Днями стартував ювілейний 15-й Одеський міжнародний кінофестиваль. Цього року його приймає столиця. Через повномасштабну війну ОМКФ вже третій рік не може повноцінно повернутися додому – до Одеси. І ця щемка ностальгія за приморським містом відчувається на всіх фестивальних заходах.
Журналістка УП.Культура Марія Кабацій розповідає, як Одеський кінофестиваль цьогоріч призвичаюється до Києва.
“Я згадую 2014 рік. Почалася війна. В Одесі ми проводили наш фестиваль. І це було дуже складно насправді, настрій був понурий. Були і хвилини мовчання. Були і літаки збиті. З 2014 року ми навчені, що таке війна”, – ділиться зі сцени церемонії відкриття фестивалю його президентка Вікторія Тігіпко.
Перед заповненою конференц-залою “Паркового”, який цього року замінив традиційну локацію відкриття ОМКФ – Одеську оперу, Тігіпко нагадує, що через повномасштабне вторгнення росіян три роки фестиваль кочує між Варшавою, Чернівцями і Києвом. “Але я вірю, що наступного року ми точно будемо в Одесі”, – додає вона. Зал вибухає оплесками.
Без відкриття в Одеській опері немає і звичної грандіозної червоної доріжки, на яку виходить чи не половина Одеси. А інша – збирається роздивитися відомих гостей фестивалю. На 15-му ОМКФ вбраним гостям доводиться нашвидку робити фото на вході і далі губитися в гулкому натовпі.
Хоча фестиваль вимушено позбавлений домівки та усієї одеської атмосфери, що надає йому тих особливих рис, за якими під час ОМКФ приїздять до Одеси з усієї України та закордону, гості раді, що він відбувається усупереч усім обставинам. “Я був на всіх Одеських фестивалях, кожного року“, – ділиться зі мною втіхою від старту 15-го ОМКФ знайомий кінокритик.
Немає і звичного фільму-відкриття. Натомість почесну нагороду Одеського кінофестивалю – Золотого Дюка – таки вручають. Цього разу за внесок у світовий кінематограф відзначають британського режисера та сценариста Майка Фіггіса (“Грозовий понеділок”, “Залишаючи Лас-Вегас”, “Лукреція Борджіа”).
Вийшовши на сцену за нагородою, Фіггіс розповідає, що планував приїхати на ОМКФ ще минулого року, втім, був зайнятий зніманням фільму, тож поїздку до України довелося трохи відкласти.
“Тут звучало, що кіно – це зброя. Але воно не менш важливе, як зцілюючі ліки. Можливо, на даний момент це найважливіша форма мистецтва. Тому дуже важливо, щоб кожна країна плекала та розвивала свої таланти в кіно. Життєво важливо, що Україну бачать у світі як країну, що продовжує [розвивати кіно], незважаючи на те, через що ви проходите“, – заявив британський режисер.
Весь наступний тиждень Хіггіс також залишатиметься у Києві, бо входить до складу журі Одеського кінофестивалю. Разом з українською режисеркою Алісою Коваленко, британською продюсеркою Лізою Марі Руссо, режисеркою з Афганістану Сахрою Карімі та експрезиденткою Словацької академії кіно і телебачення Вандою Адамік Грицовою переглядатиме десять українських стрічок з Національної конкурсної програми та обиратиме переможця.
Свого переможця матиме також і Європейська конкурсна програма. Тут представлено 11 нових фільмів від режисерів з Німеччини, Іспанії, Норвегії, Швейцарії, Польщі, Фінляндії, Грузії та Австрії.
Крім двох конкурсних, запланована і низка тематичних програм. Це і традиційні для ОМКФ “Фестиваль фестивалів”, “Гала-прем’єри”, “Спеціальні покази”, і ретроспективні добірки українського кіно (“10 років. Україна у вогні”, “Кохати по-українськи”, “Незабута історія”, “Співає Україна”, “Наша ДНК”), добірки від партнерів – Doc Kyiv Fest та Les Films Du Losagne (повну програму можна знайти за посиланням).
Ведучі церемонії відкриття Тимур Мірошниченко та Даша Трегубова представляють фільми усіх цьогорічних програм, усі склади журі. Наприкінці церемонії запрошують на сцену генеральну директорку фестивалю Анну Мачух. Вона традиційно оголошує фестиваль відкритим.
“Незважаючи на всі ті виклики, з якими нас зіштовхує війна, наші кінематографісти продовжують знімати українське кіно, а ми продовжуємо проводити кінофестивалі – під обстрілами, без світла, в умовах обмежених ресурсів, з постійною тривогою за кожного нашого гостя, але продовжуємо. Ворог добивається саме того, щоб ми зупинились, перестали творити і жити. Але ми українці – і здаватись ми не вміємо“, – наголосила Мачух.
Церемонія завершується колективним співанням “Червоної рути” під фортепіанний супровід Євгена Хмари. Гості відкриття переходять до святкування та спілкування, втім ненадовго – лунає повітряна тривога, тож хтось поспішає додому, хтось – до укриття.
Так само тривоги та загрози російських обстрілів переривають фестивальні покази та обговорення фільмів, які відбуваються у Будинку кіно та кінотеатрі “Оскар” в ТЦ “Гуллівер”. Після сигналу показ зупиняють, глядачі йдуть в укриття, і, якщо все минулося, – повертаються після завершення загрози. У сховках обговорюють щойно побачене кіно чи діляться тим, що планують переглянути далі. І незмінно сподіваються, що скоро матимуть всі ці кінодискусії у фестивальній Одесі.
