Робота з каменем, пошуки артефактів та вирощування едельвейсів у домашніх умовах – це далеко не повний перелік захоплень та занять Романа Легуна.
Відомий на Бойківщині майстер з обробки каменю, блогер із тисячами переглядів на YouTube та любитель історії – за що б не брався, чоловік у все вкладає душу. Проте пошук себе і власної справи, як сам розповідає, не був легким.
Роман об’їхав чимало країн і провів багато років на чужині, але повернувся додому, щоб досліджувати і розвивати свою малу Батьківщину.
Нова історія у проєкті «Бойківські Карпати: ІМЕНА».
Поганого каменю не буває
Стіни будинків, паркани та цілі каплиці, оздоблені оригінальними візерунками – у багатьох селах Прикарпаття можна побачити роботи Романа Легуна. Із холодного каменю він творить птахів і пишні квіти. Свою справу чоловік називає одним із подарунків з неба. Хоча в дитинстві та юності й уявити не міг, що колись візьметься за таку важку роботу.
«Я цурався свого робітничого походження, місця народження – села, хотів утекти звідти. Той, хто народився у місті, ніколи не зрозуміє селюка. У селі обмежені майже всі блага, які існують у місті. Найкращі вчителі, гуртки, дискотеки – по містах, мода приходить швидше в місто, – розмірковує Роман Легун. – Всіх людей, які працюють на будівництві, у сільському господарстві я вважав невдахами, думав, що їм не пощастило. З такими думками я загнав себе у такі глибини, з яких важко вибратися. Не маючи ніяких підстав отримати від неба якісь великі посади, стати кимось, розчарувався у житті і дуже швиденько скотився вниз».
Однак мрії про щасливе життя, сім’ю та улюблену роботу не покидали чоловіка: «Я піднімав очі догори і казав: «Боже, поверни мене в нормальне життя, я буду робити те, що Ти мені даси. І я отримав все, що просив. У мене гарна дружина, прекрасні діти, професія. У Бога своєрідне почуття гумору. Ти просиш? На тобі те, чого ти зрікався. І саме те, чого я боявся: клею, важкої роботи, повернуло мене до життя».
Каже, спочатку його роботу з каменем сприймали не всі. Дехто сміявся, що він вирізає квіти, інші казали, що камінь так не вкладається. Але Роман продовжував творити. І найбільше дивувався, що несподівано для самого себе опанував новий фах: «Я донині це вважаю чудом. Мене ніхто не вчив, я ні від кого не навчився. Я це не вмів і просто почав вміти, все».
З кожним роком Роман вдосконалює свою майстерність. З каменю може вирізати будь-що: колібрі, фламінго, лілії, орхідеї. Каже, для роботи підходить будь-яка порода: «Немає такої, про яку я б не сказав, що це прекрасний камінь. Його створював Художник, руками якого я є».
Історія і квіти
Але перед цим була еміграція. Свого часу Роман Легун проїхав через усю Європу й зупинився у Португалії, жартує – далі океан, тож просто не було куди продовжувати мандрівку. Оскільки полюбляє сонце і тепло, то клімат повністю підійшов. Жив спочатку на півдні країни, потім перебрався на північ. Там і віднайшов ще одне своє захоплення – пошук старовинних речей.
«Потрапив в організацію бразильців – вони займалися пошуком у покинутих будівлях. Ух, унікальна річ! Люди виїхали з приміщень 150 років тому, і більше ніхто туди не навідувався, – розповідає Роман Легун. – Ти заходиш у будинок, відкриваєш Біблію, а сторінка відламується».
Після подорожей та дослідження чужих країн, Роман Легун таки повернувся в Україну, та свою пристрасть до вивчення старовини не покинув. Декілька років тому він разом із однодумцями заснував громадське об’єднання «Історично-Пошуковий Клуб «Едельвейс». До нього входять ентузіасти, які, за словами Романа, полюбляють «вигулювати металодетектор». Це не горезвісні «чорні» археологи, а люди, котрі обожнюють історію і старовину та заново відкривають для себе рідний край. При вступі до організації кожен учасник заповнює анкету, в якій зобов’язується дотримуватися законодавства України.
«Я сам з Брошнева, одружився у Креховичах, тут займаюся пошуковою роботою. Почав знаходити речі XV–XVIII століть, але трапляються і такі, що виготовлені 2, 5 і навіть 150 тисяч років тому! Розумієте? Люди тут жили і працювали, – не приховує захвату дослідник. – Найстаріша моя знахідка – це крем’яний серп, якому приблизно 150 тисяч років, і він прекрасно зберігся. Я не знаю, як ті майстри робили, але він чудово лягає от просто в мою руку».
Знаходить Роман також обладунки воїнів, монети часів Римської імперії, наконечники стріл, але найдужче любить збирати дзвоники і хрестики:
«Для мене найцінніша знахідка – енколпіон – хрестик часів Київської Русі, IX–XI століття. Я мріяв про нього. Колекціоную хрестики і дзвоники – у них немає жодного негативу. За монету могли багато що купувати, вони можуть мати негативний відбиток. А дзвоник – це завжди дзвоник, він гарно звучить і виглядає та приносить добру новину».
А ще Роман обожнює вирощувати квіти. Колись із Португалії привіз білі кали. З часом розмножив їх настільки, що зрозумів – на цьому можна заробляти. Має також 28 сортів м’яти, шавлію, чебрець, ехінацею. Але й на цьому чоловік не зупинився – захотів «приручити» едельвейс. І йому вдалося!
«Він спочатку не приручався, та і я не здавався, – з гордістю розповідає пан Роман. – Спочатку прижився один кущ, але не хотів розмножуватися. А минулого року я його таки розмножив до десяти».
«Бути бойком – це пам’ятати і визнавати»
Де б не був, скільки б не мандрував світами, Роман Легун ніколи не забував малу Батьківщину, адже Бойківщина завжди у серці. У своїй пошуковій роботі нерідко натрапляє на предмети побуту бойків: «Сокирки бойківські знаходив – бартки. Загалом вони не відрізняються від гуцульських – ми ж поруч живемо, ті самі ковалі. Частіше знаходжу скіфські сокири. Натрапив також на перстень у себе в селі, срібний прекрасний перстень часів Галицько-Волинського князівства, а на ньому – розквітлий хрест з елементами рослинності, бойківськими мотивами».
Описати Бойківщину словами, переконаний Роман Легун, неможливо. Але в одному чоловік сумнівів не має: «Бути бойком – це пам’ятати і визнавати, ніколи не завстидатися».
Ольга РЕГА, спеціально для проєкту “Бойківські Карпати: ІМЕНА”.
