Масовий вступ до Сил оборони став відповіддю українців на російський наступ та продемонстрував світовінеочікувану спроможність українського народу захистити власний дім, відстояти територіальну цілісність своєї країни, зберегти її державність і незалежність.
Серед «народжених війною» – 102 бригада ТрО ЗСУ, яка була сформована в Івано-Франківській області фактично за лічені дні після проголошення воєнного стану. Понад два роки прикарпатські тероборонівці відважно стримують навалу «другої армії світу» на Запорізькому напрямку, не поступивши ворогу й метра української землі.
Як 102 бригада ТрО із «народної» виросла у професійну, яка зараз ситуація на південно-східному рубежі, про реальне обличчя противника, небезпеку ворожої пропаганди та необхідність мобілізації всіх сил та ресурсів – у ексклюзивному інтерв’ю Західного кур’єру з офіцером ЗСУ, заступником начальника штабу 102 бригади ТрО ЗСУ Мироном Дмитриком.
– Мироне Михайловичу, сьогодні можемо впевнено говорити про феномен 102 бригади ТрО, якафактично була сформована у перші дні повномасштабки у переважній більшості з цивільних людей, які не мали бойового досвіду, однак, за досить короткий час стали професійними військовими, які гідно протистоять «другій армії світу».Пригадуєте, як все починалось?
– До 24 лютого 2022 року 102 бригада територіальної оборони була підрозділом кадру. Батальйони бригади також були кадровані. Тобто, було тільки управління військової частини, кілька десятків резервістів, які періодично проходили військові навчання і, в принципі, все. Бригаду оперативно формували до штату воєнного часу протягом декількох днів після того, як ввели воєнний стан.
Люди приходили тисячами, без перебільшення. Майже сто відсотків особового складу -це були добровольці: абсолютно різні люди, з різною освітою, вподобаннями, різних професій та навичок поводження зі зброєю. Були й такі, хто зброю в руках раніше й не тримав. Але у всіх було єдине бажання – захищати Україну. Я потрапив до 102 бригади 25 лютого.
Так, у перші дні ми були фактично голі, босі, простоволосі. Та відповідно до того, як заповнювався штат бригади, нас забезпечували зброєю, харчуванням, речами. Величезну роль зіграли волонтери, які допомагали цілодобово –плели маскувальні сітки, закуповували бронежилети, каски та іншу амуніцію, прилади спостереження, нічного бачення, тепловізори, приганяли автівки з-за кордону тощо.
Протягом двох місяців ми виконували завдання з охорони деяких об’єктів в області, паралельно проходячи навчання зі стрільб, тактичної медицини, мінно-вибухової справи тощо. За кілька днів після Великодня 2022 року ми виїхали з Івано-Франківська на Дніпропетровщину. По суті, впродовж місяця вже там відбувалось наше бойове злагодження.Якщо це можна так назвати. У перші дні червня 2022 року ми заїхали на Запорожжя і прийняли оборону на лінії розмежування, яку тримаємо досі.
Тоді ми не мали жодного міномета чи інших артилерійськихзасобів, жодного БМП та БТР. Ми були просто піхотинцями з автоматами, кулеметами такількома протитанковими і зенітними засобами радянського та іноземного виробництва. Ось так ми приїхали і стали «на нуль». Вже потім нас почали підсилювати.
– Як змінилась 102 бригада ТрО за ці два з половиною роки?
– Кардинально.Як у плані професійності особового складу, так і матеріально-технічного забезпечення.Зараз у нас є все, що мінімально необхідно для оборони: добре підготовлені екіпажі БпЛА, мінометні і гарматні розрахунки, класні розвідники і сапери, досвідчені піхотинці. В наших інтересах працює важка артилерія, РСЗВ, авіація. Від нас заявка – і полетіло. Більше не розкажу (усміхається). Та найголовніше у нашій бригаді – це люди, які залишаються вірні військовій присязі та готові боронити свою країну допоки буде потрібно.
– До речі, яка зараз ситуація у 102 бригаді з наповненістю особовим складом?
– Така сама, як і в інших бригадах Сил оборони – людей не вистачає: від стрільців до офіцерського складу. На разі – не критично, але при збереженні таких темпів звільнення-поповнення, скоро може стати вкрай критично.
– Чи працює у 102 бригаді рекрутинг? Чи можна мобілізуватись напряму в бригаду чи у певний батальйон, не чекаючи «запрошення» від ТЦК?
– Звісно. І навіть можемо похвалитись, що наш рекрутинг, у порівнянні з іншими бригадами тероборони, працює дуже ефективно. Можливо, видам зараз службову інформацію, але попередні місяці ми залучали у бригаду стільки людей, скільки всі інші бригади ТрО із заходу України разом взяті. Точніше – залучали «до вчора». Тепер по нас проводять якісь дивні перевірки, як це ми там змогли.
– Як досягаєте таких результатів?
– Війна триває, відповідно мобілізація продовжується. Багато людей розуміють, що рано чи пізно вони потраплять у «бусик» ТЦК. А в який підрозділ чи на яку посаду ти потрапиш з навчального центру – це вже «лотерея». І невідомо, наскільки професійним та порядним виявиться твій потенційний командир. У 102 бригаді служать переважно військові з Прикарпаття, у когось є тут родичі, однокласники чи знайомі, багато з яких вже дослужились до командирів взводів, рот та офіцерських посад. А наші люди недурні, тільки прикидаються (усміхається).
– Цивільні вміння та професія впливають на призначення на ту чи іншу військову посаду?
– Головне завдання рекрутингу – це індивідуальний підхід до людей. У цивільних було понад два роки на підготовку. Є люди, які з користю використали цей час – ходили на курси управління дронами, відвідували стрілецькі тири, курси тактичної медицини, вчились паяти FPV тощо. І якщо до нас приходить людина, яка має поняття та вміння у тій чи іншій справі, то звісно при призначенні на посаду це враховується. Так, віднедавна у нашій бригаді запущено пілотний проєкт «Бойові ворони» – це команда військовослужбовців, які займаються виключно зборомFPV та РЕБів. На військовій службі, як і на цивільній роботі, людина продуктивна, коли вона компетентна у своїй справі.
– Останнім часом увага українців та світу прикута в основному до Покровського напрямку та ситуації у Курській області РФ. Якою ж сьогодні є ситуація на південно-східному рубежі?
– Складною і напруженою. У ворога є абсолютно достатньо ресурсу, щоб спробувати прорвати оборону на будь-якому напрямку. Ми до цього готові.
– Якщо порівнятиз часом, відколи 102 бригада заїхала на Запоріжжя, то ви відступили чи просунулись?
– Ми стабільно тримаємо оборону. За весь час відколи 102 бригада ТрО на південно-східному рубежі, ми не втратили жодного метра смуги оборони, яку прийняли у 2022 році. Навпаки, у окремих місцях трохи відтіснили противника, просунулись вперед, змінили межі т.зв. сірих зон. Звісно, інколи буває рух туди-сюди на якусь сотню метрів внаслідок штурмових дій противника чи власного задуму для покращення тактичного положення на місцевості. Але, повторю, ту смугу, яку ми отримали у червні 2022, ми утримали і в окремих місцях висунулись вперед.
– А яким є ставлення місцевих мешканців до українських оборонців? Чи розуміють вони, хто насправді наш ворог?
– У 2022 році більшість місцевих мешканців нас дещо побоювались, бо ми – «западенці», бандерівці. Але це й не дивно, адже там постійно транслювались російські телеканали, правили попимосковської «церкви», органами місцевоївлади керували переважно колишні регіонали, комуністи і інша проросійська наволоч або місцеві квазі-феодали.
Однак, за два роки ставлення цивільного населення до нас змінилось кардинально. Як виявилось, «западенці» ніякі не бандити, а привітні і доброзичливі люди та справжні ґазди.Коли ми заселяємось у тутешні будинки (виключно з дозволу власників чи погодження органу місцевого самоврядування), першим ділом прибираємо, вивозимо сміття, робимо косметичний ремонт, встановлюємо душові кабіни, незважаючи скільки часу там пробудемо – місяць чи тиждень.
По-правді, там елементарні слова ввічливості: «дякую», «вибачте», «будь-ласка» були рідкістю. Коли їх чуєш у місцевому магазині – значить зайшов «западенець» (усміхається).
– Як змінився ворог та його стратегія за понад два роки невдалих спроб прорватись на Запоріжжі?
– Наш ворог зовсім не такий, як про нього розказує телемарафон. Це добре навчені, сильні і мотивовані війська. Так, інколи складається враження, що це наркомани чи неадеквати, бо вони лізуть, як зомбі. Але це зовсім не так. Вони «накачані» психологічно – йти вперед і знищувати «хохлів».
Ймовірно їх мотивують і т.зв. «заградотряди», але від цього нам не легше. Також варто визнати, що у рашиській армії професійно побудована ешелонована оборона і вибити їх звідти буде не так легко, як розказують деякі «кабінетні експерти». Минулорічні спроби контрнаступу ЗСУ цьому доказ. Нема гіршого, коли політичне керівництво починає вмішуватись у військову справу, в якій нічого не тямить.
– На початку розмови ви згадували черги під ТЦК у лютому 2022 року. На жаль, зараз ситуація протилежна. Час від часу виникають конфліктні ситуації між цивільними та працівниками ТЦК, в тому числі й на Прикарпатті. Найбільш кричущі – нещодавні події у Космачі та Ворохті. Як ви вважаєте, чому дійшли до того, що на третьому році повномасштабної війни дану структуру, яка фактично є «воротами у військо», сприймають як «ворогів народу»?
– Все це є результатом програної інформаційної війни. Людям у голови «нагаджено» продуктами ворожої пропаганди. У ТікТок та Телеграм масово поширюються наративи, що ТЦК – це нелегітимна структура, що вони займаються викраденням людей, що це не війна, а політика, хай воюють діти олігархів і депутатів, поліція і СБУ, та йдля чого нам той Донбас… Насправді, все це ІПСО, спрямоване на підрив мобілізації в Україні та мотивації у діючих військовослужбовців та потенційних рекрутів.
Щодо подій у Космачі та Ворохті, то там просто знайшлись місцеві «авторитети», голови яких теж просякнуті ворожою пропагандою, підбурили людей і трапились такі оказії. Які потім знову ж таки були розкручені і роздуті ворожими каналами, як загальна тенденція на заході України, а не поодинокі випадки. На мою думку, в Україні ТікТок і Телеграм потрібно взагалі заборонити, бо вони є джерелом розповсюдження дезінформації і ворожих наративів. Під час воєнного стану має діяти цензура. І я не про телемарафон.
Хоча, я теж не прихильник тих методів мобілізації, які зараз застосовуються. І давно говорю, що структуру ТЦК та СП потрібно реформувати в сторону рекрутингу, мотивації і підготовки. На жаль, державні інституції не справляються з викликами інформаційного впливу ворога.
– Також останнім часом виникає чимало конфліктних ситуацій не тільки з працівниками ТЦК, а й правоохоронних органів. «Хай іде воювати поліція, а не простий народ» – один з найпоширеніших меседжів у соцмережах.
– Це чергове ІПСО, вдало вкинене російськими пропагандистами. До органів Міністерства внутрішніх справ України відноситься не тільки Національна поліція України, а й Держприкордонслужба, ДСНС, Національна гвардія України та інші. З підрозділів МВС створено чимало штурмових підрозділів, спецпідрозділів, які успішно воюють, групи, які займаються розмінуванням, евакуацією людей, рятувальними операціями.
Чимало поліцейських, гвардійців та рятувальників загинуло у боях з ворогом чи під час виконання службових завдань. Уявіть, що, наприклад, всі працівники патрульної поліції пішли воювати… Що тоді буде коїтись на дорогах? Скількох водіїв стримує сісти за кермо у нетверезому стані наявність патрулів поліції у місті та автошляхах. Вже не кажучи про тяжкі злочини: крадіжки, грабежі, вбивства, зґвалтування. Хто їх буде розслідувати?
– Мироне Михайловичу, ви багато років працювали у сфері запобігання корупції. На жаль, це ганебне явище досі зберігається у нашому суспільстві. Так, нещодавно було викрито кількох працівників РТКЦ, заступника ОТКЦ та головну лікарку однієї з районних лікарень Івано-Франківщини, які за хабарі сприяли військовозобов’язаним ухилятись від мобілізації. Ви, як фахівець у цій галузі, які методи запобігання корупції пропонуєте?
– Ще ні в одній країні світу ніхто не поборов корупцію. Тільки знижуються дві речі: рівень сприйняття корупції суспільством і рівень участі суспільства у корупції. Чим менше суспільство толерує корупцію на найнижчому рівні, тим їй важче поширюватись далі і «вище». До прикладу, ще років десять тому закордонний паспорт чи водійські права можна було отримати за певний «тариф», оперативно взяти довідку у ЖЕО чи про несудимість за умовну «шоколадку» і т.д. Відколи в Україні почали вводитись електронні інструменти та сервіси, рівень участі суспільства в корупції дещо знизився. В той же час, подачки та презенти у школах, садочках, лікарнях, пологових будинках й досі залишаються прийнятними для соціуму.
Рівень участі суспільства у корупції залишається величезним, а все, що вище – тільки наслідки цього. Ми від моменту народження і до смерті (бо за місце на кладовищі теж треба заплатити) толеруємо корупцію. Корупцію ми ніколи не подолаємо, поки не почнемо кожен з себе. І, головне, на виборах потрібно голосувати головою, критичним мисленням, а не емоціями, серцем чи з вдячності за кусок відремонтованої дороги чи пожертву на храм.
– І наостанок, ви кілька днів відпустки провели на рідному Прикарпатті. Які у вас враження від життя земляків у глибокому тилу?
– Двоякі. Звісно, я радий, що франківці мають можливість жити, навчатись, працювати і відпочивати у відносній безпеці та спокою. З іншого боку – прикро, що люди забувають, завдяки кому мають цю змогу. Я шокований, як відпочивальники руйнують джипінгом наші Карпати. Дивлюсь я на ці джипи і у мене перед очима – незакритий збір на наші «корчі». Чому влада не конфісковує їх на потреби армії? Чому нам не передано жодного екскаватора, який затримали у розкрадачів гравію на Бистриці чи лісовоза, який вилучили у чорних лісорубів? Влада думає про рейтинги… Як би ми так «швидко» приймали рішення щодо планування оборонних дій, то напевне вже б копали окопи десь перед Дністром.
Місцеві кафе забиті відпочивальниками, а кілька волонтерів пальці до крові стирають, плетучи маскування для військових. З таким підходом, війну нам не виграти. Потрібна мобілізація не тільки людського ресурсу, який йде зі зброєю в руках протистояти ворогу, а й зусиль цивільного населення, необхідної для війська техніки та транспортних засобів. Хто не боронить країну, той має працювати на оборону.
