Шість років тому, 26 лютого, на Сході України розпочалася російсько-українська війна, яку прийнято називати антитерористичною операцією. В той час сотні мужніх патріотів вирушили на Схід захищати територіальну цілісність нашої держави. Журналіст Правда.іф поспілкувалася з одним із таких патріотів. Тарас Кузь – ветеран АТО, голова обласної спілки учасників АТО та секретар міської Асоціації учасників АТО.
–Тарас Ярославович, розкажіть як ви потрапили у зону бойових дій?
-Після тих подій, які відбулися в Криму, прийняв рішення разом із своїми друзями йти боронити цілісність нашої держави. Зранку ми з ними з’явилися у військкомат, а там вже було приблизно 800 чоловік і так формувалася перша хвиля мобілізації, формувався наш Івано-Франківський батальйон. В той час була така кількість бажаючих, що перевищили ліміт допустимого батальйону, в який повинно було входити 500 чоловік. В першу чергу на той момент брали тих, хто мав певний досвід у проходженні служби в армії та офіцерів, тобто для інших не вистачило посад. Я прийняв рішення піти в інший батальйон який формувався на базі в.ч. 1241 при Міністерстві внутрішніх справ України – 4 батальйон оперативного призначення Національної гвардії України, 50 полк. В цей батальйон входили чоловіки зі всієї України. І вже після сформування батальйону та підписання контракту вирушили в зону проведення антитерористичної операції згідно наказу міністра внутрішніх справ.
–Де саме ви перебували на Сході та що входило у ваші обов’язки?
-Я перебував у Слов’янську та Попасному. В обов’язки входило охорона територіальної цілісності України , знищення та недопущення незаконних збройних формувань на територію місцевих мешканців. Проте, задачі там стояли різні та всі бойового характеру. Основна наша задача – це збереження людського життя.
–Скільки часу ви перебували на війні?
-Перша моя ротація тривала в районі 47 днів. Про наш батальйон навіть фільм хлопці записали, він у вільному доступі на Ютубі «47 днів перемир’я». Після повернення я поступив до Національного університету оборони України ім.Івана Чернховського, де здобув 2 вищу військову освіту. Після закінчення навчання я отримав офіцерське звання, тож пішов служити у збройні сили України. Вже по завершенню служби в збройних силах та по сьогоднішній день займаюся громадською діяльністю.
–Як ваша дружина віднеслася до вашого рішення поїхати в зону АТО?
-Звичайно, що спочатку історія була про те, що я їду десь на полігон. Хоча вона прекрасно розуміла куди я їду, але не хотіла до кінця в це вірити. Я подавав інформацію, що їду на полігон та буду просто допомагати. Під час перших боїв, коли розмовляли по телефону, вона чула стрільбу та вибухи, але казав що знаходжуся на полігоні, а хлопці тренуються. Звичайно, що потім вона зрозуміла де я та що я роблю.
-Початок російсько-української війни, як цей момент пам’ятаєте ви?
-Розкажу історію, щоб ви зрозуміли. Коли ми зайшли у населений пункт, то нам надали списки незаконних збройних формувань сепаратистів, які були організовані з місцевих. Їх було орієнтовно 800 чоловік, але в них є сім’ї та батьки, тож ми множимо на 3 та маємо кількість людей, які налаштовані проти нас. Звичайно, що там були і порядні, але основна маса наших супротивників – це ті хто перебував у тюрмах та які займалися бандитизмом, тобто ідейних на початках там не було. Тому їх безчинства та звірство пояснює те, що їх підігрівали російські найманці.
-Як місцеві мешканці ставилися до вас?
-Я б сказав, що тоді мешканці ставилися до нас 50 на 50. Багато хто не розумів чому ми там перебуваємо, яка в нас задача та не вірили, що їх обстрілюють сепаратисти. Навіть коли зі сторони сепаратистів розпочинається мінометний обстріл або артилерійський, мешканці все рівно не вірили. Як ми не намагалися їх переконати та доводити про напрям руху, показувати вистріли, але вони все одно наполягали на своєму. Дуже важко було до них достукатися, хоча ми проводили різного роду спілкування та допомагали. З одної сторони їх було шкода, а з іншої вони обвинувачували нас, що ми є виною обстрілів.
– Безпосередньо побувавши там, на вашу думку чому війна не закінчується?
– Це все моя суб’єктивна думка, але направду, якщо би в 2014 році була вказівка повернути наші території, то ми б це зробили, але з нашої сторони понесли би великі втрати. Другий чинник – це те, що ніхто не очікував, що до нас зайдуть росіяни, танкові колони та бригади, які з досвідом чеченських та афганських війн. Їх бойові бригади зайшли проти наших добровольчих батальйонів.
–Після війни, як змінилося ваше світосприйняття?
-Після війни в мене змінилися цінності. По-перше перше місце в моєму житті ще більше укріпилась моя сім’я та мої діти. Друге – це друзі на яких можна покластися. Цінність змінилася стосовно людей, як вони себе поводять та як реагують. Окрім цього, виникло загострене почуття справедливості, але вже зараз стало легше. Цінність грошей переглянув зовсім в іншому світлі, тому що в полі гроші не допоможуть.
-На даний момент ви очолюєте обласну спілку учасників АТО, що вже за цей час виконано та що плануєте?
-Перша моя мета – це об’єднати, тому що досвід показав, що тільки разом можна чогось досягнути. Зараз я вважаю, що цю задачу виконав і в нас є сталий колектив, який допоможе в будь-якій ситуації. Також зараз будується житло для ветеранів АТО та вже видано близько 216 квартир. Частина квартир вже здані, але є такі які ще будуються. Ось на вулиці Кисілевської розпочинаються підготовчі роботи для будівництва багатоповерхівки в яку вже через 2 роки зможуть увійти наші хлопці.
-Дякую за розмову!
Пропонуємо до перегляду фільм “47 днів перемир’я” про 4 батальйон оперативного призначення Національної гвардії України, 50 полк.
