Кожне місто має свої легенди та історії. Івано-Франківськ тут не став винятком. У циклі матеріалів WestNews – “Будинки-привиди”, ми хочемо показати Вам будівлі, у яких ще не так давно вирувало життя і які тепер стоять закинуті, напівзруйновані та моторошні.
Сьогодні мова піде про унікальний архітектурний ансамбль, розташований на вулиці Мельничука. Власне, на цій вулиці, яка колись носила назву Вірменська, розташовані одразу три важливі для міста давні камениці, занесені до Державного реєстру як пам’ятки містобудування і архітектури місцевого значення.
Йдеться про колишній колишній Будинок повітового староства на Мельничука, 14 (1842 рік, номер у реєстрі пам’яток 210-іф), про який ми вже згадували в нашій рубриці, а також – єврейську гімназію кінця 19 – поч. 20 ст. на Мельничука, 16 (номер 211-іф), плюс сусідній житловий будинок номер 12, який також визнаний пам’яткою архітектури поч. 20 ст., занесений до Держреєстру під охоронним номером 1068.
Власне, хотілося би докладніше зупинитися на одноповерховий будинок у стилі класицизму з коринфським портиком та двома крилами-ризалітами, що нині має адресу Мельничука, 16. Наразі він схований від очей мешканців та гостей міста, адже перед ним виросла багатоповерхівка, зведення якої, свого часу, викликало чимало галасу.
До слова, у XVII-XVIII століттях на цій території, де була вищезгадана вілла та садок, проходив оборонний мур Станиславівської фортеці. Після 1812 року укріплення знесли, землю під ними продали під забудову, яка мала місце в 1870 році.
У переписі 1910 року власниками вілли й саду зазначені двоє – Йонас та Імердауер. Можливо, останній доводився зятем старому негоціантові. Після Першої світової кам’яниця з житлової перетворюється на «освітянську». Від 1921 році тут розмістилась єврейська початкова школа, яка швидко розвивалась. Якщо при відкритті вона мала один клас із 15 дітей, то через 15 років – шість класів на 350 учнів.
У 1925 році тут почала діяти єврейська гімназія. Ймовірно, десь тоді надбудували другий поверх із підкресленням класицистичних рис споруди. Притік учнів був дуже великим. У 1931-му до лівого крила прибудували двоповерховий об’єм у стилі конструктивізму, а через шість років вимурували третій поверх (архітектор Ліппман).
Весь комплекс споруд називався «Єврейським народним домом». Навчальними закладами опікувалось «Єврейське товариство народної і середньої школи». Більшість предметів викладали польською, лише мову та деякі гуманітарні дисципліни – єврейською. Незважаючи на соціальний статус, викладачам гімназії непогано платили. Наприклад, у 1938 році директор Шульман отримував 520 злотих на місяць, вчителі – 200-320, при середній зарплаті в місті у 100 злотих.
У повоєнний час тут теж діяла школа, правда, не єврейська, а середня радянська. Спочатку це була школа № 5, де протягом 1944-1945 років викладав німецьку Тарас Іванович Франко. Пізніше школа мала № 9. У сімдесятих там випадково знайшли купу єврейських книжок, зокрема релігійних, які викладачі замурували у стіну перед приходом совітів. Перелякане шкільне керівництво наказало ті книги спалити.
В 1991-му школу ліквідували, учнів перекинули до ЗОШ № 3, а будинок передали російській громаді для створення гімназії. Але з того ніц не вийшло. З 1996-го особняком Хуне Йонаса опікувався економіко-правничий інститут. Нині виш ліквідований, старовинна кам’яниця затулена новобудовою і фактично руйнується на очах…
Підготував Андрій МЕНІВ
У статті використано матеріли тижневика “Репортер”
