Майже вісімдесят років тому бійці легендарної української повстанської армії виборювали незалежність.
Сьогодні воїни ЗСУ її захищають, йдеться в ТСН.
Історикиня Аліна Пониполяк своє наукове життя присвятила дослідженням української повстанської армії: видала кілька наукових праць і читає лекції про воїнів та їхніх командирів.
1939 року гітлерівська Німеччина та Радянський Союз таємним пактом ділять Європу і розв’язують найбільшу в історії людства війну. Спершу затяті союзники розривають навпіл Польщу, а далі кожен діє за власною програмою – німці доволі швидко окуповують західну і південну Європу. У цей час територія України поділена між двома агресорами.
22 червня 1941 року колишні союзники зустрілися на полі бою. Гітлерівці перейшли радянський кордон. За тиждень Українськими Національними Зборами, з ініціативи Організації українських націоналістів під проводом Степана Бандери оголошується акт відновлення Української держави.
Нацисти не оцінили прагнення Українців до свободи. Степана Бандеру заарештовують і кидають до концентраційного табору. Інші націоналісти йдуть у глибоке підпілля, але не припиняють боротися за незалежність уже партизанськими методами.
“Дуже чітко сказав Бендера у своїй промові в Мюнхені 1950-х років, і також ця теза звучала в 1941 році, зі слів Ярослава Стецька, коли було проголошено акт відновлення України – не з моска**ми, ні з німцями, побудуємо свою власну незалежну Україну”, – переказує історикиня.
На базі цих збройних загонів у жовтні 1942 року проголошують про створення української повстанської армії.
УПА – унікальна організація, армія без держави, яка створювалася за, на той час, сучасними лекалами західних армій. Мала чітко визначену структуру, ставила і виконувала конкретні бойові завдання і була досить популярною серед місцевого населення. ТСН разом із її дослідницею хоче порівняти сучасну українську армію з УПА.
“Перше, що приходить на думку – це якраз використання позивних. І дуже схожі позивні. Вони доволі подібні на ті, які зараз використовують наші українські військові – «Сокіл», «Береза», «Дєрзкій», «Кузміч». Це позивні полеглих за Україну бійців у сьогоднішній російсько – українській війні”, – каже Аліна Пониполяк.
У сучасному українському війську псевдо для бійця більше як данина минулому, каже військовий історик Михайло Жирохов.
“Тобто, ті люди, які зараз приходять, вони досить часто беруть позивні тих упівців, які воювали у 40-х, 50-х роках, особливо це стосується західних регіонів України, вони ці позивні ці чули у дитинстві і цей такий місточок, який дуже важливий”, – каже він.
Боєць батальйону «Вовки Да Вінчі» Олександр Ябчанка пояснює, що називаючись «сонечком» чи «соколом» бійці УПА маскувалися від НКВС, зараз такої потреби немає.
“У них був інший аспект цього питання. Не так безпека їхня, як їхніх рідних. Відповідно вони не могли себе викрити з тої причини. Зараз я можу взяти собі позивний Ябчанка і жодних проблем в тому”, – каже боєць.
Іще одна точка дотику із сучасністю – організація медичного забезпечення в УПА. Історикиня каже, що нинішні госпітальєри діють аналогічно повстанцям. Бійців стабілізують на полі бою і лише потім виносять. Тоді як, скажімо, радянські чи російські бійці отримували допомогу не відразу, або й геть не одержували.
“Це називалось «український червоний хрест», керувала особиста зв’язкова Романа Шухевича – командира УПА Катерина Зарицька. Хлопців одразу забирали з передової”, – розповідає вона.
“Якщо ти поранений, то твої побратими докладають усіх зусиль, аби тебе витягнути і врятувати. Якщо ти загинув, то побратими докладають усіх зусиль, аби тебе витягнути і поховати. Дати ту шану. Так, це має той самий корінь і ця традиція з цього нашого культурного простору”, – переконує боєць.
Тактика ведення війни малими групами. В основі цієї тактики – високий моральний дух і добра підготовка солдатів. Частина бійців УПА проходила вишкіл в організаціях пластунів, частина – навчалась у військових училищах, як радянського союзу, так і в німецьких закладах освіти.
“Аби забезпечити маленьку кількість втрат в особовому складі, українські повстанці вдавались до таких малих групових боїв. Це ми можемо побачити зараз на всіх фронтах, які зараз відбуваються. Ця тактика діє”, – додають історики.
Бійці УПА лендлізу не мали, не було і власного виробництва. Зброя здобувалася в боях, серед трофеїв були самохідки і навіть літаки. Сучасні українські бійці також навчилися використовувати ворожу зброю. За даними з відкритих джерел, відомо, що значну кількість танків і снарядів до них наші військові затрофеїли на Харківщині та Київщині.
“Ми жартували так, звичайно, що найбільший лендліз це те, що ми натрофеїли. В “Да Вінчі” та сама історія. Ми натрофеїли танків, ми дотепер з ними воюємо. Це вдвічі приємно, на відміну від нас сьогодні, на жаль, бійці УПА не мали можливості отримати справжній лендліз”, – кажуть бійці.
Найголовніше, що пов’язує воїнів УПА зі Збройними силами України – вони воюють за незалежність, вони відстоюють право називатись Україною. А перше, що чує солдат від свого командира: Слава Україні – Героям СЛАВА!
Вісімдесят років тому пролунало з вуст бійців УПА. Так вони вирізняли своїх, від чужих! Завдяки цьому гаслу УПА продовжувала спротив до 1961 року. Шістнадцять років після завершення Другої світової радянський режим не міг подолати добре зорганізованої армії українських повстанців.
