Цей текст мисткині Весели Найденової був опублікований в альманасі «Тінь імператора або “Пташка, що боялась злетіти”» Весели Найденової та Сергія Ворона.
Postimpreza публікує його без змін та з оригінальним правописом.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
…Перше враження, яке на мене справило приміщення старого Худграфу (художнього факультету Прикарпатського університету на вул.Мазепи; тепер там Педінститут), це відчуття, що я потрапила до реально діючого борделю.
(до приходу «червоних» у 1939 році тут дійсно був бордель — центральний у Станіславі, сюди приїздили розважитися навіть зі Львова).
Дух бурлескового життя наповнював фойє і так званого «Актового залу». Актовий зал — на першому поверсі старого Худграфу, з обох сторін розташовано по дві кімнати — навчальні кабінети. Можна з легкістю уявити, як за часів борделю тут у залі стояли столики; на сцені танцювали дівчата, розважаючи гостей і клієнтів. Також, тепер можна собі лише уявити, якими звабливими та випещено-доглянутими були ті Феї Кохання — маючи на собі тільки мережані панчохи й тугі, розшиті люрексом, корсети.
На другий і третій поверх можна дістатися сходами. Одні — парадні — вели одразу з фойє, а інші були приховані так, що клієнти могли і не перетинатися поміж собою. На другому поверсі вихід на терасу, яка з’єднує два крила будови. На третьому поверсі по балкону можна було також переходити з одного крила в інше.
Маленькі кімнатки і трохи більші кімнати, в яких тепер були наші учбові аудиторії з живопису, малюнку, композиції — тоді призначалися для надання панству інтимних послуг і все це й досі просочене млосним духом борделю. Різниця тільки та, що на стіні зараз табличка з написом, що це «Педінститут» і дівчата ходять не в корсетах, а щодо внутрішнього світу, то сутність не змінилася…
Кожне давнє європейське місто мало своїх духів, з-поміж яких «Дух Борделю» посідає аж ніяк не останнє місце.
Бордель — окрема територія. Така собі маленька держава зі своїми законами і правилами, своїм устроєм, яку добре вимуровані стіни розмежовують від зовнішнього світу. Потрапивши сюди, немов опиняєшся у Саду всіх можливих земних насолод. Проте все це є не більше, ніж ілюзією, короткотривалим задоволенням, дурманом, за яким криється щось первинно-глибинне — на рівні інстинктів, первісних почуттів — прагнення жаданої насолоди, безтурботності.
Хтось отримував тут саме ту бажану насолоду, задоволення своїх приземлених, тілесних потреб, хтось, як Тулуз Лотрек, що черпав у славнозвісних борделях Монмартру натхнення в образах повій, які були йому за натурниць. Стіни борделю бачили зраду, біль розлуки, стогін насолоди, крик самотності і навіть — кохання. У стінах борделю зароджувалися й політичні інтриги. Окремий світ, без якого годі уявити не те що нинішній Станіслав, але й, насамперед — тодішній.
Ілюстрації: серія графічних робіт Весели Найденової «Борделі Станіслава» (туш, перо), 2008 рік
