Довгоочікувана прем’єра стрічки «Довбуш» режисера Олеся Саніна відбудеться вже 24 серпня в Україні.
Робота над фільмом тривала з 2018 року, а на його виробництво витрачено понад 90 млн грн. Це робить цю стрічку найдорожчою за всю історію українського кіно періоду незалежності.
Відрадно, що у фільмі знялись двоє франківських акторів – це Олексій Гнатковський та директор франківського драматичного театру Ростислав Держипільський.
- Інтерв’ю із Олексієм Гнатковським ви можете прочитати за посиланням.
А сьогодні говоримо про фільм з Ростиславом Держипільським, котрий зіграв у стрічці роль Правиці, вихователя Івана Довбуша.
Це був ваш дебют в кіно, як актора?
Ні, це не дебют. Насправді перед цим був короткий метр ще раніше-раніше. Називався «Казка про Довбуша». Я сміюсь, що знімаюсь у чомусь, що пов’язане з Довбушем. Я тоді у Києві жив, то був пілотний варіант, пісні різних регіонів, ми співали тоді з Ірмою Вітовською ще до того, як вона стала відомою. То був приблизно 2001 рік. До речі, пізніше фільм виграв якийсь приз журі на фестивалі коротких метрів у Києві «Відкрита ніч».
Потім був другий фільм, де я знімався – «Жива». Грав коханого чоловіка головної героїні, псевдо якого Довбуш. Це теж дуже смішно. І власне, коли мені запропонували знятись у «Довбуші»… це було в останній момент, коли майже весь кастинг був готовий. Мені подзвонили, я ще тобі був зайнятий. Але я собі подумав, що хоча ніколи не прагнув щоб зніматись, як керівник, режисер, то буду шкодувати, як не поїду. Бо все, що стосується і має шанс бути якісним і на високому рівні показати Гуцульщину, мою Гуцулію, ще про таку постать, як Довбуш – гріх від цього відмовлятись, тому я погодився. Ну і поїхав на проби і через ніч подзвонили і сказали, що я підходжу, вписуюсь. Таким чином я і потрапив в цей фільм.
Розкажіть трішки про вашого персонажа – Правицю. Про нього взагалі дуже мало інформації.
Насправді я не знаю наскільки це прямо документальний герой і чи Правиця існував насправді. Але по фільму він – вихователь Івана Довбуша. Насправді, така була спочатку задача, що це – один із старших опришків ватаги, який власне покладав великі надії та виховував Івана Довбуша, рідного брата Олекси. Він намагався передати йому філософію, що опришки – це не тільки бандити, які грабують багатих, а вони мають нести ще якусь іншу мету – захист бідних, захист своєї землі, захист своєї ідентичності. Але так трапилось, що в якийсь момент Іван не зрозумів цього, пішов виключно за матеріальним збагаченням і він залишається з Олексою Довбушем. Буде цікаво.
Скільки для вас тривали зйомки у фільмі?
Це були два етапи, я насправді вже й не пригадую їх тривалість. були перерви через коронавірус.
По перше, одразу було відчуття, що ти працюєш в одній з найкрутіших команд, якщо ми говоримо про режисерів, помічників режисерів, операторів, других операторів, костюмерів, гримерів, всіх, хто займався зброєю. Це було неймовірне відчуття, я, як історик також приділяв багато уваги і займався щоб Гуцульщина була показана правдиво, не бутафорно, не штучно, не попсово. Я бачив наскільки був підхід у постановчої групи ще до того, як вони ставили, яка була пропрацьована величезна робота художників: по тому щоб віднайти який був одяг, тоді коли відбувались події, які були інтер’єри, яка була зброя. Це просто титанічна робота. І фактично таке історично-географічне дослідження. Це відчувалось фактично на кожному кроці цієї роботи. Насправді було величезне задоволення працювати з такою командою професіоналів. Це дуже крутий досвід, я чесно скажу, і дуже цікаво.
Потім була достатньо велика перерва. Після відновлення було важко трішки знімати – ти змінився, час змінився. Але я вірю, що це буде дуже якісна, дуже красива, героїчна, потрібна історія про Гуцульщину, про наш край і загалом про українську націю.
Відомо, що для фільму створювались дуже масштабні декорації. Приміром, колиба у справжню величину, яку збудувати в Карпатах.
За колибу розкажу іншу історію. Це такий маловідомий факт. Так от – та колиба в горах використовувалась лише для зйомок фасаду. Тобто ззовні. А вже інтер’єр і все, що було всередині фільмували у київському павільйоні студії Довженка. Знімальна група дуже відповідально підійшла до процессу, до достовірності того чи іншого елементу. Тому все виглядало дуже круто, я просто не можу передати. Коли я туди зайшов вперше, в мене було якесь нейомвірне відчуття – ніби час зупинився. І я собі подумав, що було б добре її зберегти, а не розбирати на дрова. І в подальшому зробити там музей. От з цією ідеєю я і звернувся до продюсерів фільму. Вони дозволили її забрати наприкінці зйомок. Я одразу сконтактував зі знайомими з Яворова, які знають в цьому толк. Хлопці приїхали, гарненько її склали і перевезли до нас. Такщо, колиба є і чекає свого часу.
Там узагалі всі декорації були на найвищому рівні. Кадри знімали на найрізноманітнішх локаціх – в Карпатах, в замках. Які карети були красиві, адже у фільмі є польська лінія. До всіх складових відносились із величезним трепетом. Це один із найвищих рівнів, узагалі можуть існувати.
Що для вас, як для прикарпатця, українця постать Олекси Довбуша?
Фактично Олекса Довбуш на якомусь етапі став на стільки важливою постаттю, що гуцули його просто сакралізували. Тому всі місця, які так чи інакше мали відношення до Довбуша, або й взагалі не мали, стали називатися на його честь – скелі Довбуша, печери Довбуша, камінь Довбуша, стежка Довбуша, джерело Довбуша. Вони надали і йому, і цим місцям якихось магічних, неземних властивостей. Напевно, таким чином гуцули вклали в це усі свої мрії, сподівання, бажання. Все те, чого вони не могли здійснити.
Олекса був свого роду філософом, адже він мав дуже розумних вчителів, які йому пояснювали, що він не може бути просто розбійником з великої дороги. А він має шанс стати кимось більшим – захисником цілого народу, цілої нації. Тому Довбуш, особисто для мене, є символом людини вільної, свободолюбивої. Людини, яка вміла боротися за свої переконання і свою землі. І, напевне, сьогодні це найголовніший наратив, який повинен іти від цього фільму – величезна любов до своєї землі. Яка зараз кровоточить, яку зараз розривають.
Чому зараз Україні потрібен саме такий герой?
Щоб відновлювати історичну справедливість. Щоб українці не забували, що вони нація Героїв. Ми століттями це доводили і зараз демонструємо всьому світу. Саме тому сьогодні такі постаті, як Олекса Довбуш, дуже важливі. Він має слугувати приклад, як можна бути вільним, захищати свою землю навіть у нелюдських умовах.
Які очікування від фільму? Зайде він глядачеві?
Я думаю, що однозначно фільм сподобається. Я в цьому просто впевнений. А ще – кожен українець повинен піти на цей фільм і побачити цю неймовірну історію. Також не слід забувати і про підтримку нашого рідного кінематографу та культури в умовах війни. Ми повинні бути за все своє, що є якісним і хорошим. Я особисто фільму ще не бачив, але вірю, що та потужна команда, яка працювали над його створенням і проробила титанічну роботу, продемонструє такий самий результат.
А як вам робота Олеся Саніна над фільмом? З точки зору режисера.
Ну взагалі, режисура кіно і театру дуже відрізняються. Адже кінорежисер має вибудувати і те, що відбувається на зйомочному майданчику, і побачити, як це буде виглядати в кадрі. І потім розуміти, як ця історія повинна монтуватися. Це складна річ. Але чим я був приємно вражений – Санін був, як режисер-постановник. Він знав, як допомогти актору правильно існувати в кадрі. Знав коли, що і кому сказати. Не боявся сказати, коли щось було не так. В цьому плані він великий молодець.
Чи є сенс популяризувати це кіно і за межами України?
Так, неодмінно. Адже наша культура дуже самобутня. Яка з одного боку не подібна ні на кого, а з другого – прослідковується спорідненість зі світовими культурами. Таким чином доводячи що ми є нація світова. А ще – наших героїв мають знати в світі.
До слова, допрем’єрний фестивальний показ “Довбуша” відбудеться на Одеському кінофестивалі в Чернівцях. Національна прем’єра в усіх кінотеатрах України почнеться 24 серпня. Вже точно відомо, що сім країн починають покази національними мовами: країни Балтії, Ізраїль, Корея, Німеччина. Також понад 20 країн купили права на фільм і робитимуть адаптацію національними мовами.
Цікаво, що за кордоном буде прокат українською мовою для українців, які тимчасово виїхали через війну.
ФОТО: Богдан Савлюк
