Старовинні ремесла відходять у минуле і стають дивиною для тих, чиї діди та прадіди раніше славилися своїм мистецтвом на весь регіон, а то й країну.
Так, вишивальниць сьогодні потрібно спеціально шукати, якщо хочете вишиванку ручної роботи, а не штамповану машинкою. Те ж саме з розписним посудом, керамікою, різьбленими або плетеними меблями – та майже всім, що прогрес, який вже не крокує, а біжить вперед, давно поставив на потік і перетворив на океан одноликих бездушних предметів, пишуть Версії з посиланням на Коротко про.
“BGA-Cервіс” пропонує ремонт зарядних станцій та інверторів. Відновлюємо плати, балансує батареї, збираємо устаткування для домів та квартир.
Забуте ремесло
Житель Космача Василь Книшук робить все, щоб гуцульські традиції та їхня історія не були забуті. Фото: особистий архів Василя Книшука
За тим, як зникають раніше популярні види ремесел та мистецтв, із сумом спостерігав і мешканець Космача Івано-Франківської області Василь Книшук. Космач – відомий центр народних майстрів Гуцульщини, звідки їхні вироби розходяться по всій Україні. Тут намагаються продовжувати заняття предків, але виходить не з усіма. Наприклад, якщо місцеві ще могли вам пояснити, хто такі бутинарі, які раніше були в кожному другому будинку, то як і чим вони працювали – знали тільки старожили.
– Бутинарі – так називали раніше гуцульських лісорубів, – розповідає Коротко про дослідник історії гуцульських бутинарів Василь Книшук. – Сьогодні це ремесло забуте – навіть я сам не знав і половини їхніх звичайних слів та предметів, поки не почав вивчати це питання. І в мене, як у місцевого жителя, кішки шкрябали на душі, що така вагома частина життя наших предків та нашого регіону мало кому сьогодні відома, як і деякі інші старовинні заняття гуцулів.
Бутинарство – це не звичайна рубка лісу, яка йде в Карпатах і зараз, а важка праця зі своїми традиціями. Це зовсім не про сучасних дроворубів – їхня робота, порівняно з гуцульськими бутинарями, легка прогулянка. Подумати тільки: за допомогою спеціального нехитрого пристосування гуцул-дровосік сам піднімав дерево вагою з тонну! І таких секретів – безліч. Про деякі Коротко про розповів Василь Книшук.
Без вікон, але з подвійними дверима
Щоб відтворити картину побуту гуцульських лісорубів, Василеві Книшуку довелося на два роки заглибитись у дослідження. Новими знаннями ділиться сьогодні у музейному комплексі «Бутинар – забуті ремесла Гуцульщини» у Космачі.
– Ліс – це ресурс, який завжди годував гуцулів, – пояснює Василь Книшук. – Регіон гірський – тут немає штолень, шахт, фабрик та заводів. І ліс – це те джерело, завдяки якому люди живуть. Багато гуцульських ремесел пов’язані з деревом – від рубки та заготівлі лісу до будівництва, теслярства, бондарства, різьбленого мистецтва та іншого. Багато майстрів, які зараз будують будинки, церкви, ресторани зі зрубу по всій Україні, – це вихідці з Космача. До того ж село не газифіковане – навіть щоб обігріти будинок і приготувати обід, треба зрубати дерево.
Ідея відродити бутинарство хоча б як туристичний об’єкт з’явилася ще років десять тому. Почав банально – збудував гуцульський екобудиночок для туристів зі зрубу та назвав «Бутинар». Назвати це бізнесом можна з величезною натяжкою – будиночок лише на одну родину, хоч і велику. Самі бутинарі під час роботи в лісі віддавали перевагу оселі іншого типу.
– Це були шести- або восьмикутні будиночки зі зрубу пірамідальної форми – таке житло підходило для умов життя в горах, з вітрами і атмосферним навантаженням, що відрізняється від рівнин, – пояснює Василь Книшук. – Це присадкуватий будиночок, як правило, з подвійними дверима та без вікон, щоб не було холодно. До речі, колибою чомусь часто вважають вівчарську хатинку, де пастухи готують сир. Але це не так, колиби – саме гуцульські будиночки. Скандинавські племена, до речі, будували такі самі.
Посеред такого будиночка завжди горіла ватра – відкрите багаття, «замкнене» камінням у прямокутній формі. Навколо нього спали гуцульські лісоруби. Слідкував за багаттям і взагалі господарством у лісовій колибі спеціально найнятий хлопчик-підліток – їх називали кальманами.
Відчути атмосферу минулого можна й сьогодні, поселившись у будиночку для туристів. Фото: особистий архів Василя Книшука
Євреї навчили гуцулів пиячити
Назва першого і поки що єдиного екобудиночка для туристів продиктувала свої правила: Василь почав збирати інформацію про бутинарів – і через роки об’єкт розрісся до музейного комплексу з чотирма напрямками. Кожен із них відкриває цілий світ життя попередніх поколінь мешканців Космача.
– Перший – це інвентар (реманент – укр.), інструменти, з якими працювали гуцульські лісоруби, – розповідає Василь Книшук. – Наприклад, сапіна – півтораметрова палиця з металевим наконечником, за допомогою якої гуцул один міг підняти тонну лісу. Вона, крім сокири та пилки, була основним інструментом їхньої роботи. Другий напрямок – їхній побут у лісі та життя у будинку. Третій – організація роботи з описом автентичних слів, і четвертий – єврейське життя у Космачі.
Причім євреї до бутинарів і взагалі до гуцулів ? Виявляється, євреї, що з’явилися в XVI-XVII століттях у горах, багато чому навчили гуцулів. Щоправда, ці уроки були гіркими – деяким вони обходилися в цілий будинок, проданий за борги євреям.
– Євреї змінили гуцульську автентику – навчили їх економіці, – ділиться Василь Книшук. – Гуцульщина – це така собі резервація, закриті села. З появою євреїв тут відбулися величезні зміни. Євреї спритно обманювали гуцулів. Також до їхньої появи у гуцулів не було такого поняття, як пиячити, – інший спосіб життя диктував інші правила. Не було розуміння, що можна десь у шинку сидіти і випивати, що чарку спиртного взагалі можна продавати і купувати – шинків не було. І як наслідок – деякі пропивали цілі будинки.
У шинках гуцул міг пропити навіть будинок. Фото: особистий архів Василя Книшука
«Бери без грошей, але став хрестик»
Причиною такої «удачі» для євреїв у горах було те, що більшість гуцулів у ті часи були неписьменними. Якщо євреї навчали своїх дітей навчатися, то гуцули своїх навчали працювати. Шкіл у горах століття тому теж особливо не було.
Втім, єврейська кмітливість зіграла велику роль – гуцули дуже швидко зрозуміли, як можна вести справи – не обов’язково за гроші. І дотепер на Гуцульщині навіть у маршрутках можна почути, як хтось комусь відсотки за сіно в борг нарахував.
Так виглядає справжня гуцульська колиба. Фото: особистий архів Василя Книшука
Щосуботи у євреїв підробляли гуцульські діти
Втім, гуцули на євреїв не ображалися – жили з ними мирно. Сто років тому на картах Космача можна було знайти єврейське та гуцульське поселення, була синагога у центрі.
– Але гуцули не отримували високих посад – лікарями, вчителями були євреї, – зазначає Василь Книшук. – Хоча були й освічені місцеві – з ними євреї поводилися по-іншому. Гуцульським дітям євреї давали підробити – всі знали, що вони в суботу навіть ту саму ватру вдома не розпалюватимуть. Діти по черзі розпалювали їм вогонь.
У Космач і загалом у великі гірські поселення євреїв заманила густота населення та відсутність конкуренції. Перший шинок з’явився тут, за словами прикарпатських жителів, у Яблунові Коломийського району, потім – у Грушеві, потім такі заклади в Карпатах відкривали повсюдно. До речі, назва села Космач, за однією із версій, у перекладі із санскриту означає «долина сонця». Є й інша – на честь першого місцевого поселенця, кудлатого Івана на прізвисько Космач.
Сьогодні в музейному комплексі «Бутинар» можна роздивитися гуцульську колибу, в якій лісоруби жили в лісі, гуцульське ганок (гуцульська звичайна дерев’яна хата) з експозицією предметів побуту бутинарів та єврейський шинок, де вони відпочивали. Четверта споруда з газоном, що росте на даху, і ставками для вилову риби призначена для прийому гостей.
