Майже пів року у Надвірній живуть альпаки. Їх сюди переїхало десять, а одинадцятий, малий Рубін, уже народився тут. Помилуватися кумедними тваринами з найдобрішими у світі очима приїжджає чимало дітей. Люди, які за ними доглядають, кажуть, що ці тваринки дітей люблять. Особливо відчувають хворих дітей і дозволяють їм чи не все. А от у нехороших дорослих можуть і плюнути. Жарт, звісно, додають доглядальники. Або ж і ні.
Альпак треба гладити
На ранчо «Аль-Пако.ІФ» у Надвірній, окрім самих альпак, живе ще рідкісний кенгуру-альбінос і десятки різноманітного птаства – кури, павичі, фазани, голуби. А ще кролі різних порід і традиційні вівці та кози. Тож навіть попри те, що «Репортер» приїхав на ранчо з самого ранку, уже застали тут малих відвідувачів.
Настю й Надю з села Черник привезла на ранчо мама однієї з дівчат. Діти захоплено ходять навколо вольєру з трьома альпаками, пише Репортер.
– Хочете зайти всередину? – питає власник ранчо Андрій Андрійович.
– А можна?
Дівчатка сторожко заходять, за ними хвостиком плететься малий братик Насті. Альпаки збилися в купку біля годівниці та з підозрою дивляться на малих відвідувачів.
Помаленьку, потихеньку, без різких рухів, – радить Андрійович.
Діти підійшли майже впритул, стоять і не знають, що робити.
Читайте: Активність, культура і гарні фото. Сім місць, куди поїхати з Франківська цього літа
Та погладьте, не бійтеся, помацайте, які вони плюшеві, – додає чоловік.
Малеча несміливо гладить, тваринка фиркає, діти радісно верещать. Чим, звісно, лякають тварин і ті розбігаються по вольєру. Але малі вже сміливо рушають за ними, в альпак почався робочий день – треба бавити, тішити дітей.
Альпаки дуже спокійні та кумедні тварини, тож часто їх використовують саме для того, щоб піднімати людям настрій. Особливо поширена у світі альпакотерапія для дітей, хворих і людей похилого віку.
Ці тваринки покращують психологічний стан. А як вони відчувають хворих діток! От буде стояти десять діточок і одна з них хвора, і вони підуть до цієї дитини. Ну, щось є в них таке від Бога, – каже Андрій Андрійович.
Пригадує, нещодавно до них приїздила мама з хлопчиком. І дитина весь день не відходила від альпак, вони там мало не цілувалися. А потім мама сказала, що хлопчик має розлад аутичного спектра і для неї самої була несподіванкою така комунікація.
Мені, здається, що вони розуміють цих діточок, – каже Андрійович. – Закінчиться, дай Бог, війна, і ми будемо займатися і терапією з дітьми та людьми старшого віку, і реабілітацією військових. Людина, яка відвідала нашу ферму, вона зразу стає спокійнішою, добрішою.
Характер має кожен
Ідемо й ми до альпак – годувати. У плетених кошичках лежить настругана морква, листки конюшини та ще якась трава.
Йдемо у вольєр до дівчат. Господар пояснює, що хлопчики з дівчатами живуть окремо. Ну бо хлопці хочуть стільки любові, скільки дівчата витримати не можуть. Вони й так практично все своє життя виношують малечу.
Вагітні вони 11 місяців. За життя одна дівчинка може народити 16 діточок. А середній вік життя альпак 25-27 років, – пояснює господар ранчо.
В годівлі цих тваринок легше з хлопчиками – вони невибагливі, їдять сіно, траву, треба, щоб вода обов’язково була, сіль з вмістом селену. Ну а дівчата, якщо не при надії, то вигодовують малечу, тому хочуть кращої їжі та вітамінів.
Живе у цьому вольєрі й мале альпаченя Рубін. Він поки що єдиний, хто народився вже у Надвірній.
То така історія була. Я сам пологи приймав, – сміється Андрій Андрійович. – Нікого не було на фермі, а дивлюся – щось в однієї дівчинки починається. Нічого, справилися і на світ з’явилася прекрасна така дівчинка з білими ніжками й білими бровами. Всі тішилися, на другий день придивилися – а то хлопчик. Нічого – гарне, щасливе, набирає вагу.
І хоча ці тварини вважаються дуже спокійними та милими, кожна має свій характер і вміє показувати норов. От серед хлопців трапилося два лідери стада і ніяк не змогли вжитися в одному вольєрі, довелося їх розселити. А дівчата дуже прискіпливі до вибору партнера. Якщо запропонований хлопець їм не сподобається, то й плюнути можуть.
Деколи відвідувачі питають, чи не плюються вони в людей, то я жартую, що плюють лиш в нехороших, – сміється Андрійович. – Тож заходьте, перевірите себе.
Беремося і ми гладити альпак, під рукою – справді, як м’якенький плюш. До речі, їхня шерсть, – у 6 разів тепліша, ніж овеча, каже власник.
Вони приїхали до нас такі пухнасті, то ми вже їх стригли, – розказує він. – Їх стрижуть раз на рік – кінець квітня, початок травня. Стригти їх важко, бо шерсть дуже тоненька, дуже пухнаста. І ми на пробу шерсть віддали у спеціальний центр в Косівському районі, там нам її обробили й пошили перші ковдри. Ми роздали рідним, друзям – всі дуже задоволені. Кажуть, літом під такою ковдрою прохолодно спати, а взимку – тепло.
Кенгуру шукає подругу
Всі ці десять альпак приїхали сюди з Польщі пів року тому. Хоча сама історія почалася задовго до цього.
Раніше в мене було хобі – павичі, фазани, кури, – каже Андрій Андрійович. – А три роки тому ми були за кордоном на відпочинку і пішли на екскурсію на альпако-ферму. І вони мені так сподобалися, що я вирішив – будь-якими зусиллями зроблю подарунок для надвірнянців і завезу цих прекрасних тваринок.
Але завести тварин з-за кордону виявилося дуже непростою справою, часом аж руки опускалися, каже він. Втім, потрохи підготували всі документи, вибрали найкращих звірят. І ось вони тут.
Кожен з них приїхав з паспортом. От той коричневий, прекрасний – його звати Буба – він з лідерів. Є ще Крипто – він теж вожак. Серед хлопців є ще Ківі, Містер Том, Армані. Дівчатка – Яна, Жасмін, Масті. Ну а Рубіну ми вже самі ім’я придумували.
Окрім альпак, на ранчо живе ще дивовижний кенгуру-альбінос Бенета. Звірятко геть біле з червоними очима, дуже рідкісне.
Прекрасне звірятко, шукаємо йому пару, але ніде не можемо знайти, – каже власник. – Якщо хтось знає, де є дівчинка такої породи, відкуплю з задоволенням.
Також тут лишилися всі давніші мешканці – кози, вівці, кролі різних порід, павичі, фазани, голуби, кури.
Може, якби не війна, то ще б щось було, – каже Андрій Андрійович. – Але нема кому працювати, нема кому ходити за цим всім. І шкода закрити, бо вони вже стали, як мої діти. Я зранку лечу сюди до альпак, вони мене впізнають, по іменах відкликаються. Воно вартує того.
До речі, вхід на ранчо – безкоштовний. Але стоїть невелика скринька, куди можна кинути гроші на смаколики тваринам.
Ми розуміємо, що зараз важкі часи, хто скільки захоче, стільки й кине. Відкрили маленьке кафе, де діти можуть морозиво поїсти, водичку попити. Бачимо по дитячих очах, що воно вартує бути. Дуже багато людей, в суботу-неділю пройти неможливо.
Довідково:
Альпака — одомашнений південноамериканський копитний ссавець родини верблюдових, водиться в Чилі, Перу і Болівії, пасеться на високогір’ї в Андах.
Зріст альпаки 0,9—1 м в холці (з шиєю і головою ще приблизно 60 см), довжина тіла близько 1,4 м, вага до 80 кг. Голова альпак дещо загострена, що дає змогу діставати траву між камінням у горах. Тіло альпаки вкрито м’якою довгою (до 38 см) вовною.
Авторка: Женя Ступ’як
