Гранатометник Національної гвардії України Роман Хім’як проходить реабілітацію в Івано-Франківську. У боях за Кремінну, що на Луганщині, боєць отримав поранення в обидві руки. Під час лікування військовослужбовець дізнався, що його батько, який воює у складі ЗСУ, зник безвісти під час штурму на Запорізькому напрямку.
Роман Хім’як розповів Суспільному, що після одужання обов’язково повернеться на фронт, бо вірить, що його батько живий.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
“Тато виховував строго, вважав, що армія — потрібна річ. І закрутилося так, що я сам мав прихильність до війська. Інші питали: “Та навіщо?” Але я собі прекрасно розумів, що вони бояться. Це вплинуло на те, що я зараз у війську”, — розповідає нацгвардієць.
Своє дитинство Роман Хім’як провів у Галичі, куди часто приїжджав до бабусі. Катався на велосипеді та гуляв з друзями. Також ходив з батьком на полювання та риболовлю — він сина всього навчав.
“Звечора ми викопували хробаків, наживку готували, на яку ловили рибу. Тато мені розказував, як яка риба називається”, — ділиться спогадами про риболовлю з батьком нацгвардієць Роман Хім’як.
Під час реабілітації військовий продовжує ловити рибу, проте через травми рук це дається важко.
“Я сам розумію, що потрібно розробляти руку і плече. Треба долікуватися і бути більш працездатним”, — каже боєць.
Поранення в руку та плече Роман Хім’як отримав у боях за Кремінну на Луганщині. Нацгвардієць каже: найважчий бій відбувся на другий місяць його служби на сході країни.
“Над нами літали російські дрони, скидали гранати. Ми ховалися, звісно. Виїхала їхня техніка — починала відпрацьовувати по наших позиціях. Їхня піхота швидко висадилася і почала наближатися до наших позицій”, — розповідає військовий.
За його словами, військові РФ були за 20 м від їхніх позицій. Утім, додає Роман, українські бійці успішно відбили атаку й усі побратими залишилися живими.
“Я вже бачу, як п*дар сидить біля крайньої позиції зліва і каже: “Вихадітє, сдавайтєсь”. Я одразу між деревами пройшов, і він там назавжди й залишився”, — пригадує нацгвардієць.
Через два тижні після цієї атаки внаслідок вибуху російської міни Роман Хім’як отримав поранення в обидві руки. Боєць каже: на світанку росіяни почали обстріли з артилерії, авіації та мінометів. Бій тривав приблизно п’ять годин.
“Добре, що мої побратими із сусідніх позицій в такі моменти теж починали відпрацьовувати по військових РФ. Зі мною був ще один боєць, який ще міг йти. Ми ледве вийшли”, — розповідає воїн.
Дружина нацгвардійця Христина Хім’як каже, що тоді чоловік упродовж трьох днів не виходив на зв’язок.
“І тут він мені у Telegram надіслав повідомлення: “Я — “трьохсотий”. Я одразу плакати. Не знала, що мені робити. Я його не впізнала, якщо чесно. Приїхала, обдивляюся. Думаю: “Нема його”. Повертаюся — є. Я Романа спершу не впізнала. Він виглядав абсолютно іншою людиною”, — говорить Христина.
Після реабілітації Роман Хім’як планує повернутися на війну, щоб знайти батька.
“Хочу повернутися на фронт і шукати батька, бо у мене є надія на те, що він досі живий”, — каже воїн.
