14 C
Ivano-Frankivsk
Понеділок, 26 Жовтня, 2020
Головна FB Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви....

Блаженніший Святослав: “Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину”

Країна потроху виходить з карантину. І українські церкви також. І як все суспільство, вірні і духовенство мають чимало запитань про те, яким буде новий посткоронавірусний світ, як зміниться і чи зміниться людство, як зміниться церква, її роль і місія.

«Сьогодні роль і місце Церкви — надати новий сенс людському життю. Бо, якщо наше людське життя — це життя, сповнене страху, сповнене дистанціювання один від одного, то який зміст такого життя?», — каже Блаженніший Святослав, глава Української греко-католицької церкви, інформує сайт Синоду Єпископів УГКЦ.

І продовжує: «Важливо, щоби сьогодні люди зрозуміли, що церква хоче їм служити — без якогось меркантильного інтересу. Коли хтось приходить, ми не питаємося, якої ти віри чи до якої церкви ти ходив, чи ти взагалі віриш у Бога? Ми намагаємось справді щиро, від усього серця, з єдиної мотивації — любові до ближнього — послужити цій людині».

З Блаженнішим Святославом ми поговорили про те, наскільки складно було Церкві виконувати свої функції в час карантину, як змінилось спілкування з вірними за допомогою нових засобів комунікації, навіщо потрібні військові капелани і як людині долати страх в умовах глобальних змін.

Наша розмова відбулась в рамках проекту «Відкрита Церква» каналу «Живе ТБ». LB.ua публікує текстовий виклад інтерв’ю.

«Світ, в який ми повертаємося, наповнений страхом»

Соня Кошкіна: Я би хотіла говорити про майбутнє Церкви після пандемії і майбутнє Церкви в нових умовах. Зараз пом’якшується карантин, Рада церков вже просить світську владу дозволити служіння у храмах за участі парафіян. З чим УГКЦ виходить з карантину? Якою оновленою вона виходить?

Справді, церква завжди намагалася бути із своїм народом, як і у важких обставинах, так і в радісних хвилинах. І, очевидно, в часи карантину Церква так само була зі своїм народом. Хоча ми трішки поміняли спосіб нашого буття, нашого спілкування. Під час карантину рівень та інтенсивність спілкування зросли буквально в десятки разів. Ми почали інтенсивніше спілкуватися зі своїми вірними при допомозі сучасних засобів комунікації, з нашими священниками у різних куточках світу, з нашими єпископами.

Світ вже більше не буде таким, як він був до початку цієї пандемії коронавірусу. Зрозуміло, Церква теж намагається зрозуміти в якому світі ми тепер живемо. Починають вже багато осіб говорити про посткоронавірусний світ. Яким є той світ? Якою є людина у цьому світі? Яким є суспільство? Яким є людство? Бо, очевидно, коли мова йде про вихід Церкви з карантину, мова йде про входження Церкви у те суспільство. І тут я би хотів, можливо, кілька спостережень своїх висловити.

Найперше, ми ще до кінця не знаємо, який світ нас чекає. Бо, справді, сьогодні ми маємо унікальні обставини, коли все людство, весь світ фокусує свою увагу на одній і тій самій проблемі. Бо часом таке було відчуття — то є твій бізнес, то є мій бізнес, то є твоя справа, це є моя справа. Пандемія об’єднала всіх. Але з іншого боку, ми всі відчули, що ми є однаково безсилі і однаково вразливі перед цією поки що такою досить складною недугою. Тому десь світ себе почав відчувати солідарним.

Але ми також бачимо, що той світ, в який ми повертаємося, наповнений страхом. Страх — це почуття, яке, на жаль, домінує сьогодні в цьому світі. Страх перед іншою людиною. Дуже часто підсвідомо іншу людину сьогодні ми починаємо чомусь сприймати як небезпеку, як потенційного носія хвороби, а отже від неї потрібно захищатися. Це один з таких побічних ефектів цього карантину. У народі кажуть, що карантин — як сильнодіючі ліки, які одне лікують, а інше калічать. І я думаю, що ця перспектива страху, з якої людство починає дивитися на світ і на своє майбутнє, є дуже диструктивною. Я би дуже хотів, щоби ми, як віруючі люди, допомогли сучасній людині подивитись на цей світ з іншої перспективи.

Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав

С. К.: Якої?

Перспективи солідарносі, перспективи близькості до того, хто є найслабший і потребує найбільше допомоги. Бо коли людина вірить в Бога, вона відчуває, що від саме Нього походить позитивна перспектива. Якщо ми віримо в Бога, то тоді ми маємо надію, що зможемо разом подолати, пережити навіть такі труднощі.

Така позитивна перспектива теж підсилюється іншими факторами. Очевидно, що сьогодні людство має перед собою складні виклики, але ми ніколи ще не були так добре підготовлені, щоб ці виклики подолати. Один лікар мені сказав: сучасний рівень розвитку медицини є безпрецедентним, у 18-19-их роках минулого століття, коли була епідемія «іспанки», людство навіть не могло бачити цього «невидимого ворога», який атакував людину. Ми сьогодні бачимо. І багато лікарів, епідеміологів шукають розв’язок проблеми. Це теж вселяє надію.

Тому, я думаю, сьогодні роль і місце Церкви в нових обставинах, в тому посткоронавірусному світі — надати новий сенс людському життю. Бо, якщо наше людське життя — це життя, сповнене страху, сповнене дистанціювння один від одного, то який зміст такого життя?

С. К.: Воно має бути в солідарності?

Якщо ми наповнимо наше життя змістом любові, поваги до іншої людини, підтримки до того, хто є в потребі, то наше життя набере якогось нового змісту. І, я думаю, що кожна криза — це добра нагода почати щось заново. Я от буквально вчора прочитав дуже цікаві слова Святого Августина. Він говорить про нову заповідь. Очевидно, що в конктексті «Нового Заповіту» ми говоримо, що нова заповідь, яку нам залишив Ісус Христос це є заповідь любові. Але він каже: «Чому ця заповідь є новою? Не тому що вперше хтось про неї почав говорити, а тому що ця заповідь оновлює людину, яка живе нею».

І от коли ми хочемо стати новими, оновленими, нам потрібно практикувати нову заповідь. Щоб оновити суспільство, надати йому нового змісту, побороти ці виклики, нам потрібно навчитися любити Бога і ближнього як самого себе. Тому я бачу, що сьогодні Церква виходить в це суспільство, як осердя сопричастя, як джерело єднання, який справді здатен вивести людину із самоізоляції. Наші громади можуть і повинні стати центрами волонтерського руху, центрами нових ініціатив. Бо церква — це не тільки богослужіння, це не тільки звершення божественного культу. Церква — це осердя культури, будівничий культури. І нова культура в тому посткоронавірусному світі потребує ось такого осердя, такого центру побудови нових людських стосунків і відновлення спілкування між людьми.

Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"

С. К.: Хочу спитати про інституційні зміни в Церкві. Одним з викликів для Церкви стало те, що вірні втратили можливість дотримуватися звичних обрядів. Для багатьох це означає, фактично, втрату якоїсь опори. Як пояснити людям, що обряд — не головне?

Я хочу відповісти на запитання трошки з іншої точки зору. Церква — це не тільки якась інституція. Думаю, що всі інституції в посткоронавірусному світі будуть зазнавати певних криз, мусять пережити певну трансформацію. Те, що нездатне увійти в нову культуру, або загине, або докорінно зміниться. Але Церква, в першу чергу, — це спільнота людей, які вірять в Бога, які поділяють ті самі життєві цінності. Це спільнота людей, які збираються в ім’я Боже.

Очевидно, що надзвичайні обставини які ми якраз маємо, застали нас в час Великого посту і Пасхи, і змусили нас по-іншому святкувати. Ми пояснювали, що це тимчасово. Спільнота, церква потребує збиратися. Слово «церкава — еклезія», якраз і походить з такого кореня грецького «скликання». Тобто, ми можемо якийсь час бути такою віртуальною спільнотою, але це ніби харчуватися всухом’ятку.

С. К.: Це можна, але не довго.

Ми не можемо все церковне життя загнати он-лайн. І, очевидно, що тут не йдеться лише про функціонування якоїсь інституції. Ідеться про те, як здійснювати своє духовне життя в тих нових обставинах. Ми щось забезпечили людям в віртуальний спосіб — наприклад, ми могли разом молитися, транслюючи наживо наші богослужіння, але фізично люди були роз’єднанні. На перше місце ми поставили життя, здоров’я і безпеку наших людей. Щоб кожен, хто чує слово «церква», асоціював його з безпекою.

Але ми відчуваємо, що під час карантину в багатьох людей росте духовний голод — голод за причастям Святих таїнств, голод за сповіддю, голод за Пресвятою Євхаристією. Очевидно, що другий етап карантину теж передбачатиме, що ми не можемо збиратися у великих кількостях. Ми сьогодні ведем перемовини з українською владою, щоби у випадку церковних спільност можна було переглянути певні норми. Наприклад, якщо є великий храм, як, наприклад, наш Патріарший собор, то правило 10 осіб не до кінця відповідає здоровому глузду. Особливо, якщо при цьому люди їздять в маршрутках, які битком набиті.

Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"

С. К.: Чи ходять в супермакетах, де немає обмежень по кількості.

То чому б в такий самий нормальий спосіб не можна трактувати й церковний простір? Очевидно, за умови дотримання усіх правил особистої безпеки. Ми хочемо дати можливість людям жити повноцінним духовним життям. І це їхнє право. Бо, властиво, це право на релігійну свободу. Це не право інституції на функціонування, а право людини здійснити свої особисті права і свободи.

Ми, Богу дякувати, мали можливість не закривати наші храми, ми тільки обмежили присутність.

С. К.: На службах. А так храми були відчинені.

Так, люди мали можливість прийти до священника, поспілкуватися. Ми тепер зрозуміли цінність особистого душпастирства. Не тільки, скажімо, проповідування, промовляння до великої кільксті людей, а душ пастирства як особистої зустрічі з конкретною особою. Для того, щоб її вислухати, зрозуміти її потреби, вийти назустріч її потребам. Це, можливо, якраз те, що виходить на перший план на другому етапі цього карантину.

Наші священники справді починають робити кроки для того, щоби наблизитися до людей, щоби люди перестали боятися один одного, щоби священник справді був проповідником надії. Він перший має показати, що ми не боїмося людей і таким чином помогти іншій людині вийти з того страху перед своїм ближнім.

Є ще інший вимір служіння і присутності Церкви в суспільстві — це соціальне служіння. Ми бачимо, що окрім страху перед іншою особою, коронавірус і карантинні обмеження спричиняють цілу низку дуже складних соціальних проблем. Ми чуємо, що дуже зросло безробіття, терпить середній і малий бізнес. Багато заробітчан у Західній Європі втратили роботу, не мають де перебувати. Більше того, відбувається стигматизація осіб, які перехворіли коронавірусом. І тому, соціальне служіння церкви, яке би відповідало на ці кризові потреби, є елементом діяльної любові.

Ми вивчаємо соціальні потреби наших людей в Україні і за кордоном. І вже сьогодні готуємо наші структури — «Карітас», наші парафіяльні соціальні служби — як відповісти на ті базові потреби людини, які ось будуть виникати найближчим часом.

Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"

«На перше місце виходить медичне капеланство»

С. К.: Часто люди приходять в церкву, коли їм погано, коли починаються катаклізми, тощо. Як втримати у церкві тих, хто зараз прийде, можливо, уперше?

Ми шукаємо відповіді на це питання. І, думаю, дуже важливо, щоби сьогодні оті потребуючі люди, які бачать у церкві останню надію, зрозуміли, що церква хоче їм служити — без якогось меркантильного інтересу. Коли хтось приходить, ми не питаємося, якої ти віри чи до якої церкви ти ходив, чи ти взагалі віриш у Бога? Ми намагаємось справді щиро, від усього серця, з єдиної мотивації — любові до ближнього — послужити цій людині. Я думаю, що це найважливіше свідоцтво нашої віри. Коли ми будем так свідчити про нашу віру в Бога, я думаю, що тоді ми допоможемо кожній людині знайти свій шлях до церкви.

Якщо ж говорити про інституції, сьогодні ми на рівні нашої патріаршої курії, на рівні структур кожної нашої єпархії творимо антикризові центри, які будуть своєрідними центрами швидкого реагування. Наприклад, ми оголосили онлайн збірку на потреби подолання наслідків коронавірусу. І багато людей з цілого світу підтримують це соціальне служіння церкви. Тоді на різних рівнях, на рівні цілої нашої Церкви, на рівні кожної єпархії, кожної парафії ми намагаємося швидко реагувати на потреби, які там існують. Наприклад, коли почалася війна, на першу лінію вийшла потреба бути поруч з нашими військовими.

С. К.: Військові капелани.

Військове капеланство було таким центральним елементом служіня суспільству нашої Церкви у тій кризі. Сьогодні на перше місце виходить медичне капеланство. Сьогодні тільки в Україні в нас є активно діючих понад 150 медичних капеланів, які кожного дня стукають до різних лікарень, ідуть туди разом із нашими волонтерами для того, щоб принести засоби захисту для лікарів, санітайзери, інші елементи. Для того, щоб бути поруч.

І ми зрозуміли, що сьогодні не лише хворі потребують священника. Бо часом таке відчуття, що медичний капелан — це тільки для хворих. Ми розуміємо, наскільки важливим є сьогодні священник, його присутність для наших медиків, які опинилися на передовій. Ми бачимо скільки з них захворіли на коронавірус в Україні. Перше, що я чую від наших лікарів, що ми не були готові до цієї ситуації. Тому хтось мусить допомогти їм духовно подолати цей перший шок, стати поруч і допомогти ефективно послужити хворим.

Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"

С. К.: У цьому сенсі капелани ризикують не менше, ніж лікарі, вони також знаходяться на передовій.

Я зараз мав zoom-конференцію з нашими медичними капеланами і з відповідальними за медичне капеланство у наших єпархіях. І, справді, один священник мені каже: «Знаєте, я одружений, я маю жінку, дітей, я з собою вожу в машині змінний одяг. І я намагаюся сам особисто виконувати всі правила захисту. Але з іншого боку — бути свідком надії». Присутність священника це справді стабілізуючий фактор, який впорядковує, заспокоює.

Що цікаво, як сказав один з медичних капеланів, сьогодні, коли приходить греко-католицький капелан, він приходить не з порожніми руками, його присутніть не є тягарем для лікарні і лікарів. Навпаки, допомагає їм, знімає тягар з їхніх плечей і вивчає їх потреби.

От, наприклад, за кошти, які зібрали через «online donation» ми закупили ліжечка для дитячої інфекційної лікарні в Чернівцях. Ми намагаємося допомогти безхатченкам, які реально не мають, де бути. Або така проблема: багато лікарів працюють вахтовим методом і після лікарні вони повинні відбути кілька тижнів ізоляції. А вони не мають куди повернутися. І ми відкрили наші будинки, наші семінарії. Навіть мій партіарший дім у Львові ми відкрили для тих медиків, які перебувають на самоізоляції.

С. К: Як бути з тим, що чимало людей переконані: тим, хто справді вірить, вірус не страшний?

Найперше, є слова Ісуса Христа: «Не будеш спокушати Господа Бога». Це сказав Христос дияволові в пустелі. Спокушати Господа Бога означає випробовувати наскільки Він є дієвим. І тому, коли хтось каже: «Я вірю в Бога і тоді можу нехтувати правилами карантину», це спокушування Господа Бога. Потрібно вірити в Бога, але потрібно так само бути особою, яка живе реалістичною духовністю, не перебуває у світі релігійних ілюзій і фантазій.

Хочу привести слова одного великого святого Католицької церкви, який говорив так: «Вір і молися так, як би все тільки від Бога залежало, але працюй так, як би все залежало тільки від тебе». І, думаю, в тих обставинах це є добре правило. Ми повинні бути дуже відповідальними, прислухатися до порад лікарів, виконувати їхні рекомендації. Але, очевидно, ми повинні вірити в Господа Бога, тому що Він зробить плідними і ефективними наші зусилля у протистоянні цій хворобі.

Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"

С. К.: В Україні багатьох вразили окремі багатолюдні богослужіння на Великдень. Кілька монастирів вимушено закрилися на карантин, тому що там всі перехворіли — через ту саму упевненість, що хвороба їм не загрожує. Тобто, ми бачимо певний спалах фундаменталізму чи навіть шаманізму.

Також треба усвідомити, що всі ми є вразливими до цієї хвороби. Жодна ряса, жодний патріархат тебе не захистить від небезпеки захворіти. І тут не питання, до якого храму ти ходиш, питання — як ти виконуєш правила для того, щоби вберегти себе і ближнього від цієї хвороби. Бо хворіють і православні, і греко-католики, і протестанти, і мусульмани, і юдеї. І вмирають.

Питання: чи відповідально ми ставимося до того, щоб захистити здоров’я тих, кого нам повірив Господь Бог? Фундаменталізм чим є небезпечий? Це один із механізмів втечі від дійсності. І тому, коли дійсність стає жорстокою, стресовою, коли дійсніть є незрозумілою, коли ти не можеш запанувати над нею, з’являється спокуса втекти від неї у якийсь вимріяний світ або обкласти себе певними уявними кордонами безпеки. Фундаменталізм дає ілюзію ексклюзивності. Всі вони будуть вмирати, будуть хворіти, бо вони є неправильні, а я один захищений. Але це все ілюзії, ми це все бачимо і ми це розуміємо. Тому я би дуже заохочував всіх плекати так звану реалістичну духовність. Бо християнство є богословям втілення: Бог став людиною, взяв людське тіло, щоби страждати, терпіти, навіть померти. Папа Франциск приводив приклад такот притчі: Христос з учнями перепливає бурхливе море, учні перелякані, а Христос спокійно спить. І вони його будять і кажуть: «Учителю, чи тобі байдуже, що ми гинемо?». І тоді Христос наказує цьому морю заспокоїтись і вони причалюють до берега. І каже до них: «Чого ви боїтеся, маловіри?» Можливо, ми переживаємо сьогодні подібні обставини: світ подібний до темного розбурханого моря, хвилі кидають наш човен, але з нами в човні є наш Бог, ми не самі, ми не покинуті. Це не означає, що нам потрібно перестати шукати можливості тим човном керувати, але нам не треба боятися, не потрібно падати в паніку. Бо каже наша приповідка: «Страх є поганий порадник і має дуже великі очі».

С. К: Є гарна притча про смерть, яка планувала забрати десять тисяч, а забрала сто, бо решту здолав страх.

Коли ми не плекаємо апокаліптичних настроїв у своєму серці, коли ми справді через віру в Бога знаходимо внутрішню рівновагу, починаємо реалістично і правильно оцінювати дійсність, в якій ми живемо, виконувати правила карантину не з примусу, а з внутрішнього переконання, це допомагає виздоровіти.

Парафія св. Миколая Чудотворця у Харкові

«Я особисто дзвонив до кожного нашого священника, який захворів»

С. К: В УГКЦ також були випадки захворювання на коронавірус серед священиків. Мабуть, у такій ситуації їм важливо відчувати, що не лише парафія, а й колеги, Церква загалом їх не залишать, надаватимуть посильну допомогу.

Абсолютно. Я особисто дзвонив до кожного нашого священника, який захворів. У них є не стільки переляк за своє здоров’я, скільки за здоров’я тих, з ким вони були в контакті. Один із наших священиків в Італії спонтанно опрацював душпастирське гасло для священника. Дуже просто, але дуже влучно: «Я не боюся захворіти і померти, я боюся наразити на небезпеку здоров’я іших». Ну, я думаю, краще не скажеш.

С. К: Дуже багато людей зараз задають просте питання: «Чому? За що?». У Філарета є проста відповідь: «за одностатеві шлюби». Це може сприйматися як жарт, проте саме запитання — за що людству таке випробовування — все одно постає.

Я не знаю. Але давайте кожного дня разом будем це запитувати у Господа Бога. В Книзі Откровення є така фраза: «Хто має вухо слухати, нехай слухає те, що Дух говорить церквам». І ось давайте будемо разом слухати того голосу Божого і намагатися зрозуміти, що Він нам хоче сказати.

Ми починаємо бачити, що ми живемо в період глобальних екологічних катаклізмів. Екологічна криза у світі до певної міри є таким, я би сказав підгрунтям, підніжжям мутації так само цього вірусу. Ми не знаємо, скільки ще подібних епідемій може виникнути. Є таке відчуття, що природа наче починає боронитися перед людиною, яка складає для неї глобальну загрозу. Тому, нам потрібно справді дуже серйозно переосмислити наше ставлення до довкілля. Наступне. Я думаю, ця хвороба є, можливо, першою глибокою кризою глобального світу і глобальної культури.

Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"

С. К.: Більшою, аніж Друга Світова війна.

Навіть більшою. Ми, можливо, вперше відчули, що справді живемо в одному глобальному селі. І коли якийсь вогонь загорівся в Китаї, буквально за лічені дні він поширився по цілому світі. І це, можливо, допоможе нам переосмислити глобальні стосунки між різними політичними центрами, можливо, це допоможе нам, в кінці-кінців перестати воювати між собою, перестати вкладати гроші в озброєння. Може, Господь Бог нам хоче сказати: «Люди, перестаньте вбивати самих себе. Не інвестуйте в смерть, інвестуйте в життя». Можливо, це такий дуже радикальний заклик до сучасного людства престати вести війни?

Наступне питання — економіка. Ми бачимо, що епідемія потягла за собою глобальну економічну кризу. Багато хто говорить, що рецесія світової економіки може бути сильнішою, ніж в часи Великої депресії початку 20-го століття. Може, нам все ж таки варто будувати більш справедливу економічу систему у світі? Може подумати про те, яким чином по-справедливому розприділяти ресурси?

Бачите, як багато можа почути, коли дійсно слухати Господа Бога і намагатися зрозуміти як людині будувати нову культуру, як по-новому будувати цивілізацію. І тут я вернуся, знову ж таки, до цієї фрази «по новому». Ми хочемо оновленого світу? Давайте ми поставимо як ключ для будівництва цього нового світу заповідь любові, яка оновлює того, хто її практикує і хто нею живе.

С. К.: Чи може Церква стати певним острівком стабільності у вируючому світі?

Образ Церкви в книгах «Нового Заповіту» — це образ корабля. І ми сподіваємося, що цей корабель, який сьогодні хвилі кидають дуже потужно, все ж таки стане таким собі новозавітним ковчегом Ноя, який може врятувати людство, врятувати життя.

Фото: facebook/Храм Вознесіння Господнього УГКЦ, м. Львів, Левандівка

С. К: Зараз звучить багато закликів закриватися, капсулюватися в межах своєї країни, свого міста. Можливо, це альтернативний сценарій і він багатьом сьогодні видається надто радикальним, чи, можливо, в ньому є ценс?

Період закриття кордонів — це нагода доцінити і наново відкрити свою власну країну, свою власну землю. Я переконаний, що людна не може говорити про якусь глобальну культуру чи глобальний світ, якщо вона не має твердого коріння. Бо інакше ми тоді будемо подібні до перекотиполя, рослини, яку вітер, знаєте, носить по степу, але вона не закорінена в жодному якомусь конкретному куточку цієї землі.

Очевидно, що глобалізація має різні сторони, як позитивні, так і негативні. Якщо під глобалізацією ми розуміємо масифікацію, низведення людей до статистичної цифри, яка втрачає своє характерне обличчя, тоді це негативна глобалізація. А якщо глобалізація дає мені можливості, відкриває нові горизонти, нову можливість збагачувати себе, діяти, спілкуватися — це позитив. Той, хто любить свою землю, свою Батьківщину, любить ближнього, є свідомий свого коріння, своєї культури, той має скарб, яким може поділитися з іншими. І це, властиво, є гаслом присутності нашої церкви в різних країнах світу: «Інтеграція — так. Асиміляція — ні!». Таким чином ми робимо цікавими нашу київську церковну традицію, нашу літургійну духовну традицію для інших народів світу. І таким чином, наша церква, яка твердо живе корінням київського християнства, починає його відкривати, інтерпретувати різними мовами для різних народів. І ми бачимо, що це шанс, нагода нашим скарбом до світу промовити.

С. К.: Як ви оцінюєте ефективність дій влади у контексті карантину? Як ви думаєте, чи були виправданими були суворі кроки?

Я тут промовлю як колишній медик. Якщо йдеться про карантин, то, думаю, він був вчасний і виправданий. Але це не винахід нашої влади. До певної міри наша влада лише виконувала рекомендації Всесвітньої організації охорони здоров’я.

Але з іншого боку, ми відчували, що сама система, інфраструктура нашої держави до цього абсолютно була не готова. Ми вже говорили, що лікарі почувають себе абсолютно забутими і покинутими, абсолютно не підтриманими і не пошанованими. Як діяли ті чи інші виконавчі структури? Часами я бачив те, що колись в радянській армії називали «єфрейторський задор» — тобі сказали зробити на 5, а ти зробив на 10. В певних обставинах дехто, м’яко кажучи, перебощив. Але що мені було все ж таки важливо? Що, зокрема, в стосунках з релігійним средовищем, влада шукала партнерства. Нам дали можливісь висловитися, нас послухали. Наприклад, не було радикального закриття храмів, як у Західній Європі. І ми, як церковні сільноти, могли здійснити багато цікавих і позитивних таких кроків. Наприклад, ми могли виконувати просвітницьку роль, пояснювати людям, чому потрібно дотримуватися правил карантину. І от я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину, що ми, християни, дотримуємося його не з примусу, а з переконання, ми відчули, що наш народ дуже відповідально сприйняв це. Тепер ми починаємо кликати назад людей до храмів: «Не бійтеся своєї церкви!».Фото: пресс-служба президентаЗа матеріалами «Живого телебачення» та Соні Кошкіної для «LB.ua»


Пресслужба Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ

Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"
Підписка
Сповіщення про
guest
0 Коментарі
Вбудовані Відгуки
Переглянути всі коментарі
  • Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"
  • місто
- РЕКЛАМА -
  • Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"
  • Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"
- РЕКЛАМА -
  • Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"
  • цитадель
  • Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"
  • Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"
  • Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"
- РЕКЛАМА -
  • Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"
  • Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"
  • Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"
  • Блаженніший Святослав: "Я хочу подякувати нашим людям, які справді послухалися своєї церкви. Коли ми пояснили, чому потрібно дотримуватися карантину"

ВАЖЛИВЕ!

Чим корисні коренеплоди та чому їх варто додати у свій раціон?

Чим корисні коренеплоди та чому їх варто додати у свій раціон?

0
Коренеплоди доступні в Україні протягом цілого року. Найпопулярніший серед них, звісно, картопля. Проте це не означає, що з інших коренеплодів менше користі.
0
Ми любимо ваші думки, будь ласка, прокоментуйте.x
()
x