажуть іноді: “Отець Іван, ви далі за свою політику взялися? Вам війни мало, ще хочете?” Я не говорив, що буде війна, але я казав, що так не можна. Я насправді не думав, що буде повномасштабна війна…

“Ми граємося в українців, але не є ними до кінця”, – священник з Криворівні Іван Рибарук

Мені здається, що справжність проявляється в кожному моменті, навіть у помилках, які робиш, коли грішиш по немочі своїй. Щирий гріх буде швидше прощений Богом, ти з нього вирвешся, бо щиро й покаєшся — перемінишся. Що таке “Бог простив” — це вирівняти дорогу до Бога, простити всіх, хто навколо тебе, простити себе і простити Бога. Що таке простити Бога — це не мати до Нього претензій стосовно умов, в яких ти живеш. Прощення — ознака щирості, це і є справжність. Ісус каже до Натанаїла: “Ось істинний ізраїльтянин, в якому немає лукавства”. Якщо ти щиро помилився, ти щиро виправишся. Але, якщо ти лукавиш помиляючись, ти лукавим будеш і далі.

Бог простив” — це вирівняти дорогу до Бога

Наша відповідальність за будь-що — це є відповідь Богові на Його довіру до нас. Не гратися — це жити відповідально, розуміючи, що ти впливаєш на світ і від твого особистого вибору залежить загальний вибір, який зробить людство. Вибираючи Христа, ми вибираємо Життя, Істину, Дорогу. Не вибираючи Його, ми прямуємо до межі, хоча нам здається, що ми вибрали щось, насправді, ми йдемо до повного краху.

Для України зараз важливо вибрати Живого Христа, це стосовно церковного життя і стосовно знання історії України, яка фактично є історією Церкви в Україні, історією присутності Ісуса у житті кожного українця, всього нашого народу, бо до християнства України не існувало в тому розумінні, якому ми її бачимо. Оце означає не гратися, а жити.

— Якою має бути стратегія нашої перемоги?

— Кожен має робити свою справу чесно і відповідально. Інженери мають робити свою справу, електрики — свою, журналісти — свою роботу. Зараз журналісти допомагають нам вести внутрішню боротьбу, щоб вичиститися від колаборантства, зради, наживи під час війни, авторитаризму в державі. Нехай Залужний робить свою справу. Він її робить добре. Молімося про перемогу на всіх фронтах.

А якщо ми доживемо до виборів, має бути повне переформатування керівництва держави. Оце опирання на особистість — це дурня повна. Ми побачили, що Україну рятує не особистість, а народ. Навіть Залужний без таких воїнів не міг би бути собою.

Нашим Президентом, нашим проводирем є Ісус Христос. Патріархом і Папою Римським нашим є Христос — в нашому народі, в душі нашого народу. Тому ми — правдиві християни. Це моя думка — вибраним Божим народом сьогодні є український, як колись був ізраїльський. Як колись ізраїльтян вбивали просто, тому що вони — ізраїльтяни, так тепер нас вбивають, тому що ми — правдивий християнський народ і воюємо рятуючи весь світ.

Щоб була перемога, ми маємо перестати себе обманювати і дозволяти іншим себе обманювати — чи то церковникам, чи то політикам — будь-кому.

Щоб була перемога, ми маємо перестати себе обманювати і дозволяти іншим себе обманювати

Особливості сучасного християнства

— Ви закликаєте до “розумного християнства”. Що це таке?

— Це просто християнство, бо, якщо воно не розумне, це не християнство.

Як закінчується Євангеліє від Матея? — “Ідіть навчіть всі народи хрестячи”. Не хрестіть навчаючи, а навчіть, хрестячи. Климент Римський каже: “Віра має бути розумною”. У Різдвяному тропарі ми співаємо: “Рождество Твоє, Христе Боже наш, засвітило світові світло розуміння” — знов розум. Апостол Петро пише: “Майте розум Христа”. Постійний акцент на розум. Розум — це Дар Святого Духа. Якщо людина не користає з розуму, з Дару Святого Духа, вона не є християнином.

Розум — це Дар Святого Духа. Якщо людина не користає з розуму, з Дару Святого Духа, вона не є християнином.

— Як це — служити глибоко в горах, де всі один одного і один про одного все знають?

— Та нормально. Я ж проповідую не тільки про життя в громаді. Коли були вибори, я був розчарований. В мене навіть була думка: ”Якщо в нас 56% проголосували “по пріколу” за Зеленського і “Слуг народу”, я маю йти геть з цього села”, бо я не можу жити з цими людьми. Це просто органічно не мої люди. А потім я зрозумів, що це просто наче “зваблені пропагандою дівчата — молоді, дурненькі, красиві, але не мудрі і не захищені — їх заманили, звабили і кинули”. Я зрозумів, що таких — 73% . Мені стало легше. Я зрозумів, що цей монстр, який зґвалтував розум українського народу — телевізором називається. Тому мене попустило. Але 25 грудня я зрозумів, що все окей.

— Чи те, що гуцули розкидані по горах, ускладнює працю священника?

— Я гуцул, мені подобається це дисперсне розселення, коли не всі на одній вулиці живуть, а від хати до хати 40 хвилин ходьби. Так люди почуваються більше ґаздами, це дає гуцулові відчуття, що він вартує в цьому світі не мало.

— Ви місцевий, народилися і виросли у Верховині. Чи громада одразу сприйняла вас як священника, пастиря? Як трактують ваші “науки”, заборони, вказівки?

— Я вже 28 років тут служу. Коли я прийшов на парафію, в мене перше завдання було побороти пиятику на похоронах, узагалі вживання горілки на похоронах. Моїм аргументом було те, що я — гуцул і я не дам, щоб з гуцулів світ сміявся, що ми пиятику влаштовуємо на цвинтарях. Хоча п’ють не тільки гуцули, п’є вся Україна за винятком невеликих регіончиків, де працюють священники, які не п’ють на цвинтарях.

Оце совєцьке поминання — “остограмітса” — це жах, якого ніколи в нас не було. Тому те, що я гуцул, мені допомагає працювати на Гуцульщині. Я вдома.

Я ніколи нічого не забороняв, а тільки настійливо рекомендував. Хоча алкоголь — це фактично була заборона. Був такий випадок, коли я прийшов до однієї хати і чоловік пробував бунтуватися. Я сказав: “Якщо хочеш пити, клади мамі горілку на груди, я тоді вип’ю разом з тобою”. — “Що ви таке говорите?!” Я кажу: “Ти розумієш, що п’яні люди не моляться, а мама заслужила, щоб ми її по-людськи поховали, а не п’яні понесли на цвинтар хитаючись. Я цього не допущу”.

Ще одне було — заборона російських пісень. Я тут воював. Було так, що раз зайшов на дискотеку в школу, це років 10 тому було, може й більше. Кажу: “Вимкніть музику”. Вимкнули. А тоді: “Якщо ви зараз не припините (слухати і танцювати під російську музику), я своїми ногами потопчу всю апаратуру. Потім куплю нову, але цієї музики не буде точно”.

Заносив в магазини спершу касети, потім СD з українськими піснями. Записав 3 Гб українських пісень і роздавав. Не діяло. Бачили мене — вмикали українську. Не було мене — вмикали російську. Бувало так, що випадково заходив, чув російську.

У мене був досвід роботи з молоддю, ще до семінарії я працював в райкомі комсомолу заворгом, потім у райвиконкомі заввідділом релігійних та громадських організацій, молоді і спорту. Працюючи там я створив молодіжний клуб “Софія”. Потім, навчаючись в семінарії, я проводив духовні бесіди для дорослих в Верховині. А для дітей мав щонедільну духовну школу. Я щотижня мав ці заходи і навчився працювати з людьми.

Коли я прийшов на парафію в Криворівню, на духовні бесіди приходило 70 дорослих і до 120 дітей. Це тривало десь два роки. Потім хвиля спала і я думав: що далі робити? і Бог дав мені відповідь через прощі. Я почав організовувати прощі. Спочатку в Бердичів — з друзями римо-католиками, потім до Зарваниці. Цього року, якщо дасть Бог діждати, в нас буде вже 26 проща до Зарваниці.

— Ви — сучасний отець, стежите за новинами, інформацію берете з інтернету. Що вважаєте найціннішим з сучасних винаходів?

“Ми граємося в українців, але не є ними до кінця”, – священник з Криворівні Іван Рибарук

В о. Івана старий мобільний телефон, він не має ні месенджерів, ні сторінок у соціальних мережах, але руку на пульсі подій тримає

— Інтернет. Найцінніше, що ми маємо, це спілкування. Людина зв’язана з Богом інформацією. А інтернет — це і є інформація. Перекладіть слово “ангел” на сучасну мову. Інформатор. Найцінніше — це те, що є можливість доносити інформацію в широкому обсязі і ще й швидко. Звичайно, що там можна знайти і багато злого. Але тут питання — хто що цінує: зернятко чи лушпину навколо нього.

— Як змінилася Криворівня і околиці за ці роки? Як на духовність місцевих вплинув розвиток суспільства?

— Думаю, що духовність змінилася. Ми стали більше християнами. У нас є ця церква, якій 363 роки. Також в межах села є церква, якій 100 років. І ще є церкви, побудовані після 1997 року. Якщо ці церкви люди побудували в себе на присілках своїм коштом, це означає, що вони потрібні. І ми там служимо.

Навіть те, що ми змогли перейти на новоюліанський календар, свідчить про те, що ми стали інакшими.

Не тільки у нас, загалом люди почали менше пити. На поминках ми не п’ємо, це навіть встид.

— Ви — відомий отець, як себе з цією славою почуваєте?

— Мені це захист в новаторстві.

— Що для Вас важко?

— Я сам — з моїм тілом, душею і духом. Важко міняти себе, системно працювати. Важко не дозволяти собі вседозволеності. Апостол Павло вчить, що нам можна все, але не все корисно.

— Ваш девіз?

— “Повір Богові, що ти зможеш”. Це слова авви Дорофея.

— Коли смуток і зневіра, що розраджує?

— Пам’ять про те, що вже виходив з подібних ситуацій.

— Що вас тут, в Криворівні, пре?

— Я тут вдома, це і подобається.

— Що краще, ніж гори?

— Світ, цілий світ. Гори — то тільки частинка світу.

— Ваша улюблена гуцульська страва?

— Гуцульські голубці (малесенькі, як мізинчик, з рисом і кукурудзою), шухи (буряк, гриби, часник і олія), кулеша з картоплею, вареники з картоплею і бринзою, гуслінка.

— Улюблене гуцульське слово?

— Ґоґа (змія), кріс (пістоль), потітко (пташеня), гадючка (маленька смерічка).

НОВИНИ НА ЦЮ ТЕМУ

Петро Якимчук
Петро Якимчук
Журналіст, фрілансер. Інформаційний оглядач інтернет-ресурсу Правда іф. Закінчив економічний факультет ПНУ.
-Реклама-

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

РЕКЛАМА

Азов

РЕКЛАМА

Квартири Івано-Франківськ

РЕКЛАМА

купити iphone 15 Pro у Львові, ціни в Україні