Борщ з грибами та крепликами з оселедцем — одна з 12 страв, яку можна побачити на святковому столі на Святвечір у селі Копачинці на Івано-Франківщині.
Частуватися борщем у переддень Різдва — давня традиція, розповідають місцеві ґаздині, передає Правда.іф з посиланням на Суспільне Івано-Франківськ.
Приготування 12 страв на Святвечір починають з куті або, як кажуть господині, — з пшениці. За три чи два дні до Святої вечері господар повинен підготувати пшеницю, розповідає жителька Копачинців Галина Попадюк.
“Чоловік повинен тричі товкти пшеницю у ступі. Після кожного разу жінка бере цю пшеницю на решето і відвіює її — палає. Це — для того, щоб відсіяти полову. Потім ту пшеницю мочать на цілу ніч. І в нас є такий ще звичай, що тією водою вся сім’я зранку миє лице, ну, напевно, для того, щоб були гарними, красивими, біленькими. Завжди в нашій сім’ї так робили, так мене навчили мама і бабуся”, — розповідає Галина Попадюк.
Старовинний рецепт
Однією з головних страв на святковому столі є креплики з оселедцем, залиті борщем із грибами. У селі Копачинці цю страву й досі готують за старовинним рецептом — роблять закваску, яка повинна настоюватися десять днів до Святвечора. Все — для того, щоб страва мала характерну кислинку. Жінки зізнаються: процес приготування можна пришвидшити в декілька разів, просто додавши оцту, та зраджувати давнім традиціям своїх предків не хочуть. Тож і готують борщ з крепликами так, як і їхні бабусі та прабабусі ще щонайменше 100 років тому.
Місцева господиня Уляна Ступар розповідає: спершу замішують тісто. Для цього потрібні борошно, сіль та вода. Готове тісто розкачують та нарізають на маленькі квадратики. Страву жінка готує на старовинному начинні.
“Стільничка, на якій робимо тісто, давня. Вона зроблена власноруч тут, в селі. А тачівку ще баба запам’ятала, а їй вже — 77. Тому — це теж реліквія, бо їй приблизно 80 років”, — розповідає Уляна Ступар.
На нарізане тісто ставлять готову начинку та заліплюють.
“Всередину ми ставимо парену цибульку та оселедець. Оселедець ми дрібненько ріжемо, тушимо декілька хвилин з цибулею, даємо охолонути й тоді заліплюємо. Креплики називаються тому, що мають бути вушка”, — каже Уляна Ступар.
Готові креплики з оселедцем заливають борщем з грибами. Спеціальну закваску для борщу готують за десять днів до Святвечора. Для цього, розповідає Уляна Ступар, беруть червоний буряк, його нарізають соломкою, додають воду, сіль та цукор.
“Коли прийшов час Святого вечора, ми насамперед кладемо варити гриби. Тоді ллємо цей борщик з бурячком. Буряк вже кислий, він дуже вкисає за десять днів. А тоді робимо засмажку з цибульки, моркви. Все — пісне. Його довго варити не треба, бо може втрати свій колір”, — пояснює господиня.
Борщ, каже Уляна Ступар, повинен бути дуже кислим. Цю страву, розповідає жінка, готують лише на Святвечір і саме тоді вона найсмачніша. Також в ці креплики заліплюють декілька копійок.
“У нас варять цю страву з давніх-давен. Моя баба Доця, Євдокія, постійно квасила борщ. Є люди, які варять цей борщ, але закваснюють його оцтом чи лимонною кислотою. Але ми бережемо традиції. Так було в мене вдома, я прийшла в невістки, і так тут. Рецепт передала бабуся, а бабусі її мама. Дуже мої сини люблять їсти, для них — це найкраща страва”, — говорить ґаздиня.
Різдвяні традиції у селі Копачинці
Окрім борщу з крепликами та куті, на Святвечір у Копачинцях готують тушковану капусту, вінегрет, пончики, вар, оселедець, тушковану картоплю, квасолю з узваром, вареники з капустою, картоплею та маком. Ставлять також фрукти та сіно.
“На стіл кладемо яблука, грушки, горіхи, а також — цибулю та часник, щоб родило. І перед Святим вечором під скатертину ставимо сіно. Це пов’язано з тим, що Ісус народився в яслах на сіні. Тоді це сіно збирають і несуть до стайні худобі. А ще є люди, які ставлять у гнізда, щоб кури несли яйця чи були квочки”, — розповідає Галина Попадюк.
Щоб в наступному році був гарний урожай, на Святвечір потрібно було “пуджєти яблуньки”, каже 73-річна жителька села Копачинці Ярослава Попадюк. Вона пригадує, як зі своєю сестрою так робили в дитинстві за вказівкою бабусі.
“Я зі сестрою Марією йдемо, а то такий сніг. Я стою за яблунькою, а вона — перед нею. Бере сокиру і другим боком сокири стукає і питає: “Будеш родити?” А я їй відповідала: “Буду”. І так три рази. Ну вже ми це зробили, приходимо, а баба каже, що ще треба з ціпом. Взяли ми ціп, прийшли під вікно і питаємо: “Несуться у вас кури?” А баба відповідала: “Несуться, несуться і ще будуть” І так три рази”, — пригадує Ярослава Попадюк.
