Про нього писали, що загинув на фронті. Цілу добу мама не знаходила собі місця, але в Бога інші плани і хлопець знайшовся живим в одній з лікарень Дніпра.
Зворушливою історією про Андрія Даньо поділилася в мережі письменниця Ірина Говруха, пишуть Версії.
«Він обожнює свій Івано-Франківськ. І коротеньку вулицю Труша, викладену камінням, і підводний човен-паб, і сто шістдесят шість сходинок Ратуші. Отримав комп’ютерну освіту, працював автослюсарем (ремонтував позашляховики), полюбляв мамин гострий бограч. Потім лютий. Світанок. Чотири ракети, які прямували в аеропорт, що в кілометрі від його будинку. Тож швидко владнав всі справи та вирушив у військкомат. Записався на війну добровольцем. Спочатку було навчання. Андрій освоював безпілотники, а згодом і сам став навчати інших, так як досягнув у цій справі неабияких висот. Служив під Рівним, далі схід, Лиманський напрямок. Корегував літальні апарати, ставив цілі, аж поки не потрапив під обстріл», – пише Ірина.
Снаряд розірвався за пів метра і хлопця відкинуло в бік. Спершу він навіть не відчував сильного болю, але розумів, що немає правої кисті і щось не так з правою ногою.
Очі не бачили, у роті валандались уламки зубів. Підбігли хлопці, він перепитав, чи живий. Ті запевнили, знеболили, наклали турнікет і примостили записку 13:06.
«На календарі був понеділок, 3 квітня. У паспорті – 27 років. В евакуаційній машині зник пульс (склалася права легеня), тому в Дніпрі відвезли в морг. Мама про смерть сина дізналася з соціальних мереж і оніміла. Ніби хтось взяв у лещата і тримає до сих пір. Цілу добу ходила з кутка в куток, дзвонила в ритуальні послуги, аж раптом – звістка. Андрій живий, але в тяжкому стані. Рушила до Дніпра в чому булла», – додає письменниця.
Хлопцеві ампутували праву ногу вище коліна і праву кисть. Зараз хлопець нічого не бачить. Праве випало під час вибуху, ліве сильно травмовано. У нього потрапило багато уламків, відслоїлася сітківка, тож хлопець знаходиться в цілковитій пітьмі, і невідомо, чи коли-небудь вона розвіється.
Поруч з ним завжди мама і дівчина Вікторія, до трагедії з нею був знайомий всього шість днів.
«Зустрілися в мережі — відразу стало цікаво. У понеділок хлопець чомусь вперто мовчав, тож мусила зайти на сторінку, а там – співчуття. Свічки, сумні смайли й болюче: «Вічна пам’ять». Цілий день проплакала. Просила Бога лишити його живим: нехай калікою, але живим. Бог молитву почув. Першу зустріч пам’ятає щосекундно. Він перебував у медичній комі білий, наче полотно. Обгорілий, із запеченими губами, в тілі – численні трубки. Взяла його за вцілілу руку й почала розмову. Так, пусте. Про те, як з дітьми вчили натуральні числа, як змішували фарби. Він довго слухав, не рухався, а потім потиснув їй руку та підняв одну брову. Відтепер вона його очі, руки, душа. Молоді люди розмовляють, обіймаються, цілуються. Щоранку Андрій зустрічає щирим: «Якби тільки знала, як я на тебе чекав», – написала Ірина.
Наразі хлопець у Києві. Вночі коло нього мама, удень – дівчина.
Зараз як ніколи Андрію потрібна допомога. Навіть невелика сума буде вагомою. Допомогти фінансово можна перерахувавши гроші мамі захисника Світлані Федорович:
Карта Монобанк 4441 1144 1952 0547.
Якщо раптом хто володіє інформацією з приводу інновацій в офтальмології – пишіть у особисті повідомлення мамі.
