8 грудня бійці батальйону “Свобода” 4 бригади “Рубіж” Національної гвардії України зустрілися з жителями Івано-Франківська. Вони розповіли про свій бойовий шлях і важливість підтримки українського війська. Відвідувачам показали інтерв’ю журналіста Юрія Бутусова з воїнами батальйону. На відео вони розповідають про те, як 67 днів вели оборону на Донеччині в оточенні російської армії.
Про це повідомила кореспондентка Суспільного з місця події.
На зустріч прийшли зокрема і прикарпатці, які воюють у батальйоні “Свобода”. Серед них — Михайло Іваночко. У цивільному житті він — депутат Івано-Франківської обласної ради, на війні — водій-санітар. Захищати країну пішов у березні 2022 року.
“Багато людей дивувалися: “Як? Ви — депутат, пішли й возите поранених?” А як інакше? Ми всі — українці, і всі маємо стати на захист української держави. Важко було, але побратими зі “Свободи” один одному підставили плече, і я не жалію жодної секунди, що потрапив саме у цей підрозділ”, — розповів Михайло Іваночко.
Після виступів військовослужбовців відвідувачам показали інтерв’ю журналіста Юрія Бутусова “67 діб в оточенні: битва за опорний пункт “Пінчер”. На зустрічі були й герої цього відео — командир батальйону “Свобода” Петро Кузик та командир позиції, лейтенант Національної гвардії України Владислав Стоцький.
Петро Кузик розповідає, що зараз батальйон перебуває на злагодженні. До цього він майже пів року обороняв село Спірне на Донеччині.
“Це була важка ротація. Ми знищили півтора батальйону окупанта, десятки одиниць техніки. За цю ротацію батальйон відбив 164 штурми. Я так розумію, що в цей період у них був наказ за будь-яку ціну прорвати нашу оборону. У техніці й кількості людей ворог переважав, але завдяки тому, що в нас непогана тактика бойових дій вироблена, досвід і озброєння, вдалося якісно відпрацювати. Виконали бойове завдання, стабілізували лінію”, — говорить Петро Кузик.
25-річний військовослужбовець Владислав Стоцький каже: з 10 липня до 15 вересня 2024 року разом із побратимами тримав оборону в оточенні. Весь цей час вони перебували на замаскованих позиціях у невеличких бліндажах. Їжу, воду і зброю їм скидали з дронів.
“Я був на позиції “Адольф” і на позиції “Пінчер”. Поки перебували на “Адольфі”, ми “завалили” орієнтовно 200 росіян, на “Пінчері” лише за один штурм було 50 і до цього раз у два-три дні йшли двоє-троє людей. Коли я готуюся до ротації, дивлюся відео інших бригад, поглинаю себе повністю у війну. Коли починається бій, я живу цим моментом: тут треба стріляти, кинути гранату, “трьохсотого” забрати”, — розповідає Владислав Стоцький.
Петро Кузик каже, що у таких умовах працює 90% української піхоти на передовій.
“У нас була дуже важка ситуація, бо так сталося, що в результаті напору штурмових дій росіян на наших сусідів було менше обладнання, вони змушені були відійти з двох боків. І підрозділ потрапив у напівоточення. Якщо в мене завдання було тримати батальйон у три кілометри, то цей периметр збільшився утричі. Ми працювали майже на кругову оборону, і наша передня лінія потрапила в оточення, і взяла на себе весь удар. Їх не можна було забрати, бо інакше посипалася б уся багатошарова система оборони”, — пригадує Петро Кузик.
Зі слів Владислава Стоцького, після публікації інтерв’ю, в якому він розповідає, як керував позицією та разом із побратимами тримав оборону в оточенні, його почали впізнавати. Побільшало й охочих допомагати.
“У мене життя перевернулося з ніг на голову. У соцмережах усе “розривається”. Знайшовся бізнесмен, який каже: “Дивися, я допомагаю конкретним людям, яких я знаю. Я дивився те інтерв’ю, у мене світ перевернувся настільки, що я захотів жити. Давай я тобі допоможу”, — говорить Владислав Стоцький.
