“Тіні забутих предків” — цей фільм увійшов у двадцятку найкращих картин світу всіх країн і народів.
Гарвардський університет включив “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова до списку обов’язкових для перегляду претендентам на кандидатський ступінь у кінознавстві, пише 24tv.ua.
“Гарвардський університет включив дві стрічки Сергія Параджанова — “Тіні забутих предків” і “Колір граната” — до списку обов’язкових для перегляду претендентам на кандидатський ступінь у кінознавстві”, — йдеться у повідомленні.
Не можна назвати себе експертом кіно, якщо людина не бачила “Тіні забутих предків” – стрічку, якою захоплювалися Мартін Скорсезе та Федеріко Фелліні.
Фільм знімали 1,5 року, значно довше ніж планували. Параджанов не хотів поспішати та ігнорував численні догани за повільні зйомки.
Робив як відчував: коли вже був затверджений увесь акторський склад, в останню мить забрав головну роль у російського актора Геннадія Юхтіна й передав її Іванові Миколайчуку.
За спиною перешіптувались – цьому студенту всього 23 роки, і це взагалі його перша робота в кіно. Параджанов не зважав. Він готував шедевр.
Тож якщо потрібно було перезняти якусь сцену декілька разів, так і робили, і байдуже, що до місця зйомок потрібно було пробиратись десятки кілометрів через карпатські хащі.
Режисер розумів, якщо він не відчуватиме гуцулів – стрічка не вийде. Тому навідувався на весілля й похорони, ходив на полонини до вівчарів і єдиний з усієї знімальної групи жив не в готелі, а у звичайній гуцульській сім’ї – як сам він казав біля джерела натхнення.
Параджанов не допускав фальші. Замість статистів – справжні гуцули у своєму одязі. Народна музика й закадрові голоси теж у їхньому виконанні.
Інший режисер уже давно запросив би професійних співаків з Києва, але Параджанов садив на літак найбільш голосистих жителів Карпат і особисто допомагав заносити в салон літака триметрові трембіти.
Першими змонтований фільм побачили cамі гуцули 24-го серпня 1965 року. До сільського клубу запросили всіх акторів масовки. Для кожної жінки Параджанов привіз по квітчастій хустці.
Офіційна презентація в київському кінотеатрі “Україна” пройшла зі скандалом. На сцену піднялись Іван Дзюба, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл та виступили проти арештів серед інтелігенції.
Після такого стрічку фактично було заборонено до показу. А невдовзі вірменину приписали український буржуазний націоналізм. Утім, за кордоном стрічка зробила справжній фурор і зібрала 28 міжнародних відзнак.
Цей фільм знімав грузинський режисер, до чого тут Україна взагалі? А от що стосується відомих киностудій Довженка, одеська так Україна їх успішно профукала. І тепер нема кіна в ній. Якщо і випускають дві фільми в рік, то це повний шлак здебільшого пропагандистьска мура про перемоги Вальцмана
От хто тут ні до чого, то це росія. А Україна тут до того, що це український фільм про українські звичаї та культуру, з українським складом акторів!
Це була злота епоха історії України, народ був щасливий, радісний, успішний. Здавалося що попереду безтурботне майбутнє. Всі веселилися, були переповнені надією…
І тут прийшов Бандера. З тих пір Україна поринула в пекло