Наречена загиблого військового Михайла Васька Людмила Старубінська-Васько приїхала із Житомирщини на його могилу у село Солуків, що в Івано-Франківській області.
Цьогоріч у листопаді пара планувала одружитися. Однак 11 вересня 2024 року поблизу села Вовчанські Хутори на Харківщині боєць 71 окремої єгерської бригади Михайло Васько загинув.
Про знайомство з Михайлом, освідчення під час військових навчань у Франції, підготовку до весілля та втрату нареченого Людмила Старубінська-Васько розповіла Суспільному.
“Як взяв за руку, так більше і не відпускав”
Людмила Старубінська-Васько розповіла, що їх познайомив побратим Михайла. Протягом тижня вони спілкувалися в інтернеті, а потім зустрілися й одразу сподобалися одне одному.
“Він одразу взяв мене та дітей за руку і сказав, що зараз поїмо й поїдемо відпочивати. З того моменту, як взяв за руку, так більше й не відпускав. Десь з кінця серпня 2023 року почали жити разом. Ми так багато пережили за цей рік”, — каже Людмила Старубінська-Васько.
Михайло зробив пропозицію Людмилі у лютому, коли перебував на військових навчаннях у Франції. Це було романтичне освідчення через відеозв’язок, розповідає жінка.
“Племінниця допомагала йому. Міша говорить, і Надя, племінниця, яка зателефонувала до нього, дістає каблучку. На ній написано: “Я тебе кохаю”. Міша мені каже: “Я тобі дарую таку каблучку, щоб постійно не говорив, бо ти ж знаєш, що зі зв’язком у нас погано”, — пригадує Людмила.
“Казали, що він нічого не боявся, був безстрашний”
Наречена військового згадує, як влітку приїхала на позиції бійців 71 окремої єгерської бригади, які тоді були за 20 кілометрів від бойових дій.
“Як кажуть, і в вогонь, і в воду. Ми там жили у наметах, відчули на собі побут військовослужбовців. Не спала першу ніч, чула різні вибухи. Проте Міша заспокоював, що все нормально. Вони вже до такого звикли, навіть не реагували.Там ще в сусідніх посадках були інші бригади, хлопці базувалися, то ми тільки у своїй сиділи, нікуди в гості не ходили”, — каже наречена Людмила Старубінська-Васько.
Розвідник 71 окремої єгерської бригади Михайло Васько. Людмила Старубінська-Васько
За час повномасштабної війни Михайло Васько воював на Харківському та Донецькому напрямках. Жінка розповідає: побратими вважали Михайла дуже відважним.
“Казали, що він нічого не боявся, був безстрашний. І в принципі, потрібно було Мішу стримувати, щоб він перший не біг”, — говорить Людмила.
“Син прокидається щоранку і каже: “Я пішов займатися фізкультурою, бо Міша так робив завжди”
Жінка каже, що у Михайла були чудові стосунки з її ріднею, зокрема дітьми від першого шлюбу. Син та дочка Людмили були на похороні військового.
“Був зв’язок. І Міша з дітьми спілкувався, телефонував, писав, обговорював, як школа, чи вони слухають маму. Синові завжди казав, що треба оберігати маму і сестру. Говорив: “Поки мене немає, ти повинен бути за старшого, за чоловіка”. Зараз син прокидається кожного ранку і каже: “Так, я пішов займатися фізкультурою, бо Міша так робив завжди, він мене навчив. Я хочу бути схожим на Мішу”, — говорить наречена Михайла Васька.
“Не хотіли розписуватися онлайн, а зробити нормальне весілля”
Наречені до весілля готувалися ще з лютого 2024 року. Планували одружитися у листопаді, бо 22 — день народження Михайла. Своє прізвище Людмила змінила швидше, у серпні.
“Хотіла швидше змінити прізвище, тому взяла подвійне. Тепер я — Старубінська-Васько. Це — моє дівоче прізвище та Михайлове. Коли змінила, скинула у листуванні Михайлові. Він це все знав і був дуже радий. Казав: “Готуємося наперед”, — розповідає жінка.
Людмила хотіла, аби церемонія весілля відбулася на Франківщині, а Михайло ще вагався.
“З місцем ми так і не вирішили, але вже визначилися з обручками. Обговорювали, як воно все має бути. Не хотіли розписуватися як оце зараз — шлюб онлайн чи просто так удвох прийти в РАЦС. Цього не хотіли, бо планували зробити нормальне весілля. Але, напевно, вийшло б як завжди, похапцем. Він же — військовий, важко було щось спланувати”, — каже Людмила Старубінська-Васько.
“Я його постійно чекаю. Чекаю, що він повернеться, напише”
Усі плани змінив телефонний дзвінок 11 вересня. У зміст цієї розмови жінка досі не може цілком повірити.
“11 вересня Михайло мав уже виходити з тих позицій, з Вовчанських Хуторів. О сьомій ранку мені зателефонував Мішин побратим, з яким він від самого початку був у цій бригаді, і повідомив, що він загинув. Я, звичайно, не могла повірити. Кажу: ви щось сплутали, такого не може бути, бо Міша знає, звідки воно летить, і він би вижив у будь-якій ситуації, він мені це сам казав”, — розповідає Людмила.
Людмила Старубінська-Васько на могилі нареченого, військовослужбовця Михайла Васька. Суспільне Івано-Франківськ
Як їй пояснили побратими Михайла, позиції бійців обстріляли з мінометів, а далі росіяни скидали снаряди з дронів. Аби забрати тіла, каже жінка, довелося їх викопувати.
Поховали Михайла Васька на кладовищі його рідного села Солуків Долинської громади.
“Я його постійно чекаю. Чекаю, що він повернеться, напише. Бо я звикла до такого спілкування, що ми постійно в телефонному режимі переписувалися, дуже рідко бачилися, тому я досі в очікуванні. Якби була можливість, я б щомісяця їздила”, — каже Людмила Старубінська-Васько.
Могила Михайла Васька. Суспільне Івано-Франківськ
Жінка домовилася з місцевою крамницею, аби щомісяця 11 числа вони приносили квіти до портрета Михайла на Алеї героїв.
Михайла Васька нагородили “Золотим хрестом” головнокомандувача Збройних сил України, відзнакою президента “За оборону України”, відзнакою “За поранення” міністра оборони, відзнакою “Захисник України” РНБО, медаллю “За хоробрість в бою”.
На сайті президента опублікували петицію щодо присвоєння посмертно звання “Герой України” Михайлу Ваську. Її ініціював брат військового.
Наречена показує нагороди військовослужбовця Михайла Васька. Суспільне Івано-Франківськ
