Це історія, що почалася з бажання відновити історичну справедливість. Після повернення з Майдану Олег Божик вирішив придбати в інтернеті погруддя Степана Бандери та Романа Шухевича, однак на жодному сайті їх не було. Що робити? Створювати бюсти власноруч! Саме так з’явився Hryvko Art Centre та колекція погрудь видатних українців. Скульптури Олега Божика замовляють військові на передовій, школярі з Одеси та навіть українська діаспора в Росії, пише ШоТам.
Олег Божик
Учасник Революції Гідності, волонтер, громадський діяч, засновник Hryvko Art Centre
Усе почалося, щойно я повернувся з Майдану
Я був учасником Революції Гідності в складі львівської «Сотні Лева». Після подій на Грушевського я був дещо виснаженим, приїхав додому, почав щось моніторити в інтернеті. І якоїсь миті вирішив придбати для себе погруддя Степана Бандери та Романа Шухевича. Так, тоді на ринках у Львові можна було знайти футболку чи горнятко з Бандерою, можливо, і книгу про нього. Але саме погруддя, яке можна було б поставити десь на робочому столі в кабінеті, — на жаль, знайти не міг.
Я передивився весь інтернет, всі майданчики для продажу, безкоштовні оголошення, тематичні форуми, антикварні сайти. Та навіть в архівах за останні 5-10 років не вдалося знайти інформації ані про якісь залишки, ані про придбані скульптури. Тоді я спробував замовити таке погруддя напряму у скульпторів. Для початку мене цікавили саме Бандера й Шухевич. Це було дуже складно, я звертався до викладачів Львівської Національної академії мистецтв, до студентів, аматорів, більш професійних майстрів. І проблема полягала в тому, що всі називали якісь захмарні та навіть космічні на той час суми.
Уявіть, за скульптуру висотою 15-20 сантиметрів майстри просили від 15 до 25 тисяч гривень. Це було сім років тому, і це вартість лише однієї ескізної моделі. Якби я погодився, її б виготовили зі скульпторського пластиліну, зробили б гіпсову копію і передали мені. Про виготовлення бюстів із металу я взагалі мовчу. Таке питання тоді навіть не виникало, адже вартість була б ще більш космічною.
Перші погруддя були наближеними, але не схожими на Бандеру
Тому я зв’язався зі своїм побратимом з Майдану, який мешкає на Київщині, і ми почали разом створювати перші взірці. Спочатку був Бандера, після нього — Шухевич. Але ці погруддя не були такими, як мені хотілося. Ми всі звикли бачити Степана Бандеру на сторінках книг, уявляємо його крізь призму пам’ятників, встановлених на території України. Але наші перші бюсти не мали такої схожості. Тобто ці погруддя були наближеними до Бандери, яким ми всі його уявляємо, але не схожими.
Попри це ми з побратимом намагалися якось налагоджувати серійне виробництво, показували наші роботи друзям, рекламували в інтернеті. Якось це все працювало, але до бажаного результату ще було далеко.
Основна й постійна колекція бюстів видатних українців почалася лише півтора-два роки тому, коли я познайомився з дуже талановитими скульпторами. Це Іван Ліра та Ірина Ліра з Волині. Разом ми розширюємо цей проєкт та працюємо над новими погруддями. Вони допомагають мені створювати саме взірці, перші скульптури, з яких все й починається. На створення однієї моделі йде чимало часу: від одного до трьох місяців. Адже Іван з Іриною намагають відобразити в скультурі всі риси обличчя та характеру, зробити їх справді впізнаваними та знайомими.
Звісно, кожна людина має своє бачення. І сьогодні, на жаль, поряд немає людей, які бачили Бандеру наживо і можуть сказати: «Так, він схожий» або «Ні, ось тут потрібно дещо змінити». Однак моїм колегам вдалося досягти максимальної впізнаваності. І не лише Степана Бандери, але й Романа Шухевича, Євгена Коновальця, Симона Петлюри, Андрія Шептицького та інших. Вони створюють максимально фотографічно схожі взірці. І люди це бачать. Це велика рідкість.
Наші скульптури можуть купити і школярі, і студенти, і пенсіонери
Вже в моїх руках один взірець перетворюється на десятки бюстів, які розлітаються по всій країні та поза її межами. Отримавши скульптуру, я створюю спеціальну силіконову форму, в яку потім заливаю гіпс. Далі все це має застигнути, висохнути самостійно протягом 2-3 діб. Адже якщо намагатися сушити примусово чи за надто високої температури, матеріал стає крихким.
Коли скульптура висохла, я починаю її відшліфовувати, прибираю дефекти, працюю з деталями. Бо після форми ми не отримуємо досконале погруддя. Над ним потрібно це добряче попрацювати. Коли все готово, можна переходити до фарбування та тонування. Спочатку ми робили лише білий (базовий) та чорний (графіт) кольори. Але виявилося, що білий колір до вподоби не всім. Тоді я почав тонувати бюсти під бронзу та покривати скульптуру лаком. Інколи ті, хто не знають, що це пофарбований гіпс, запитують, чи це бронза або латунь.
Загалом саме робота над одним погруддям триває десь пів дня, а разом із висиханням — до трьох діб. Чому ми обрали технологію з силіконовою формою? Вона значно пришвидшує виробництво однотипної скульптури і суттєво зменшує вартість. Сидіти окремо з кожним новим бюстом — це дуже тривалий процес, а водночас — дуже коштовний для покупця.
Так, можна було б робити погруддя не лише з гіпсу. Але я звертався до майстрів з ливарного виробництва — відлиття в металі однієї скульптури коштуватиме від 600 до 800 доларів. Це при висоті в 20 сантиметрів. Аби це було бодай трохи рентабельно, має бути хоча б якесь індивідуальне замовлення. Можливо, навесні у нас все вийде, і ми відкриємо власний ливарний цех.
Наразі ми працюємо над створенням взірців меншого розміру. Так зменшиться розхід металу та кінцева вартість. Звісно, це вплине і на аудиторію, адже ціна буде зовсім іншою. Наразі одну скульптуру з гіпсу ми продаємо за 350 гривень. І мені здається, це справедлива й доступна ціна. Не бачу сенсу підвищувати вартість, навіть попри те, що ми єдині в Україні, хто цим займається. Так, ми тестували, змінювали вартість до 450-500 гривень. Після цього кількість замовлень зменшувалася. Знизили ціну — люди знову почали замовляти. Мені здається, сьогодні вартість оптимальна. Бюст Бандери чи будь-кого іншого з нашої колекції можуть дозволити собі і школярі, і студенти, і навіть пенсіонери.
Поки що ми реалізуємо свої роботи самостійно: через сторінки в Facebook та Instagram, а також власний інтернет-магазин. Нещодавно нашим проєктом зацікавився маркетплейс Rozetka, тому готуємо необхідні документи. Сподіваюся, незабаром наші погруддя можна буде придбати ще й там.
Під час флешмобу «Батько наш — Бандера» за тиждень відправляли по 30 скульптур
Я живу та працюю в місті Городок, це 10 хвилин автівкою від Львова. Здавалося б, тут мала б зосередитися найбільша кількість замовників. Але абсолютний лідер — Київ та Київська область. Далі — східні та південні регіони України. Бандеру ми відправляли навіть в Москву. Це були українці, які живуть в Росії, але мають чітку проукраїнську позицію та хотіли придбати собі погруддя. Тобто не провокатори, і точно не купляли бюст, аби потім десь його розстріляти.
Також Бандеру разом із Шухевичем придбали іспанці, а погруддя Андрія Шептицького замовили з Італії. Багато наших вояків замовляють бюсти на передову, завжди є відправлення до прифронтових міст. Багато хто із захисників просить зробити скульптуру із підписом для побратима чи командира.
Крім того, наші роботи замовляли для шкіл та музеїв, а також для урочистостей на державному рівні. Але, звісно, не обійшлося без провокацій. Коли ми лише починали, надходили замовлення, які потім просто не забирати з поштового відділення. Можливо, в такий спосіб хтось хотів нам насолити чи вибити з колії. Але ми навчилися перед відправленням спілкуватися з людиною, розуміти, чи дійсно вона хоче придбати це погруддя. Здебільшого люди ставляться відповідально, забирають замовлення, потім пишуть і дякують.
Коли почалася хвиля флешмобу «Батько наш — Бандера, Україна — мати» у нас одразу збільшилася кількість замовлень. За один тиждень ми могли відправляти від 20 до 30 скульптур Степана Бандери. Хоча, якщо чесно, і до цього флешмобу в лідерах за продажем був Бандера — приблизно 80% від усіх замовлень.
Мій покупець — це українець, який пишається своєю країною, має чітку життєву позицію, яку ніхто йому не нав’язував. Він сам зробив свій вибір, виплекав, зростив та зберіг у собі любов до України.
Це не про заробіток, це про нашу історію
Ця справа не дає якогось захмарного прибутку. У мене є основна робота, якій я приділяю половину свого дня. Створення бюстів — це, напевно, більше хобі, аніж джерело доходу. Так, у нас є прибуток, але він вкрай маленький. Не для збагачення, а для розвитку нашого проєкту. Ми орендуємо приміщення, сплачуємо податки, купуємо матеріали. Можливо, якби вдалося налагодити виробництво з латуні чи бронзи, можна було б говорити про якийсь заробіток. А так, це, як кажуть у народі, для підтримки штанів. Просто допомагає триматися на плаву, аби можна було утримувати майстерню та платити за світло.
Взагалі, я не думаю, що наша справа могла б повністю замінити основне місце роботи. Так, я приділяю їй половину свого часу, але тут немає якоїсь чіткої комерційної рейки чи шалених грошей. Ми просто намагаємося популяризувати видатних особистостей, які свого часу зробили вагомий внесок у розвиток нашої країни.
Люди запитують погруддя сучасників, а мені не дозволяє совість
Часто в коментарях люди питають, чому в наявності немає тієї чи іншої постаті. Скажімо, Павла Скоропадського або Богдана Хмельницького. І починаються відкриватися якісь історичні тіні. Хтось називає Петлюру «зрадником», запитує, навіщо ми зробили його погруддя, інший вимагає додати конкретну особистість.
Але зараз я не можу визначитись, хто має стати наступним у колекції після Шептицького. Чи має це бути хтось з представників Гетьманщини? Чи хтось з ОУН? Можливо, варто зробити бюст В’ячеслава Чорновола? Або когось із сучасників, наприклад, Василя Сліпака чи Андрія Кузьменка?
З останніми найскладніше, адже необхідно спілкуватися з родичами, запитувати, чи хотіли б вони цього. Я не брав би на себе відповідальність без їхньої згоди запускати щось подібне, поготів — комерційне. Це неправильно. Після людини має минути певний час, наші рани мають бодай трохи загоїтися. Напевно, далі теж буде хтось з історичних постатей. Я так відчуваю, це було б совісно.
Звісно, навіть сьогодні є противники того ж Бандери чи Шухевича. І велика «заслуга» в цьому саме Росії, яка зробила і робить усе, аби ми не мали власних героїв. Це частина інформаційної війни. Але ми продовжуємо робити своє, бо це важливо.
Це спроба відновити історичну справедливість
Складно пояснити, що мотивує продовжувати цим займатися. Напевно, це моя місія. Адже я не закладав у собі бажання цим займатися. Просто так сталося. Мені це подобається, є час, натхнення — тому я це й роблю. Звучить дивно, але так воно і є.
Ще тоді, коли я не міг відшукати в інтернеті бюстів наших героїв, пробудилося якесь відчуття справедливості. Бо як це: ці люди стільки всього зробили, віддали за нас життя, а їхніх скульптур ніде немає. Тому це така спроба відновити якусь історичну справедливість. Не знаю, скільки ще я буду цим займатися. Але поки маю час та сили — я це робитиму.
