З 2019 року по жовтень 2023 національний заповідник “Давній Галич”, що на Івано-Франківщині, відвідали 78 824 туристи, розповів його директор Володимир Олійник.
До порівняння, державний історико-культурний заповідник “Тустань” у селі Урич на Львівщині, зі слів директора Андрія Котлярчука, щороку відвідують щонайменше 100 тисяч мандрівників.
Чого не вистачає Галичу, аби стати більш популярною туристичною локацією, читайте у матеріалі Суспільного.
Що відвідати у “Давньому Галичі”
За останні роки кількість туристів у “Давньому Галичі” зростала, розповів директор заповідника Володимир Олійник.
Якщо у 2019 році його відвідали 8 143 туристи, то за дев’ять місяців 2023 — 36 тисяч.
Основні локації заповідника — це Музей історії давнього Галича, Музей етнографії, оборонна вежа Галицького замку, Церква Святого Пантелеймона і Музей Караїмської історії та культури.
“Цього року пройшли екскурсії десь 40 тисяч людей. Це все одно виходить певна сума, що можна утримувати об’єкти. Також ми у 2022 році виграли три гранти: один — для фондів, другий — на реставрацію хати-гражди, і ще один — на табір для внутрішньо переміщених людей, які жили два тижні тут поряд, у готелі”, — розповідає Володимир Олійник.
Попри історичну значущість “Давнього Галича”, проведення фестивалів на його території, ведення сторінок у соцмережах, без належного сполучення між локаціями — як вело-, так і автомобільного — привабити більше туристів не вдасться, говорить Володимир Олійник.
“За допомогою місцевих підприємців випустили спрощену до максимуму карту об’єктів, які треба відвідати у “Давньому Галичі”. Також для тих, хто каже, що немає кафе, де поїсти й переночувати, з іншого боку листівки — інформація про три готелі й три найпопулярніші кафе”, — каже директор заповідника.
Чого хоче турист
Популярність будь-якої туристичної локації залежить від стану історичного об’єкта, доступності до нього, інфраструктури, менеджменту та маркетингу, розповідає консультант зі стратегічного планування у туризмі, голова громадської організації “Українська асоціація активного і екологічного туризму” Сергій Підмогильний.
“З точки зору багатства, різноманіття туристичного потенціалу, ресурсів ця територія — одна з найцікавіших в Україні. Це можна констатувати. Чого немає? Немає достатнього сервісу. Готелів майже немає. Ті, що є — мотельчики невеликі — це ні про що”, — говорить Сергій Підмогильний.
З його слів, перевагою Галицької громади є те, що на її території розташовані два заповідники національного значення, протікають річки Дністер та Лімниця. Крім того, зручності додає близьке сполучення з Івано-Франківськом. Утім, каже Сергій Підмогильний, цього замало.
“Коли ми їдемо в будь-яку туристичну поїздку, то свідомо маємо запас грошей, які готові витратити. Але якщо ми не маємо, де витратити 100 чи 1000, чи 5000 тис. грн, то ми так будемо дивитися: “Ну приїхав, класно, гарний краєвид, цікаво, історія”, — говорить експерт.
Аби покращити ситуацію з туризмом у Галичі, Сергій Підмогильний радить розвивати інфраструктуру, розширювати сферу послуг, співпрацювати із сусідніми селами або містечками, а також розробляти власний бренд.
“Бренд — це не просто про картинку, про логотип, про якісь візуальні особливості. Насамперед — це про сенс, який закладається в цьому бренді. Осмислення території, обговорення, як громада бачить цю територію, і вже пізніше — це може займати й понад рік — з’являється візуальне рішення”, — каже Сергій Підмогильний.
Чого бракує сучасному Галичу
Разом з урбаністом Юрієм Лозовенком Суспільне вирішило перевірити, наскільки Галич відповідає критеріям зручного туристичного міста.
З його слів, таке місто насамперед повинне мати гарне сполучення і якісний благоустрій, тому перевірка розпочалася із залізничного вокзалу.
“Ми побачили, що від вокзалу треба йти вздовж такої насиченої автотраси. Це — не вулиця, а дорога. Треба зробити все-таки більше вулицю: нормальний тротуар, безпечні переходи з острівцями безпеки”, — каже урбаніст.
Юрій Лозовенко говорить, що у місті варто було б облаштувати невеличку автостанцію. Крім того, додає експерт, потрібно обладнати входи до крамниць пандусами та зробити переходи більш доступними. Також, каже Юрій Лозовенко, в Галичі замало закладів харчування, готелів і туристичних вказівників.
“Галич має потенціал туристичного хабу, але, на жаль, у самому Галичі дуже мало навігації. Ми побачили в самому місті інформаційні дошки безпосередньо на об’єктах, які становлять історичний інтерес, але банально немає навігації”, — розповідає Юрій Лозовенко.
Голова Галицької територіальної громади Олег Кантор каже, що краще, аби будівництвом готелів у Галичі займалися приватні забудовники.
“Ви самі розумієте, наскільки зараз важко комунальним щось будувати. Це — неможливо. Зі старих приміщень, які в нас є, переробляти — також люди неправильно зрозуміють, що ми таке робимо”, — говорить Олег Кантор.
Щодо пандусів міський голова говорить, що скарг від жителів на їхню відсутність не отримував.
“Ті люди, які в інвалідних візках, — їх не дуже у нас багато. І ті потреби, які є в них, — десь виїхати, щось купити — їм допомагають. Тому що в маленькому місті, як би не було, люди одне одному допомагають”, — каже Олег Кантор.
Скільки грошей вклали у розвиток Галича
Зі слів Володимира Олійника, з 2014 року заповідник “Давній Галич” не отримує прямого фінансування з держбюджету, а через Міністерство культури та інформаційної політики. Так, у 2021 у межах програми “Фонд розвитку закладів загальнодержавного значення” заповіднику виділили 20 млн грн на виготовлення проєктно-кошторисної документації для ремонту і реставрації Галицького замку. Про це ідеться у відповіді Мінкульту на запит Суспільного.
Заступник голови Івано-Франківської обласної військової адміністрації Богдан Футерко у відповіді на інформаційний запит повідомив, скільки грошей виділила ОВА у межах програми “Відродження Галича як давньої столиці України” у 2018-2022 роках:
- 2018 – 399 тис. 600 грн;
- 2019 – 663 тис. 800 грн;
- 2020 – 293 тис. 800 грн;
- 2021 – 560 тис. грн;
- 2022 – 0 грн;
- 2023 – 189 тис. грн.
Голова Галицької громади Олег Кантор розповів, що у 2023 році з міського бюджету виділили 2 млн грн, зокрема на облаштування місця у Крилосі, куди щорічно приходять прочани.
Галич — центр державотворення
“Золота доба” в історії Галича розпочалася у XII ст. За правління представників династії Ростиславовичів місто перебувало в статусі князівської та єпископської столиці, розповідає доктор історичних наук, професор кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету Мирослав Волощук. Він досліджує тему Галича упродовж 25 років.
“Це — одне з найстаріших міст нашого регіону. Князівська, королівська, єпископська та митрополича резиденція, осідок галицьких воєвод, каштеляна, старости. Місто на магдебурзькому праві. Місто, яке дало назву всім нам — галичанам”, — каже Мирослав Волощук.
З його слів, на рубежі XII та XIII ст. розпочалася династична криза. Через неї упродовж кількох десятиліть руські та угорські династії боролися за галицький престол. Згодом, розповідає історик, король Данило переніс резиденцію у Холм, туди ж змістилися і торговельні шляхи.
“За ці кілька десятиліть ось цього протистояння відбулася серйозна демографічна зміна в кількості населення краю і міста. Частина емігрувала, частина загинула. Це — перший відлік, з якого розпочинається занепад Галича”, — розповідає Мирослав Волощук.
Остаточний спад Галича відбувся після першого поділу Речі Посполитої у 1772 році, говорить Мирослав Волощук: “Останні століття в історії Галича підготували його до того, яким він фактично є зараз”.
Але в історичному сенсі Галич залишається одним з найважливіших міст країни, а тому має величезний туристичний потенціал, каже Мирослав Волощук.
“Для України Галич — це центр державотворення, один з кількох, дуже важливий. Це — фундамент нашої історичної минувшини, на знаннях якої ми повинні будувати своє сьогодення і моделювати майбутнє”, — розповідає історик.
