Політолог та маркетолог Андрій Фармуга з Івано-Франківська захищав Україну під час АТО та після повномасштабного вторгнення РФ. Боєць воював у 79 окремій десантно-штурмовій бригаді. Досвід повернення у цивільне життя у 2015 та 2024 роках в Андрія Фармуги різний.
Зараз він допомагає побратимам адаптуватися після демобілізації, хоча і сам ще бореться з “комплексом того, хто вижив”.
Про адаптацію ветеранів, алкоголізм серед військових, значення Курської операції, тренд на політичні рейтинги й демобілізацію — в інтерв’ю Андрія Фармуги Суспільному.
Далі — пряма мова.
Чому для ветерана не завершується шлях повернення з війни
Приблизно три місяці тому я звільнився зі служби. У 2014-2015 роках воював в АТО. Мабуть, зараз було важче повертатися і вливатися у цивільне життя. Здавалося б, вже є попередній досвід, але зовсім інші обставини в суспільстві. Війна зараз — повномасштабна, яка зачіпає фактично все наше суспільство. У когось на фронті є родичі, знайомі, однокласники. Масштаб втягнення людей у війну набагато більший. Це позначається і на поверненні ветеранів зі служби. Їх стало в рази більше. Держава, на мій погляд, не зовсім справляється з такою кількістю ветеранів, а ми розуміємо, що їх буде ще більше. Можливо, цей мій попередній досвід якраз і заважає.
Ветеран російсько-української війни Андрій Фармуга. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Яців
Зазвичай люди бояться йти на війну. Я себе впіймав на думці, що страшно повертатися в цивільне життя. Дуже великий термін — два з половиною роки перебування фактично на лінії боєзіткнення, яке переналаштовує тебе на абсолютно інший ритм. Ти відвикаєш від цивільного життя — і в цьому проблема. Потім важко повертатися і страшно. Тим паче розумієш, що за цей час багато чого відбулося. В Івано-Франківськ переїхало дуже багато нових людей, і чомусь був острах, що мені вже не знайдеться місця в цьому суспільстві. Хоча практика показала, що це не так.
Мене залучили до проєктів ще тоді, коли я був у війську, але вже знав, що звільнятимуся. Це все відбулося дуже швидко. Я повернувся, дав собі трішки відпочити й долучився до проєктів, пов’язаних переважно з роботою з ветеранами. Я більше хотів би сконцентруватися на ній, бо розумію, що в нас ще все попереду. Основна маса людей ще на фронті, але рано чи пізно вони повернуться. І якщо до цього ми, цивільне суспільство, не будемо готові, то матимемо дуже великі проблеми.
Ветеран Андрій Фармуга: “Зазвичай люди бояться йти на війну”. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Яців
Про образ військових та ветеранів в українському суспільстві
Суспільство сприймає військових та ветеранів з видимою повагою, хоча в більшості людей вона є насправді. Дехто — просто через якийсь певний острах, бо зазвичай люди бояться тих, хто повернувся з війни живими. Там зустрічаються зі смертю, а страх смерті — один з найглибинніших. Брутального хамства, чогось такого дуже негативного я не зустрічав.
Є певні неприємні моменти, але я розумію, що суспільство, в якому третій рік поспіль іде війна, “накручене” та більш агресивне. Психіка кожної людини намагається у цій ситуації загального напруження якимось чином рятуватися. І в частини людей це відбувається зокрема через такий дитячий інфантилізм: “Я — в хатці. Те, що відбувається, мене не цікавить, мене не цікавлять люди, які беруть участь у війні чи волонтерять”. Людина створює для себе картинку якогось уявного життя.
Ветеран російсько-української війни Андрій Фармуга. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Яців
Що не так із психологічною реабілітацією ветеранів
Часто під психологічною реабілітацією розглядають просто якийсь відпочинок — вивезти хлопців у гори й потримати їх там тиждень. Якщо їм нічого не пропонувати, вони собі знайдуть одразу заняття. Ймовірно, це буде вживання алкоголю. Тому я б десь підкреслив тим людям, хто займається або прагне займатися роботою з ветеранами, цей нюанс пам’ятати: навіть якщо це — відпочинок, програма має бути наповнена чимось. Інакше цей вакуум заповнять самі хлопці й заповнять його найпевніше вживанням алкоголю.
Ця проблема дуже поширена. Усі шукають простий рецепт розв’язання складних проблем. Щоб зняти цей стрес, шукають алкоголь і будують у голові таку формулу, що він дорівнює розслабленню. Насправді — це ілюзія. Думаю: ми ще з цією проблемою зіштовхнемося, коли з фронту повернеться основна маса. Бо алкоголь тягтиме за собою ментальні розлади та зростання домашнього насильства.
Ветеран Андрій Фармуга: “Усі шукають простий рецепт розв’язання складних проблем”. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Яців
Про це мало хто говорить, тому що люди, які воюють, в нас певним чином героїзовані. Хоча ми розуміємо, що не всі насправді герої. Є дуже різні люди на війні. Тому говорити про героя, який “товче” свою дружину, якось не comme il faut. Хоча це вже проблема, і вона набиратиме обертів. Нам усім, особливо тим, хто працює у цій сфері, потрібно говорити про це вголос, поки не пізно.
Дуже бракує фахівців. Ми не були готові до потреби у такій великій кількості психологів. І не просто психологів, а психологів, які можуть працювати з бойовими травмами та з родинами загиблих. Це — окрема категорія, яка потребує ювелірної роботи.
Як підготуватися до повернення військового з війни
Насамперед я переймаюся, що в нас посилюватиметься роздрібленість та рівень агресивності в суспільстві. Ті, хто повернеться, будуть мати конфлікти з тими, хто уникав потрапляння на війну. Родини тих, хто був на фронті, не зовсім йтимуть на діалог з тими, хто там не був. Виникнуть проблеми з алкоголем та ментальним здоров’ям. Я на власні очі бачив, що у війську бракує профілактики цього. Чи буде о’кей вашим рідним, коли ви повернетеся з руками та ногами, але з головою не в порядку? Що буде краще для них — невідомо.
Ми можемо збільшувати кількість фахових психологів, які з цим працюють, розвивати ветеранські спільноти. Через принцип “рівний рівному” можна залучати людей до терапії. Коли з тобою говоритиме побратим — це одне. Коли тобі про це казатиме цивільна людина або хтось з родини — ти мало прислухатимешся. Держава має дбати про фахівців, певні простори, де можна буде з ветеранами займатися, і також про розвиток ветеранських спільнот.
Ветеран російсько-української війни Андрій Фармуга. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Яців
У війську є така прогалина. Тактичної медицини тебе навчають фактично з першого дня, як тільки ти прибуваєш у навчальний центр. Але немає жодних розмов чи навчання, що з людиною відбувається психологічно, як вона змінюється, чому і що з цим робити. Як тільки виникала нагода, ми збиралися з побратимами й говорили про ці речі.
Ниточка, що пов’язувала з цивільним світом в окопах
Мої побратими й посестри дуже дивувалися, бо в перервах між боями я витягав свій смартфон і вмикав додаток з англійською мовою. Усіх це дивувало, адже ми можемо загинути через п’ять хвилин. Це здавалося зазиранням у своє майбутнє цивільне життя. Я пояснював, що воно дозволяло мені триматися на плаву. Це була одна з небагатьох ниточок, що пов’язувала мене з цивільним світом. Спочатку намагався пояснити, що це потрібно насамперед мені, і навіть якщо я не доживу до цивільного життя, то нічого не втрачу. А якщо доживу — ці знання дуже знадобляться.
Твій горизонт планування скорочується буквально до наступної поїздки на лінію зіткнення. І, можливо, ще отримання якоїсь посилки поштою за декілька днів. Ніхто не намагається заглядати дуже далеко, бо в будь-який момент твоє життя може просто закінчитися. Я не помічав, щоб багато хто планував щось. Хлопці не знали, що відповісти, коли я їх запитував: чим ти будеш займатися, коли повернешся? Для всіх якось це звучить як фантастика.
Ветеран Андрій Фармуга: “Твій горизонт планування скорочується буквально до наступної поїздки на лінію зіткнення”. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Яців
Про Курську операцію
Я взагалі подумати не міг, що ЗСУ зайдуть на територію Росії та візьмуть під контроль певні населені пункти в Курській області. Тому хвалю того, хто це продумав, дотримуючись режиму тиші, що не дозволило витоку інформації так, щоб ворог більше був підготовлений. Для мене це була дуже приємна несподіванка. Хоча ми розуміємо, що ця операція потрібна нам для того, щоб збільшити свої аргументи вже в подальших мирних політичних переговорах.
Але хочу зазначити, що кожен день цієї операції забирає дуже багато людських ресурсів. Досить дорогою ціною нам доводиться утримуватися на території Росії, хоча з військового погляду це — дуже крута й успішна операція.
Ветеран російсько-української війни Андрій Фармуга. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Яців
Заходу вона дала сигнал, що насправді “російський ведмідь” не такий уже й страшний, і коли він отримує по заслугах, він розвертається та тікає. Це, мабуть, підсилило думку наших західних партнерів, “охоробрило” їх, бо після цього ми вже на фінішній прямій отримання дозволу на враження західною зброєю території Росії. Операція пришвидшила отримання цього дозволу, а це покращить наше становище з військового погляду. Якби не ця територія, то ми б могли противнику протиставити тільки слова, а тут буде йтися ще про його землю. Через утримання цієї території вони мусять все одно туди виділити війська, щоб нас звідти вибити. Це вплине на ситуацію на фронті, і дуже сподіваюся, що якраз на нашу користь. Другий момент — це дуже підняло моральний дух в армії.
Про мирні перемовини з Росією
Для переговорів потрібна добра воля двох сторін. Поки що я не бачу її з боку РФ. Путін продовжує переконувати своїх посполитих, що все успішно і цілі “СВО” виконуються. Навіть крайні обстріли цивільної інфраструктури й “Охматдиту” свідчать про те, що Росія не готова до деескалації конфлікту, а тільки прагне його загострити.
На фронті на мирні перемовини реагують по-військовому. У кожного є багато загиблих побратимів і посестер. Це накладає певний фільтр на несприйняття мирних перемовин. Тим паче, якщо там йтиметься про віддавання територій, за які загинули вже, можливо, і сотні тисяч людей. Ця тема досить чутлива для військових. Росія може цим скористатися як психологічною операцією і “нагнітати” недовіру до політичного керівництва. Коли ми підійдемо до етапу переговорів, владі добре було б прокомунікувати це з військовими для того, щоб не було дійсно якихось внутрішніх заворушень. Йдеться про людей зі зброєю.
Ветеран Андрій Фармуга: “На фронті на мирні перемовини реагують по-військовому”. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Яців
Закон про мобілізацію: чого очікували військові
З розмов з побратимами дізнався, що у війську збільшилася кількість людей. Це дуже добре, бо ми повинні розуміти, що щодня втрачаємо людей вбитими, пораненими. Йдеться також про самовільне залишення частини. Не всі витримують, залишають зброю, розвертаються та йдуть додому. А поповнення не було. Щодня зростало навантаження на тих, хто залишався. Була перевтома від того, що тебе немає кому замінити.
Ситуація покращилася. Вже пішли перші мобілізовані після прийняття закону. Вони пройшли навчання і поповнюють війська. Більшість із них нормально влилася у бойові колективи й несе службу.
Ветеран російсько-української війни Андрій Фармуга. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Яців
Коли я був військовим, основним очікуванням від цього закону у всіх було про терміни служби та демобілізації. Людей, які вже на війні, мало хвилювали алгоритми, за якими будуть набиратися люди в ЗСУ. Цікавило, коли нарешті нас будуть відпускати, або коли у твоїй голові з’явиться оця чарівна дата.
“Навіть під час війни громадянське суспільство має вплив на владу”
На жаль, частина наших політиків продовжує думати про рейтинги, говорити й робити все, що закладе їм фундамент на подальше успішне перебування у статусі депутата чи на виграш у виборах. Прикро, бо це свідчить про життя у своїй реальності й “нетестування” тієї, яка є. Думаю, політикам бажано поспілкуватися з людьми з іншої “бульбашки” або знайти знайомих, щоб почути, що ж насправді звичайні люди про це думають. На жаль, це стосується і частини політиків, можливо, вже і на місцевому рівні. З регіональних новин я роблю такі висновки. Без уточнень, просто тренд на те, щоб думати про свій політичний рейтинг, коли країна захлинається кров’ю.
Ветеран російсько-української війни Андрій Фармуга. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Яців
Українці — розумні. Нам вистачить мудрості не втягнутися у ці міжусобиці та чвари. Ви можете заперечити, сказати: “Зайди у Facebook, під будь-якою публікацією там одразу люди між собою “агресують”, там — страх, що робиться”. У соцмережах людина рятує свою голову і викидає весь той негатив, якого вона набула, тому що їй тривожно: може щось прилетіти, хтось зі знайомих воює і так далі. А політики живуть своїм життям, завжди говоритимуть те, що люди хочуть.
Ветеран Андрій Фармуга: “Українці — розумні. Нам вистачить мудрості не втягнутися у ці міжусобиці та чвари”. Суспільне Івано-Франківськ/Діана Яців
Навіть під час війни у нас громадянське суспільство має вплив на владу. Ми бачимо, що на багато нехороших речей, пов’язаних з корупцією, звертають увагу після суспільного розголосу. Це підхоплюють медіа, “роздувають” більше і влада мусить реагувати. Це дає мені надію, що суспільство не дозволить політикам зайти задалеко. І пам’ятаймо, що в нас ще є така феноменальна річ як Майдан. Впевнений, що кожен президент — і той, що є зараз, і той, що буде в майбутньому, — завжди пам’ятатиме, що якщо ти завертаєш кудись не туди, то на Майдані збираються люди й показують тобі власний дороговказ, на який мусиш зважати. Другий раз втекти у Ростов не знаю, чи вийде.
