Днями фотограф Костя Ліберов пробув тридцять годин на “нулі” з піхотою. Він поділився знімками, як проходять дні у бійців прикарпатської “десятки”.
Про це пише Галка з посиланням на фотографа Костю Ліберова.
Заїхали на позиції чоловіки вночі через темний ліс. На підʼїзді побачили розриви від артилерії. Дуже добре чули гусянку, але дорога одна. Розриви чулися все ближче до чоловіків.
“Забігаємо до темного вологого бліндажа, де ледве змогли поміститися всі разом (5 людей). По нас одразу починають працювати гради й стволка. Ворог в 50-70 метрах, бачить і чує все. Він хоче крові”, – згадує Ліберов.
В бліндажі знаходилися троє хлопців, які мали вже заходити на позиції. Хвилин 40 вони чекали, доки закінчиться обстріл. Трохи стихло і хлопці рушили на позиції. Майже відразу по рації було чутно крики «300!». Один з хлопців став на «лепесток», до позицій він так і не дійшов. Двоє поранених, один важкий.
“В повній темряві, жодних ліхтарів, четверо на носилках бігом несуть важкого до точки евакуації. Щойно завантажили його у броню – починається обстріл. Щонайменше 15 розривів важкої арти. У вухах дзвін, мене трохи контузило. Добігаємо до укриття і так сидимо до ранку: в маленькій норці 5 людей. Спати сидячи. Затікає все, що може, навіть мʼязи, про існування яких я досі не підозрював”,- розповідає Костя.
Обстріли тривали всю ніч.
Під ранок, після безсонної ночі, Костя зрозумів, що треба виходити. Як би не було страшно, каже фотограф, він приїхав, щоб показати, як хлопці виживають. Там не буває журналістів.
“Це були дуже стресові 15 хвилин, які тривали вічність. Все бігом, постійно пригинаючись від коротких свистів. Найбільший страх – дрони. Піднімаю голову та прислухаюсь, щоб не пропустити в густому тумані смертельну пташку. І дивлюсь під ноги: усюди лепестки”, – пригадує Костя.
Повернулися назад в «норку» як раз перед початком чергового обстрілу. Обстріл там це не міна раз на 20 хвилин. Обстріл – це залпи з артилерії з розривами кожну секунду, які можуть тривати годину.
