Доїхати сюди без машини не так легко: спершу автобусом, потім – ще десь два кілометри через поля. Дорогу показують місцеві, люди вже звикли спроваджувати туристів до лавандового поля. Уже на вершині горба можна насолодитися гарним видом на околицю.
І раптом серед дерев видніється щось фіолетове – якось так непомітно ноги занесли у маленький Прованс, пише Репортер.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Село, що не бачило туриста
Лавандові грядки посадили на своєму полі Іван та Анна Коцаби, мешканці села Коршів Коломийського району. У Провансі вони не були, але планують, як закінчиться карантин. Кущі садили, в першу чергу, для бджіл, бо мають пасіку, про туристів і фотосесії тоді й не думали.
«Дружина ще студенткою їздила на практику до Криму, де вирощують лаванду. Але ми б ніколи не подумали, що в наших широтах така рослина може себе нормально почувати. А інформація про те, як вирощувати лаванду, в Україні майже відсутня, – розповідає Іван Коцаба. – Перші кущі приїхали до нас з Білої Церкви. Спочатку їх було 10, потім подумали за більшу плантацію. Так восени 2018 року закупили десь 2,5 тис саджанців».
Місцем обрали свій город, бо тут затишно й захищено від вітрів. Усе роблять переважно Іван з Анною, також їм допомагає син Михайло.
«Лаванда – напівдерев’яний кущ, тому садити її треба або восени, або весною. Восени краще, бо на початковій стадії росту вона потребує вологи, – каже пан Іван. – Все поле посаджене вручну. Технологію вивчали у процесі – так, як зараз вивчаємо наших гостей, які їдуть у село, яке ніколи не бачило туриста».
Жодної хімії, кажуть, не використовують.
«Лаванда – лікарська рослина, вона цінна лише тоді, коли екологічно чиста, – продовжує чоловік. – Тому – ні пестицидів, ні гербіцидів. Усе механічно – оранкою, культивацією. Лише дали коров’ячого перегною».
Зараз на полі – сім тисяч саджанців. З них цвіте десь 4,5 тисячі, решта поки що в стадії росту.
«Кущі зацвіли лише цьогоріч, їм всього два роки. А на промисловий рівень вони виходять на третій рік, тоді вже будуть більші й масивніше цвісти, – каже Іван Коцаба. – Уже два тижні я на полі з пів шостої ранку і до ночі, поки є люди. Щодня поле відвідує десь понад 300 людей. Але з наступного тижня квіти вже, напевно, доведеться зрізати, щоб робити олію. Наступний період цвітіння – восени».
Олію добувають парою
Основний продукт, який Іван та Анна виготовляють з лаванди, – ефірна олія. За словами пана Івана, з 1 кг суцвіття виходить до 10 мл олії.
«На другу половину цвітіння, коли 30-40 % відцвіло, зрізаємо суцвіття, – розказує пан Іван. – Найбільший вміст олії – у квітці та стеблі. Збирати ефірну олію треба між 10:00 і 12:00 при сонячній теплій погоді, бо тоді концентрація найбільша. Коли надворі 30 градусів, це трохи нелегко. Але я люблю цю справу».
Олію можна купувати на місці, або в Instagram, на сторінці «Царина лаванди». Але поки що запаси розпродані.
«Ефірну олію добувають методом парової дистиляції. Пара витягує олію, тоді охолоджується. Ефірна олія легша, вона збирається зверху рідини, а знизу – дистильована вода, – пояснює Іван Коцаба. – Це побічний продукт, який теж дуже цінується. Його називають гідролат. Може бути гідролат рози, лаванди, жасмину».
Гідролат використовують у виробництві натурального мила, але Коцаби його не роблять, бо часу не вистачає. Натомість продають трохи олії та гідролату миловарам.
Також у майбутньому у продажі буде ще один продукт – мед з вмістом лаванди.
«Кожна квітка має свій неповторний пилок. По пилку можна визначити, які квіти відвідувала бджола. Це називається пилковий аналіз меду. Ми плануємо його зробити найближчим часом, – каже пан Іван. – Мед не буде повністю лавандовий, бо у ньому не може бути пилку менше, ніж з 9-10 квіток. Але навіть відсотковий вміст лаванди у меді досить цінується».
Круасани з лавандою
На околиці поля стоїть стіл, де продають воду, лимонад, каву, круасани. Допомагає з кулінарними родзинками теж місцевий уродженець, шеф-кухар франківської мережі «Лейбова гора» Ігор Семчук.
«Я побачив це поле та одразу подумав про ідеальний сніданок: схід сонця, білі стільці, на них сидить пара, на столі – крусани й кава, – розповідає Ігор Семчук. – Цієї ночі я не спав, тестував круасани, треба було налаштувати пічку, щоб вони були ідеальні, хрумкі. У подальшому буду приїжджати й контролювати процес, а випікати круасани будуть мій брат з дружиною».
Лимонад – теж за рецептом Ігоря, зі свіжим огірком. Круасани в майбутньому також можуть урізноманітнити: подавати з лавандовим медом або з посипкою зі сушеної лаванди.
«Треба розвивати логістику, надати людям сервіс, – каже Іван Коцаба. – Я не хочу, щоб тут були генделики, алкоголь, шашлики, але люди все одно мають перекусити. Тепер у нас можна випити каву, коктейль, з’їсти круасан – це легко й аристократично».
Вхід на територію для дорослої людини символічний – 25 грн, для дітей до 12 років безкоштовно. За напівпрофесійну чи професійну фотокамеру треба заплатити 100 грн. Платні фотосесії – за 500 грн на годину.
Тим часом людей все більшає. Одні жінки позують у легких сукнях, з капелюшками в руках, інші фотографують одягнених у біле маленьких дітей. Хтось постелив каримат біля грядок і насолоджується ароматом.
«Закони природи – ідеальні, й чим більше люди відходять від неї, тим важче стає. Це помітно по туристах, бо вони приїжджають і психологічно відпочивають, – говорить Іван Коцаба. – Я ніколи б не подумав, що стільки людей може приїхати в таку глибинку, не жаліючи машин. Але подивіться – усі релаксують. Інколи туристи жаліються на погані дороги, заїзд. Але я ще не бачив людини, яка б пішла звідси з поганим настроєм».
