У селі Горохолино, що на Івано-Франківщині, діє будинок самотніх матерів. Цей будинок – частина Містечка милосердя св. Миколая. Тут свою місію виконують сестри зі згромадження Воплоченого Слова. Вони допомагають самотнім матерям, які опинилися у скрутному становищі й без підтримки. Жінки отримують шанс не лише на захист та опіку власних дітей, а й розпочати нове життя.
Цьогоріч у липні минуло 10 років, як у Горохолино працює Будинок матері та дитини. А все розпочалось 2004 року, коли Містечко Милосердя у Крихівцях, де зараз проживають діти, заселяли саме самотніх матерів у кризових ситуаціях. Сьогодні тут служить сестра Марія Неустанної Помочі, настоятелька будинку. Вона пам’ятає, коли до монастиря привели першу вагітну дівчину, яка сама була ще неповнолітньою. Попри осуди людей, які спостерігали за цією діяльністю, монахині вирішили, що їм необхідно творити цю місію – допомагати тим, хто опинився у скруті.
Пам’ятаю, коли вперше до нашого монастиря потрапила вагітна дівчинка. Її привів до нас працівник інтернату, де вона і проживала. Їй поставили ультиматум: або вона робить аборт і залишається в інтернаті, або іде геть. Ми були розгублені становищем і не знали, як вчинити. Попри осуди інших, ми залишили її у монастирі. Згодом з’явилися нові самотні жінки з дітьми. Місця у монастирі все меншало, тому необхідно було знайти окремий будинок для самотніх матерів. Адже в Аргентині та в інших країнах світу, де служили сестри Воплоченого Слова, вже існували такі будинки. Так і ми вирішили розпочати таке служіння в Україні».
Коли у будинку практично не залишилось місця для мешканців, монахині оголосили про пошук житла для їхньої ініціативи. На їхнє прохання зголосився доброчинець, який подарував власну територію з трьохповерховим будинком у Горохолино, де сьогодні й проживають монахині із самотніми матерями.
«Будинок був на етапі капітального ремонту, але це вже був великий старт. Облаштувавши перший поверх, ми відразу переселили жінок з дітьми. Так ми розпочинали діяльність в будинку з тринадцятьма матерями. Згодом облаштували клявзуру та кімнати для волонтерів, які приїжджали зі всієї України та закордону. У цьому облаштуванні допомогла Львівська освітня фундація», – розповідає настоятелька.
Підтримувати будинок та його мешканців допомагають доброчинці та керівництво міста. Сьогодні приміщення ще розширюють та облаштовують для комфорту матерів та дітей. Кожна жінка має окрему кімнату, простір для дітей та саморозвитку. Тут облаштована кімната для шиття, де жінки навчаються праці та створюють власні речі. Згодом у будинку створять велику ігрову кімнату та відпочинкову зону для матерів, щоб тим було комфортніше стежити за дітьми, поки ті граються.
Матері проживають в будинку скільки треба – від тижня до кількох років. А сестри допомагають у вихованні дітей. Єдина вимога – жінки мають добровільно погодитися з усталеними правилами та обов’язками. Оскільки їх не позбавляли батьківських прав, тому кожна з них несе відповідальність за своїх дітей самостійно.
« Сюди приходять ті жінки, які хочуть залишитися зі своїми дітьми. Адже розуміють загрозу, що в іншому випадку в них заберуть дітей. Вони потрапляють до нас, бо їм насправді більше нікуди податись. Якщо їх повернути додому, то вони повернуться і до попереднього життя. Але ми допомагаємо їм стати на ноги, влаштуватись на роботу та гідно виховати дітей. Бо більшість жінок, що потрапляють сюди, не вміють доглядати за своїми дітьми. Проте кожна з них прагне навчитись цього. Вони покидають будинок, коли вважають, що можуть самостійно жити далі й дбати за своїх дітей.
Сестри створили умови для базових навичок догляду за дітьми, соціалізації жінок, а також духовну, медичну, психологічну та юридичну підтримки. Вони мають індивідуальні консультації та тренінги з гінекологом, отримують майстер-клас від шеф-кухарів, а щосуботи відвідують курси з етикету.
«На майстер-класах вони опанували техніки, навички й терміни у ресторанній справі. І неабияк здивувалися, що не лише пюре можна готувати. Дехто з них не знав, як варити рис. Тепер як хтось чергує на кухні, поруч допомагає монахиня. Інакше весь дім залишиться без обіду.
На лекціях з етикету вони вчать, як розмовляти спокійно та ввічливо, поводитися у соціумі та в побуті. Жінки відвідували ресторан, а більшість з них робили це вперше. Вони дуже ретельно і натхненно готувалися до цього дійства. Лекторка не просто вчить їх манерам, а й переконує у їхній жіночності та красі».
Кожна з жінок жвава та охоча до роботи. Сестра Марія Неустанної Помочі зізнається, що попри незначні конфлікти, жінки злагоджено працюють у спільноті й допомагають одна одній, разом пораються у будинку та доглядають за дітьми.
Вони милосердно й турботливо ставляться до новоприбулих матерів з дітьми. Допомагають їм освоїтись, діляться порадами, як досвідчені матері. Але коли починають сваритися, нагадую, що кожна прийшла зі своєю бідою. Крім того, вони дуже ревниві. Кожній слід приділити увагу, зокрема їхнім дітям. Адже вони потім ображаються, якщо комусь більше приділити уваги.
Сьогодні тут проживає дев’ять матерів та п’ятнадцять дітей. Сюди потрапили жінки з усієї України. Кожна з них має свою непросту історію. Серед них і Галина, яка проживає у будинку з трійкою дітей вже пів року. Вона не відразу схвалила можливість і навіть боялась жити разом з монахинями. Та заради дітей вона погодилася поселитися у будинку.
«Мені не вистачало коштів, щоб прогодувати дітей, адже усі гроші відклала на операцію своїй меншій. Батько дітей не признає їх. Та більше, він вкрав усі кошти, які відкладала на операцію, а документи знищив. Соціальні служби попередили мене: або вони забирають дітей, або відправляють до сестер-монахинь. Спершу я категорично відмовлялася сюди їхати, адже боялась, що у мене заберуть дітей. Але у мене не було вибору. Це був єдиний шанс залишитись із дітьми. А їх я в жодному випадку не покину, бо живу заради них. Хочу, щоб у них було щасливе дитинство, якого не було у мене. Хоча моя мати не хоче зі мною розмовляти, але я не тримаю на неї зла, все їй пробачила, вона все-рівно залишається мені матір’ю».
Галина зізнається, що її розчулила турбота та підтримка монахинь, на яку вона і не розраховувала. Тепер жінка назавжди пам’ятатиме їхнє добро і завдячує їм, що вони допомагають їй змінити своє життя та її дітей.
« Ці жінки потрапляють у такі ситуації зазвичай від прикладу власних батьків чи близького кола. Вони змалечку не отримували любові та уваги. Ще й кожна з них постраждала від насильства та перебувала у шкідливому середовищі. Вони не мають рідного дому і живуть самі по собі. Тепер ми мусимо надолужувати втрачене. Тому ми прививаємо їм сімейні цінності, привчаємо до родинних стосунків й традицій».
Сестри згромадження Воплоченого Слова євангелізують там, де потребують їхньої допомоги. Тому вони особливо активно працюють у будинках Милосердя. А основна мета будинку у Горохолино – зберегти зв’язок між матір’ю та дитиною.
«Ми спершу забезпечуємо цих жінок людськими потребами: їжею та гігієною, медичною та психологічною допомогою. Коли вони сповна відчувають себе людьми, лише згодом говоримо про високодуховні цінності».
Підготувала Наталя Стареправо, текст реалізовано у співпраці із “Львівською освітньою фундацією”.
Фото надані “Львівською освітньої фундацією”
