У сучасному Івано-Франківську можна без проблем зробити селфі зі знаменитістю, прогулюючись «соткою».
В давні часи вулиця Сапєжинська теж була популярною богемною локацією, де легко було зустріти всіх на світі – і відомих акторів, і музикантів, і письменників. Були у старому місті й інші місця, просякнуті творчою енергетикою, духом мистецтва і сміливих та прогресивних ідей, інформує Правда.іф з посиланням на Західний кур’єр.
Літературні локації
Івано-Франківськ віддавна має славу літературного міста, адже тут багато творчих особистостей і знаних митців. У давні часи мешканці Станиславова теж активно цікавилися літературою і намагалися творити самі. В середині ХІХ ст. популярним місцем зустрічей богеми та прогресивної громадськості була цукерня-кав’ярня Шенґерського, пізніше Ертеля (тепер вул. Мазепи, 1). Вона вважалася осередком вільнодумства і революційного духу. Під час «Весни народів» 1848 року в закладі збиралася прогресивна молодь і жваво обговорювала останні новини.
Літературні події найчастіше відбувалися в залі міського казино, яке в 1896 році розмістилося у будинку за сучасною адресою вул. Незалежності, 12. На початку ХХ ст. тут регулярно проводилися літературні конференції, які збирали досить численну публіку. Як бачимо з оголошення в газеті «Кур’єр станиславівський» від 16 грудня 1906 року, на одній із таких конференцій гімназійний професор пан Ербен читав лекцію про песимізм у німецькій та італійській поезії. Далі присутні слухали розмірковування професора Воловича про те, чи є песимізм безнадійним.
Доброю традицією в місті стали й літературні чаювання, які організовувало місцеве жіноче благодійне товариство і наукова читальня, що працювала в одному з приміщень польського «Сокола» (тепер площа Міцкевича, 2). На таких зустрічах збиралися місцеві літератори і їхні прихильники, пили запашний чай, читали та обговорювали літературні твори. Ці обговорення час від часу переривалися виступами піаністок. Частим гостем таких зустрічей був місцевий адвокат і поет Генрик Зальц, який видав кілька поетичних збірок. Був у місті й автор детективів – Леон Фук, чиї кримінальні історії вражали мешканців Станиславова. Згодом він переїхав до Львова, де й помер у 1909 році.
Поціновувачі нашої історії добре знають, що кам’яниця на вул. Січових Стрільців, 24 пов’язана з іменем Івана Франка. Вважається, що 26 листопада 1911 року видатний поет читав тут свою поему «Мойсей». Взагалі життя цього будинку було цікавим і насиченим: тут відбувалися творчі зустрічі, літературні та мистецькі вечори. З 1904 року, коли тут розмістилося товариство «Руська бесіда», в цій будівлі виступали визначні культурні діячі, влаштовували вечори на честь Маркіяна Шашкевича й інших видатних осіб. Тут бував український письменник, літературний критик і літературознавець Антін Крушельницький, виступав із лекціями історик Іван Крип’якевич. У міжвоєнний період у будинку бували і працювали відомі українські діячі Лев Бачинський, Володимир Янович, Євген Олесницький та інші.
Письменники нерідко відвідували шинок пана Холдера, який не був надто респектабельним, але тут можна було черпати натхнення й шукати цікаві типажі для своїх творів. Він знаходився за теперішньою адресою вул. Вітовського, 7. Ось як писала про цей шинок преса: «Немає такої людини в Станиславові, яка б цей шинок не знала. Мабуть, не кожен до нього ввійде, але драматурги, письменники, автори детективів мають тут справжні жнива, адже навколо стільки цікавих типажів і облич, а ще виразів, пісень і зворотів. Тут збираються люди з найрізноманітніших верств суспільства, багато таких, які не мають певного заняття, тож сидять тут цілими днями».
Станиславівські літератори в міжвоєнний період не мали своєї організації і гуртувалися в основному навколо «Кур’єра станиславівського», чия редакція тоді знаходилася на вул. Сапєжинській, 4, та навколо інших друкованих видань. Новели, літературні фейлетони і репортажі писав Іґнацій Никорович, який часто перебував у Станиславові, а також Стефанія Скварчинська, Збігнєв Орвич, Людвик Чайковський, Анеля Дашевська і Марцеліна Грабовська. Глибоким і талановитим ліриком був Й. К. Тайхманн. У справі перекладу шедеврів латинської поезії велике визнання фахівців здобув Каетан Ісакевич.
Художні локації
Мабуть, багато кого здивує, що найголовнішою виставковою залою Станиславова початку ХХ століття була… колишня гауптвахта. Зараз у цій будівлі розташована бібліотека медичного університету, а колись було щось на кшталт карцеру, де на невеликий термін ув’язнювали солдатів місцевого гарнізону, які чимось завинили.
У 1860-х роках місто викупило будинок у військового відомства. У підвалах розмістили склади, а перший поверх здали в оренду крамничкам. На другому поверсі збиралася більш вишукана публіка. Протягом 1874–1896 років там працювало казино, де станиславівська публіка грала у карти. Інколи гральну залу винаймали для проведення різних заходів.
Коли казино переїхало у власне приміщення, на другому поверсі цієї будівлі почали влаштовувати художні виставки. Так, у березні 1902 року тут відбувся дуже цікавий мистецький захід – виставка більш ніж ста робіт відомих художників. Станиславівська публіка мала можливість помилуватися роботами таких митців як Гроттгер, Труш, Гарасимович, Рейнер, Августинович, Похвальський та інших. Під час виставки також демонструвалася відома робота «Виїзд з Віланова Яна Собеського і Марисеньки», написана в 1897 році художником Юзефом Брандтом. Організатором дійства була місцева філія Товариства образотворчого мистецтва, зокрема художник і член правління товариства Юліуш Макаревич і секретар пан Соколовський.
У Станиславові також діяло Товариство любителів мистецтва, яке організовувало художні виставки у цьому ж приміщенні. В червні 1912 року тут відбулася виставка графіки, на якій демонструвалися близько чотирьохсот робіт галицьких та європейських художників. Втім, вхід до виставкової зали був платним і вартував 60 галерів. На ті часи це була зовсім невелика сума, тож помилуватися живописом міг собі дозволити практично кожен. Виставковий зал був відкритий з десятої ранку до п’ятої години вечора.
Ще одна популярна виставкова локація теж розміщалася у незвичному місці – на другому поверсі Дирекції залізниць (тепер головний корпус медичного університету). Щоправда, вона була доступною не для всіх, а лише для залізничників та членів їхніх сімей. Так, у квітні 1911 року тут відбулася велика виставка художніх творів митців-аматорів, де можна було помилуватися різьбою по дереву та металу, скульптурою, живописом та вишивкою. Найбільше вразили глядачів майстерні живописні роботи Марії Вікторової, дружини колійового інженера, живопис на атласі Станіслави Екгардт, дружини урядника Дирекції залізниць, та живопис і різьба по дереву Юліуша Літтака, колійового слюсаря.
У Станиславові початку ХХ століття були й локації, де мешканці міста могли замовити художній портрет у повний зріст, виконаний олійними фарбами на полотні. Такі замовлення зокрема приймав місцевий художник К. Барановський, чия майстерня знаходилася на вул. Казимирівській, 135 (тепер вул. Мазепи). Він писав портрети з фотографій, які обіцяв повернути замовнику в неушкодженому вигляді, або ж із натури. Чоловічий портрет вартував 25 корон, а жіночий – від 30 корон і вище. При замовленні портрета четверту частину суми потрібно було виплатити наперед.
Мистецьке життя міжвоєнного Станиславова концентрувалося навколо Союзу митців «Оріон», завданням якого була організація виставок скульптури і живопису. В Станиславові у цій сфері найбільш активними були знаний скульптор Войцех Пшедвоєвський, художники Геза Розмус, Еміліан Дубрава, Йосип Сорохтей та Ян Щербетко, художник-декоратор. Організаційною діяльністю займалися Генрик Ертель і Юзеф Грабовський. Виставки, організовані Союзом митців «Оріон», найчастіше відбувалися, знову ж таки, у приміщенні давньої гауптвахти, де, крім того, працювали ще бібліотека і архів. У грудні 1935 року під патронатом тодішнього воєводи Зиґмунта Яґодзінського тут відбулася велика виставка робіт станиславівських скульпторів та графічних робіт членів львівського Союзу художників-графіків. У межах дійства відбулася дискусія на тему «Порозуміння між митцем і глядачем».
Театральні і музичні локації
12 лютого 1911 року у Станиславові постановкою «Наталки Полтавки» Івана Котляревського в залі Д. Єгера на вул. Газовій (тепер вул. Дністровська) почав діяльність Український народний театр ім. Івана Тобілевича, який спочатку діяв як аматорський гурток. Протягом 1911–1914 років театр відіграв понад 50 популярних п’єс народної та історичної тематики.
У 1891 році відбулося відкриття громадського будинку Музичного товариства ім. С. Монюшка (тепер приміщення Обласної філармонії). Ідея побудови приміщення для театру належала Музичному товариству ім. С. Монюшка. Кошти на будівництво зібрали з внесків членів Товариства, пожертв громадськості та субвенцій міської влади і фінансових установ. На сцені театру виступали видатні українські співаки Олександр Мишуга та Соломія Крушельницька, корифеї українського театру Марія Заньковецька та Микола Садовський. 15 червня 1928 року відбулося об’єднання Музичного товариства ім. С. Монюшка з театром ім. О. Фредри в єдине товариство під назвою «Театр ім. С. Монюшка Товариства музично-драматичного в Станиславові». З січня 1935 року театр ім. С. Монюшка змінив назву на Воєводський театр подольсько-покутський, директором якого стала Сюзанна Лозінська. Театр проводив насичену гастрольну діяльність і за сезон 1934–1935 років дав більше 500 вистав у Станиславівському та Тернопільському воєводствах.
Важливою для музичного та театрального життя міста була й будівля українського «Сокола» (тепер вул. М. Грушевського, 18), відкрита 16 жовтня 1912 року. У 1920–1930-х роках у цій будівлі виступав український театр ім. І. Тобілевича. Тут проходило відзначення 60-річчя Богдана Лепкого з участю самого ювіляра, про якого мовив слово вчитель української гімназії Ю. Чайківський. Ювілярові було вручено срібний вінок від українських товариств Станиславова. У цьому приміщенні також проходив Світовий український жіночий конгрес у червні 1934 року.
У Станиславові також діяли два аматорські єврейські театри: «Sz. Anski», що на вул. Собєського, 52 (тепер вул. Січових Стрільців), та «Ґольдфаден» на вул. Липовій, 20 (тепер вул. Шевченка). Вистави театру «Ґольдфаден» час від часу проходили також у будівлі українського «Сокола» і театру ім. Монюшка. Музично-драматичне товариство ім. Ґольдфадена з’явилося в Станиславові в 1917 році і займалося не лише постановкою вистав, а й організацією концертів.
