4 лютого з гори Піп Іван Мармароський разом зі сніговим карнизом впала туристка. Одразу за нею на порятунок стрибнув товариш. туристка
Після щасливого порятунку Івона Костина опублікувала свої враження в мережі. туристка, пише Репортер
“Вчора ми вийшли трохи запізно і не думали, що дійдемо по такій видимості, – пише Івона. – Вона чимраз погіршувалася, але підйом був на диво легким. Біля кордону чуйка сказала вертати”.
Дівчина пише, що йшли вони не менш, як три метри від краю, але карніз виявився більшим.
“Все пішло з-під ніг і вже за секунду я летіла в купі снігу. Один удар, зупинка, думки про батьків, а потім знов політ. Сніг забився в ніс і рот, палку з рукавицею віднесло снігом. Я вже почала думати, що якщо смерть, то це якось не прикольно. І тут все зупинилось – вся ця маса снігу і бруду, що несе і вертить мене, – пише дівчина. – Дихання майже не стало, сніг в роті затвердів і я почала судомно виколупувати його. Мені пощастило – я летіла зверху цього чудового місива і, інстинктивно пригадавши уроки Максима Музики, вивільнила обличчя і тоді все решту. Одразу закричала, що я жива і почула Олександра Чуба. Я думала, що то я так близько до точки падіння, а виявилось, що то він по мене стрибнув по перпендикулярному спуску. У нього теж політ чималий, ще й добровільний. Дістались один-одного і мене порвало. Страшно – капець. Ми намагались докричатися до Жені, але не мали відгуків – я лише чула, як гавчала С’юзі”.
Також вона пише, що їм пощастило, бо були цілі і могли рухатись самостійно. Це треба було робити швидко, бо темніло. Погана видимість посилювала страх повтору сценарію. Схили видались надто крутими, і ризикувати повертатися коротким шляхом назад до колиби вони не хотіли.
“Ні на 101, ні на 112 зв’язок не витягнув, тому ми пішли вниз, – продовжує ділитися враженнями Івона. – Повідомити, що ми Ок і справимось – не вдалось. Варто віддати належне Жені, яка всунула Чубу в руку мій телефон: 60% заряду і maps.me зробили своє діло. Ми пробирались поваленим лісом над річкою до другої стежки – набагато нижче нашої колиби. Страх падіння і темряви брав своє, проявляючись в галюнах і постійних огляданнях. Сашко тропив шлях. Мене трохи трусило, але ми йшли далі. Треба було повернутись чимскоріше – ми не мали й гадки про долю Жені, але підозрювали, що вона викликала рятувальників і сподівались, що пішла на спуск до колиби по слідах. Уява, звісно, малювала своє”.
Дівчина пише вони з кожним кроком провалювались все глибше між дерев і струмків, але таки знайшли стару дорогу. На стежці де-не-де траплялись старі розмиті сліди, які все та ж уява перетворювала на ведмежі.
“Повна тиша і рідкі “супроводжуючі” сліди зайців, лисиць і якихсь копитних. Ні води, ні їжі ми не мали. Зв’язок зрадницьки не з’являвся, стежка блукала, а 2 кілометри тривали, бляха, цілу вічність. Сашко вибився з сил, у мене змокли ноги і 100 кроків стали вже чималим відрізком.
Це були найбільш нервові та довгі 7 годин в моєму житті. Нерви і спогади про падіння накривали, але було не до них. Врешті, полонина вивела нас до не позначеної колиби класу “люкс”, де ми, на жаль, мусили вибити замки. Ми трохи натопили, позичили тушняк, воду і ролтон, знайшли спальники і зняли взуття – і тут мене почало труханити не по-дитячому. Я відключилась і ледь вмовила себе встати о 3, аби продовжити шлях. Ми дуже хвилювались за Женю і С’юзі, але організм пручався”.
Виявилось, що їм потрібно було йти ще всього кілометр, але без привалу туристи його би не здолали.
“Колиба, яку я не вірила, що бачу, нарешті, була забита рятувальниками. Ми порадували їх, прийшовши з іншого боку, і “тією дівчиною, що зірвалась”. Дійшли самі, але були так раді їх бачити. Виявилось, що розгорнулась ціла рятувальна операція і ми набрали батьків. Нам переповідали про Facebook, але зв’язок все так же не хотів долучати нас до вас. С’юзю принесли з гори за 10 хвилин після нас. Вона дременула від Жені і сиділа біля точки падіння до п’ятої ранку”.
Як розповідає дівчина, Євгенія чекала на них більше двох годин на горі і “підняла на вуха” всіх.
“Велетенська компанія рятувальників з різних компаній: знайомі і незнайомі, ті, що шукали нас живими і 50/50, віщуючи виживання лише Чубу, волонтери і державні вселили віру в себе і дали друге дихання. Тому вже о сьомій ранку ми рухались вниз. Майже о 10 сиділи в машині, а тепер їмо. Пройшли більше 15 км поночі і по снігу, і майже не спали.
Мене піднуджує і труханить трохи, але то пройде. Нам пощастило. Ми живі і здорові. Все могло бути інакше. В будь-який момент могло бути інакше. Бо не послухали чуйку, бо пішли в погану видимість, бо підійшли близько, бо зимові гори, врешті-решт”.
На звершення дівчина подякува Жені за “круту командну роботу і зібраність”, усім рятувальникам за порятунок як їх так і собаки С’юзі, власнику колиби – за розуміння.
“Цей пост не про “героїзм”, роздутий ЗМІ. Його немає. Є неправильна підготовка і безвідповідальність. Він про провтики. Провтики, які могли закінчитись інакше. І про досвід. Кожен здобуває його по-своєму. Мені треба, щоб сніжком присипало”, – завершила свій допис Івона.
Нагадаємо, що Стало відомо хто зірвався в провалля на Мармаросах (фото)
