Є кілька причин піти в похід на Писаний Камінь. Ці скелі оповиті легендами – дослідники ламають голови, намагаючись розгадати таємницю карбів на них. Геологічна пам’ятка природи розташована у Верховинських горах, з неї відкривається велична панорама Карпат – лінії лагідних хвилястих Покутсько-Буковинських хребтів, стрімкі верхи Чорногори та куполи Гринявських і Чивчинських гір.
До того ж група мальовничих скель Писаний Камінь у Верховинському районі всього за кілька кілометрів від села Буковець – сюди зручно доїхати. Сам похід, що вкладається в один день туди і звідти, можна назвати прогулянковим – він нескладний як для туристів поважного віку, так і для дітей.
Писаний Камінь – скеля з пісковику завдовжки майже сто метрів. Нагромадження величезних кам’яних брил, переважно горизонтальних. Заввишки з одного боку до 20 метрів, з другого – трохи менше десяти, якщо обійти справа, нагадує зрізану піраміду. Верх каменів утворює горизонтальну площину. Власникам багатої уяви може видатися величезним панцирним звіром, який ліг відпочити. Тож можна сміливо лізти йому на спину.
Масивні моноліти підкреслюють велич скель. Із цього боку згори відкривається та сама особлива панорама: на південний схід – Буковинські Карпати та Косівські гори, південніше – Чорногірський хребет із найвищими вершинами українських Карпат Говерлою (2061) та Петросом (2020), на південний захід – пасмо Чивчина і Марамороси за ним, на захід – Гринява.
Щоби побачити давні малюнки, завдяки яким камінь отримав свою назву, треба зайти з пологого боку.
На скелі вирізьблені петрогліфи – кола, ромби, різнораменні хрести, схематичні фігурки людей. Їх добре видно в косих променях сонця – на світанку, або ж коли воно сідає. Вдень ці знаки, а гуцули називають їх реваші, треба шукати серед сучасних написів. Один із найбільш авторитетних дослідників таємничих знаків, археолог, науковець Прикарпатського національного університету Богдан Томенчук датує петрогліфи епохою язичницької культури.
За деякими припущеннями, в минулому на скелях було язичницьке капище. Залишками капища вважають дев’ять круглих виїмоку формі чаш, які вирубані в камені. На внутрішніх стінках окремих заглибин збереглися виразні сліди видовбування. Дно деяких із них має ознаки випаленого каменю, ніби там горіли багаття. Поміж «чашами» і довкола них – понад 30 петрогліфів.
Про що намагалися розповісти у символічних малюнках давні мешканці гір – достеменно невідомо, хоч тлумачень можна знайти десятки. Зате можна дізнатися, що хотіли залишити на пам’ять нащадкам класики української літератури. На каменях є виразне «О Кобилянська 1899», над ним затерте «В Стефаник 1899». Десь поруч треба шукати автограф Осипа Маковея. Історики твердять, що на Писаний Камінь піднімалися також Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Гнат Хоткевич і Михайло Грушевський. Про це вони залишили спогади у своїх щоденниках, листах та інших нотатках. Біографи Івана Франка знайшли такий його запис: «Писаний Камінь вернув мені сили й здоров’я».
З-під Писаного Каменя витікає струмок, який місцеві мешканці уважають цілющим. Тому туристи обов’язково мають з нього напитися.
Про ці скелі є чимало легенд. Дві найбільш популярні у гуцулів записали етнографи.
Могила велета
Один із переказів про велетів занотував відомий польський етнограф Станіслав Вінценз майже сто років тому. Гуцули розповідають, що в сиву давнину, як гори тільки росли, з води вийшли велети – ясноволосі синьоокі титани з племені карпів. Вони осіли в цих горах – звідси назва «Карпати». Рід став чисельним і могутнім.
Якось навесні заграв їхній ватажок на трембіті – зібрав усіх і сказав важливе слово. Узялися вони після того готуватися до мандрів і пустилися підкоряти далекі країни: здобували царства, закладали держави. Урешті стали правити всюди.І хоча почали говорити різними мовами, прадавнього краю не забували. Таємно мали у Верховині над собою короля-віщуна, якийособливіголоси чув, накази отримував і всім передавав.
Якось знову почули титани далекий поклик трембіти й зібралися в Карпатах. Великий володар помирав – прощався з життям і з братами. Заповів їм у битвах голів не рубати, людської крові не проливати. І берегти таємницю свого походження. Винесли велети померлого короля на гору, домовину його кам’яну ближче до неба поклали і сокирами вирубали на ній обереги. Стражникамидо неї поставили тутешніх старців. І по своїх землях розійшлися. Кажуть, дотепер десь у Чорногорі сидить у глибокій печері сивий дідо-велетень і вичитує з книги правіку те, що було,й усе, що буде далі. Читає провидець і чекає, доки комусь відкриється хід у те місце, щоби прийшов обранець і змінив його коло роботи.
Довбушева скарбниця
Народна пам’ять так опрацювала біографію Олекси Довбуша, що кожен більший камінь у Карпатах уже має сліди леґендарного опришка. А скільки таємних схованок із довбушевими скарбами порозкидано горами –не злічити.Окремі галицькі краєзнавціописуть скарбницю ватажка опришків під Писаним Каменем.
«Не раз бував на Писаному Камені Олекса Довбуш, – розповідає Михайло Городенко в книжці «Чарівний край Черемоша й Прута». –Розказують, що якось він закопав тут величезні скарби. Щоб ніхто, крім нього, до них не добувся, відколов він у Чорногорі на Попі Івані величезну брилу, на плечах приніс її й привалив нею золото, срібло та самоцвіти. Та й хто би ще, крім Довбуша, міг таку брилу принести, як її навіть і тисяча чоловік із місця не зрушать? Тим більше, що з Чорногори треба сюди цілий день іти.
Щоб не втратив камінь первісної краси, обтесав його гладко Довбуш своєю громовою барткою, а під ним викопав собі печеру-зимарку, де перебув не одну зимову нічку. А як сходили з гір сніги, то виходивватажок опришків на сусідню гору Ігрець, де збиралися на полонині лісові легіні».
