32-річний штурмовик з Надвірної Василь Тежигор на позивний Рудік обрав шлях воїна. Задля захисту держави він повернувся з Німеччини, де працював ремонтником та піцейолою.
Василь Тежигор виконував бойові завдання в Пісках, Водяному, Опитному, Павлівці, Вугледарі та Кліщіївці. Під час останнього штурму, 1 липня 2023 року, боєць отримав важке поранення і втратив ліву ногу до коліна. Зараз воїн проходить реабілітацію в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні.
Про бруд і романтику війни, екшн і перших убитих росіян, власну ногу в пакеті й “пацанчиків” у тилу, які ховаються від мобілізації, читайте у матеріалі Суспільного.
Штурмовика з Івано-Франківщини Василя Тежигора поранили біля Кліщіївки. Фото: Василь Тежигор
“Я взагалі — дуже мирна особа”
До повномасштабного вторгнення я займався ремонтом. Вийшло так, що перед самою війною замовлень не було, і друг сказав: “Поїхали в Німеччину”. Треба було зробити дрібний ремонт у ресторанчику. Там уже й навчився пекти піцу і працював на кухні.
Зранку 24 другові зателефонували чи написали, що в Івано-Франківськ ударила ракета по аеропорту. Спочатку думали, що день-два, тиждень і все завершиться. Але я зрозумів, що нічого не закінчиться. І сказав другові, що треба їхати.
Ти запалюєшся цим, ти хочеш долучитися до цієї священної війни. Треба покласти цьому край. Ти — молодий, тобі нічого не бракує. Є якийсь такий характер, не скажу, що бойовий, я взагалі — дуже мирна, спокійна особа. Але коли стосувалося цього, то я навіть не думав.
Василь Тежигор виконував бойові завдання в Пісках, Водяному, Опитному, Павлівці, Вугледарі та Кліщіївці. Фото: Василь Тежигор
Я приїхав з Німеччини на початку березня. Вступив до лав 711 полку Державної спеціальної служби транспорту. Ми займалися охороною мостів, тунелів на Закарпатті впродовж місяця. Познайомилися там з молодими хлопцями. Всі — молоді, гарячі, ми йшли точно не охороняти щось. Почали думати, як потрапити на фронт. Але якраз так збіглося, що тоді формували штурмові підрозділи. І ми туди записалися.
“Найяскравіший момент — це коли я побачив перший раз кац*па, і ми почали по ньому стріляти”
На Донеччину ми приїхали 3 вересня 2022 року. Там нас приєднали до морпіхів [503 окремий батальйон морської піхоти]. Вони вже готували більш суттєво. Там відсіялися люди, які зрозуміли, що, можливо, вони не туди потрапили, думали, що буде інше.
Найперше завдання, на яке ми виїхали, — взяття рубежу біля водосховища під Пісками. Але тоді стався прорив між Водяним-Опитним, і туди поїхали деякі наші підрозділи. Там почалися перші бої, перші втрати. Там загинув командир мого взводу, друг Балу. Багатьох хлопців поранило. Коротше, все звідти почалося.
Василь Тежигор приїхав з Німеччини на початку березня 2022 року і вступив до лав 711 полку Державної спеціальної служби транспорту. Фото: Василь Тежигор
А найяскравіший момент — це коли я побачив перший раз кац*па, і ми почали по ньому стріляти. Це було найбільш таке, що я запам’ятав з війни. Це якраз відбувалося під Водяним-Опитним, неподалік аеропорту, де були наші перші бої, перші втрати. Ми серед ночі зайшли з морпіхами. Почали окопуватися, спостерігати й помітили, що метрів, може, за 300-400 іде собі групка, не криючись, не пригинаючись, просто собі топають. Я передав по рації, і командир відділення сказав, що можна їх “гасити”. Ну і ми почали працювати кулеметами. Ми думали, що їх “погасили”. Але вони збилися, лягли й чекали ночі. Там були поранені. І вже вночі ми в тепловізор спостерігали, як росіяни надають допомогу одне одному. Помітили: з боку села іде до них підпомога. І ми з морпіхами почали працювати по них з АГС. Потім побачили, як вони вже в тепловізорі не теплі, а сірі.
Василь Тежигор. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
“Штурм — це екшн”
1 липня ми проводили штурм лісу біля Кліщіївки. Штурм — це екшн, просто “Battlefield”. Їдеш, танк підбили, думаєш, що, можливо, не доїдете. У нас ще був прикол — в “емці” декілька секунд ляда не відчинялася. Поки ми вилізли, висадили нас не там. Ну і все, почався екшн. Зайшли в ліс на метрів 200-250, почали зачищати. Друга наша група затрималася в полі, бо з тієї групи поранило двох людей. Через те, що вони трохи затрималися, ми не могли далі просунутися, не могли подавити два кулемети. Ну і поки ми там трохи зависли, по нас почали працювати дрони, арта. І там уже сталося те, що сталося.
Принесли ногу в пакеті
Приблизно о 12:00 прилетіла міна 120. Загалом одночасно поранило мене, мені відразу ногу відірвало, поранило друга Федю і Костиля. Ми в одній групі були.
Спочатку не зрозумів, що сталося, а потім, вже коли усвідомив, то просто є один перелік дій, і більше нічого не треба вигадувати. Без паніки дістається турнікет і накладається. Коли я зробив два мотки, то зрозумів, що вирубуюся. Але вже підбіг побратим, він мені докрутив і почав кликати людей, щоб мене евакуювали.
Фото: Василь Тежигор
Усвідомлення прийшло відразу. Друг Федя навіть не давав мені всю дорогу вирубуватися, постійно бив мене. Пам’ятаю, що дуже хотів спати. Привезли в Часів Яр, вкололи знеболювальне і вже стало легше, почав жартувати, чи можна її пришити. Там ще медики такі, що починають відразу жартувати, щоб перевести тему.
У Дружківці принесли мої речі, сказали: “Ось пакет з вашими речами”. Я знаю, що в мене ніяких речей нема. На мені все порізали. Я скинув усе в посадці. Принесли, попросили розкрити пакет, а там була нога. Підписано “Тежигор”. Зараз десь собаки ту кістку носять по Донецькій області. А далі, коли привезли у Дніпро наступного дня також під знеболювальним, дивишся: нема ноги, та й нема. Цілий, живий. Уламки, багато різних поранень. Нога є, руки є, голова є. Все наче добре.
Штурмовик 711 полку Державної спеціальної служби транспорту Василь Тежигор. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
У Дніпрі я пробув два дні. За цей час просто роблять перев’язки й колють морфін. Вам добре, не болить, прикольно. А там же ж — бруд, відмерла шкіра, дрантя. Потім, коли привезли в Луцьк, то лікар показав. Там їх було два [хробаки], здається, чи три. Інший лікар сказав, що за 14 років ще такого не бачив. Що можна було просто брати і йти на риболовлю.
Василь Тежигор перебуває на реабілітації в Івано-Франківську. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
У Луцьку рану трохи почистили й сказали, що ріжуть коліно, бо неможливо врятувати. Мій друг дізнався, що мені хочуть відрізати коліно, почав “кіпішувати” й правдами-неправдами знайшов спосіб мене перевести в Івано-Франківськ. Спочатку друг скинув мої лікарські дані сюди, в травматологію. Вони подивилися і сказали, що можна спробувати.
“Мізинця немає, але відчуття, що він затерп, є”
Отут ти такий повноцінний, жодних перешкод нема. Бронік, екіпіровка — все-все-все. Взяв, побіг, стрибаєш по тих посадках. А тут — хоба! І все, ти вже не можеш.
Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Коли довго їду в машині, то може затерпнути мізинець. Його немає, але відчуття, що він затерп, є. Просто тут є нервові закінчення. Але таких сильних болів нема.
“Я до війни малював. Зараз нічого не виходить”
Приблизно у 2010 році почав трохи малювати. Потім — більше, більше, більше. Почав малювати портрети на замовлення. Хлопець — дівчині чи чоловік — дружині. Чи на папері, чи велика картина на полотні. Декілька картин продалися, коли ми збирали гроші мені на пікап [на передову]. Це я до війни малював. Зараз нічого не виходить. Голова не тим забита. Не те, що не хочеться. Раз пробував — не виходить. Зовсім не те.
“Найприкольніше — це “я не воїн”. Ну а я що, воїн?”
Коли ти розумієш, що війна, і приїжджаєш, наприклад, в Яремче, а там ходять такі “пацанчики”, дядьки, і ти усвідомлюєш: щось не те відбувається, як мінімум. Зрозуміло, що це демотивує.
Василь Тежигор під час реабілітації. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Всі жаліються на ТЦК. Можливо, ТЦК не так працює, але як їм працювати? Як їм знайти людей? Так, вони ходять, виловлюють, вручають повістки. А як інакше? Люди закінчуються. Я це зрозумів, коли йшов на бойове завдання: я, Дімон і чотири діди… Є багато здорових дядьків, які можуть, чому ні? А деякі люди думають: та мене омине, повоюють інші, я — не воїн. Найприкольніше — це “я — не воїн”. А я що, воїн?
Штурмовик 711 полку Державної спеціальної служби транспорту Василь Тежигор. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Всього можна навчитися, за місяць стати воїном. А зараз — найкращі умови для цього. Зараз є вакансії — 3 окрема штурмова бригада, “Кракен”. Ти зараз можеш потрапити в підрозділ, в який ти хочеш, на посаду, яка збігається з тим, що ти хочеш. Не хочеш бути в піхоті — FPV-дрони, забезпечення, водій, мінометка, арта.
Василь Тежигор. Фото: Суспільне Івано-Франківськ
Людина має зрозуміти, що в державі йде війна. І найкраща мотивація: не хочеш воювати під нашим прапором, то через деякий час можеш — під триколором, під кац**ською ганчіркою ходити. Це треба розуміти.
