24 лютого безповоротно розділило життя українців на «до» та «після». Багато чоловіків та жінок взяли зброю до рук й пішли воювати.
Серед лав захисників України є й працівники виконавчого комітету та комунальних підприємств Івано-Франківської громади. Хто ці люди – розповідаємо у продовженні циклу інтерв’ю «Історії війни».
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Цього разу спілкуємось із начальником відділу громадського порядку КП «Муніципальна інспекція «Добродій» Андрієм Кабановим. Зараз він перебуває на південному напрямку фронту.
– У вас було відчуття, що росія розпочне повномасштабний наступ?
– Я воював у 2014-2015 роках, тож розумів, що не питання в тому чи буде повномасштабне вторгнення. Стояло лише питання – коли. Тож морально я був готовий. Прокинувся 24 лютого, побачив пожежу в нашому аеропорту, попередив дружину, що вже до обіду буду у центрі комплектування зі своїм військовим квитком. Вона розуміла, що у випадку чого я буду в перших рядах і піду воювати. Це нелегко, вона переживає, але справляється. Як і багато інших українських родин, де чекають когось з фронту.
– Порівняно з тогочасним військовим досвідом – що змінилося?
– Той досвід мені зараз став у нагоді, але в той час не було таких масових і точних ударів ворожої артилерії, не було застосування авіації. Тепер мали місце ситуації, коли обстріли тривали по кілька годин і так щільно, що не можна висунутись з окопу взагалі! Регулярно наші позиції обстрілюються російськими літаками і гвинтокрилами. Тому ситуація на фронті в рази жорсткіша.
– Яка ситуація з забезпеченням?
– Оскільки зараз треба забезпечувати набагато більше військових, то, звісно, можуть бути моменти з нестачею чи затримками в централізованих поставках чогось. Але навіть власна зарплата вже дозволяє військовим купити собі тим часом якісь необхідні чи кращі речі: форму, плитоноску, каску, розгрузку тощо.
Особисто я базові речі отримав в армії. Для прикладу, бронежилет отримав вже з пластинами за «натівськими» стандартами. Хочу окремо відзначити дуже якісне армійське взуття – наші українські «Талани». Мені вони просто прекрасні!
– Чи відчуваєте підтримку з тилу?
– Зі мною у взводі служать ще двоє працівників КП «Муніципальна інспекція «Добродій». Колеги, які залишилися працювати в Івано-Франківську, про нас не забувають і регулярно тішать різними передачами та всілякою допомогою. Для прикладу, в одному з населених пунктів на передовій ми потрапили під сильний обстріл і вийшли з ладу одразу два авто. Ситуація була доволі критичною, бо полагодити машину в зоні бойових дій – непросте завдання. Іноді це просто неможливо. Тому муніципальні інспектори оперативно зібрали кошти, закупили і передали нам автомобіль. Він вже також встиг побувати під обстрілами, але залишився на ходу і досі нам служить: https://bit.ly/3RWMRqc
– А як, на вашу думку, має жити тилове місто?
– Я радий, що моя дружина може зайти в кав’ярню і випити кави, зробити покупки. Місто живе, місто працює, місто розвивається. Це нормально. В принципі, для того ми і стоїмо на передовій, щоб тил міг жити відносно нормальним життям. Є певні нюанси, які дивують. Наприклад, випадково з хлопцями натрапили на один із каналів у соцмережі – в якому інформують, де і коли роздають повістки. М’яко кажучи, дивує робота таких пабліків і їх популярність. Мабуть, не потрібно нікому нагадувати, що вже пів року триває повномасштабна війна. І рано чи пізно тих людей, які на передовій – треба буде кимось замінити…
– Що буде перемогою особисто для вас: звільнення територій чи внутрішнє переформатування людей?
– Повернути всі наші міста, села, людей. І, знову ж таки, переформатування самих українців. Події протягом останніх восьми років і зокрема від 24 лютого вже багатьом стали зрозумілими та однозначними. Люди відчули на собі, що таке росія, що таке «русский мір» і усвідомили, що вони їм не потрібні. Люди зрозуміли, що Україна має себе захищати – щоб вижити.
У нас зараз більша частина суспільства в той чи інший спосіб працюють на перемогу: хтось зі зброєю в руках, хтось – у забезпеченні, створенні корисних для армії технологій, люди волонтерять, донатять на армію тощо. Варто розуміти одне – ми переможемо! Є велика ціна, яку ми платимо за цю перемогу. Але вона однозначно буде. А вже після перемоги на кілька днів поїду туди, де зможу побути на одинці з собою, з сім’єю. Подалі від інших людей.
