На гірському хребті Кринта-Скупова, що є відрогом Гринявських гір, розташувалось декілька полонин. Зокрема, три з них містять у своїй назві слово «Кринта».
Це, власне, полонина Кринта, Кринта Розтіцька і Кринта Лепкалівська, або, як вказано на туристичних картах – Лепкалівка, пише прикарпатський журналіст Роман Клим.
Якщо заглибитись у спогади старожилів, таку назву високогірне пасовище має від прізвища трьох братів Лепкалюків з села Вербовець на Косівщині, які тут ґаздували у далекому минулому. Полонина розміщена між вершинами Зміїнська та Кринта, які, що цікаво, різняться висотою лише у декілька кроків: обидві гори «виросли» від рівня моря до неба в діапазоні 1356-1359 метрів.
Господарює на Кринті Лепкалівській вже 32-ий рік Іван Семенюк із села Замагора. Уважний читач газети “Верховинські вісті” може зауважити, що автор уже писав про Семенюків – батька і сина, та й, зрештою, скільки їх є у полонинах?!.. Насправді, так склалося. Пан Іван з Лепкалівки є винятково однофамільцем Івана і Дмитра Семенюків з Угорського Каміня і Кринти Розтіцької, і між собою полонинники знаються дуже добре.
За мірками високогірної ґаздівки Кринта Лепкалівська – полонина за площею досить велика. Іван Семенюк каже, що у минулі роки випасали більше худоби, а цього року мають 30 голів.
Правою рукою Івана Семенюка, скажімо так, на полонині є Василь Дволіт. Чоловік із Замагори є досвідченим і бовгарем, і доярем. Інколи на зміну йому приходить брат Іван.
…Ватаг Семенюк веде нас у сироварню. Чисто. Багато різного посуду – миски, відра, різні полонники і горнєта. Все має своє місце. У досить просторій кімнаті у вічі одразу впадають незвичний, як для загального розуміння процесу сироваріння, дерев’яний прес для тиснення і відстоювання молочної маси, та масивний апарат для перемелювання сиру у бринзу зі шківом приводу, що знаходиться надворі. Нетрадиційну, відповідно, форму отримують і будзи після перебування у таких «лещатах»: вони не кулясті, а прямокутні, з чіткими, дещо вип’яченими догори краями.
Асортимент молочних виробів на Кринті Лепкалівській стандартний: бринза, сир звичайний та зі спеціями, вурда і масло. Продукцію Іван Семенюк реалізовує на ринках Прикарпаття, а також постійним клієнтам.
Встигають на полонині і за тенденцією гастрономічних уподобань прогульковців та мототуристів, яких у цих краях останнім часом чимало.
Трішки нижче стаї нещодавно постала гуцульська колиба «Полонинська ватра», що днями відчинила двері. А для споглядання чорногірської величі Карпат споруджено велетенську патріотичну гойдалку, до якої передбачається підсвітка.
