28 квітня 1943 року у Львові почався набір до стрілецької дивізії “Галичина”, яка після річного вишколу брала участь у боях під Бродами проти армії СРСР, згодом – у Словаччині і Югославії, а свій бойовий шлях закінчила в Австрії як 1-ша Українська дивізія Української Національної Армії
Дивізія була досить популярною серед молоді тогочасної Галичини. Зокрема на Прикарпатті помпезні проводи рекрутів дивізії відбувались у Станиславові (Івано-Франквськ) та у Коломиї, пише Правда іф
“На відміну від Альгемайне-СС, парамілітарної військово-поліційної організації Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, війська зброї СС (Ваффен-СС) були фронтовими дивізіями, проходили вишкіл за зразками Вермахту, мали відповідну уніформу сірого або зеленого кольору, що відрізнялась від класичної чорної уніформи СС”, – зазначає автор матеріалу Яна Приймаченко.
На Західній Україні народ радо вітав цю ініціативу, окупаційній владі було рекомендовано не перешкоджати українцям прикрашати населені пункти синьо-жовтими прапорами на час вербувальної акції. До 3 червня 1943 року кількість добровольців, які зголосилися до лав дивізії, сягнула 80 600 осіб, з яких було відібрано 53 тисячі чоловік, огляд пройшло лише 13 тисяч, а на службу було прийнято менше половини. Процес комплектування розтягнувся в часі і тривав аж до середини липня.
Дивізія, в кінці травня перейменована у “Добровольчу дивізію СС «Галичина”, близько року проходила вишкіл у тренувальних центрах у Польщі, Чехії та Франції. Її особовий склад коливався від 14 до 18 тисяч осіб, практично на всіх керівних посадах перебували німецькі офіцери. У травні 1944 року вона була проінспектована райсхфюрером СС Генріхом Гіммлером і після бойових маневрів у повному складі на початку червня отримала назву “14-та Військова гренадерська дивізія СС (Галицька № 1)”.
12-22 липня 1944 року дивізія СС “Галичина” під командуванням бригаден-фюрера Сильвестра Штадлера у складі 4-ї танкової армії групи “Північна Україна” генерал-фельдмаршала Вальтера Моделя брала участь у боях проти Червоної армії. У ході Львівсько-Сандомирської операції, яка здійснювалася військами 1-го Українського фронту, під Бродами вона потрапила в оточення, вихід з якого обернувся втратою більшої частини особового складу.
5 вересня 1944 року вийшов наказ, що фактично заново сформував галицьку дивізію. Її основу становили ветерани битви під Бродами, навчально-запасний полк у кількості 8000 осіб і 5 поліційних батальйонів. Також були проведені додаткові мобілізації українців. Наприкінці вересня дивізія була перекинута спочатку у Словаччину для придушення антинімецького повстання проти режиму Йозефа Тісо, а на початку січня 1945 року, вже як “14-та Військова гренадерська дивізія СС (Українська № 1)”, – до Югославії, де брала участь у боях з Народно-визвольною армією Йосифа Броз Тіто.
По завершенню Другої світової близько 12 тисяч дивізійників до 1947 року утримувались у таборі для інтернованих у Північній Італії, звідки за сприяння української громади та Папи Римського майже всі були перевезені до Англії. Уникнувши репатріації до СРСР, вони пройшли процес люстрації на предмет причетності до воєнних злочинів і отримали право оселитися у Великої Британії, звідки більшість згодом емігрувала до Канади.
Нюрнберзький трибунал, що з 20 листопада 1945 до 1 жовтня 1946 року розглядав військові злочини і злочини проти людяності, вчинені політичним, військовим, судовим та економічним керівництвом нацистської Німеччини, серед інших організацій визнав СС такою, що мала за мету злочинну діяльність, а її членів, які усвідомлювали злочинність дій, – злочинцями. Проте дивізія військ СС “Галичина” злочинною визнана не була, згадки про неї нема в обвинувальному акті і жоден причетний до неї військовий засуджений не був.
На початку 1980-х років у Канаді було підняте питання про можливу присутність на її території воєнних злочинців, зокрема з числа колишніх членів дивізії “Галичина”. Створена у 1985 році державна комісія на чолі з колишнім суддею Верховного суду Квебеку Жюлем Дешеном дійшла висновку про недоцільність висунення колективного звинувачення, недостатності лише приналежності до “Галичини” як підстави для індивідуального переслідування, а за розглядом справ 217 колишніх дивізійників (з 774 чоловік, чиї справи розглядались комісією Дешена) жоден з них не був визнаний винним у скоєнні воєнних злочинів.
