Мешканець Маріуполя зміг вибратися із окупованого росіянами міста, пропливши крижаним морем 4 км, щоб дістатися безпечної української території.
Про це пише британська газета The Guardian.
Як розповідається, Дмитро став свідком бомбардувань російськими окупантами драмтеатру Маріуполя, у якому були сотні жінок і дітей. Він був вдома у Маріуполі 16 березня, коли російська бомба вдарила по маріупольському драмтеатру. Його квартира була поблизу театру, який був великим бомбосховищем. Всередині були сотні жінок і дітей.
“Це був жахливий, потужний вибух, величезний вибух. Я чув крики. Я бачив тіла та шматочки тіл. Я витягнув одну жінку, потім дівчинку, потім хлопчика. Усі були поранені. Ноги хлопця не рухалися. Він кричав. Мої руки тремтіли. Я був весь у крові. Поруч на землі нерухомо лежала жінка. Члени сім’ї відчайдушно намагалися її реанімувати, тиснучи на грудну клітку. Вони намагалися повернути її. Біля неї стояла дитина і казала: “Мамо, не спи”. Жінка була мертва”, — розповів чоловік.
Після цього він повернувся до свого укриття і вирішив, що з Маріуполя, який атакували російські війська, треба тікати. Чоловік, який був рибалкою, знайшов свої рибальські кулики, які раніше використовувалися для викопування хробаків, взяв взяв два мішки для сміття, щоб зав’язати шкарпетки, кілька мотузок і чотири 5-літрові пластикові пляшки, щоб використовувати їх як допоміжний засіб для плавучості.
Одягнувшись у цей імпровізований костюм, за словами Юріна, він вирушив пішки до пляжу. Деякий час йшов вздовж нього, а потім пірнув у воду.
Юрін плив майже 2,5 години — за цей час він подолав 4 кілометри. Чоловік вийшов на берег у селі Мелекіно, яке було під контролем Росії. Там його прихистило подружжя пенсіонерів, які нагодували хлопця.
Наступного дня він зміг сісти в мікроавтобус, який їхав до окупованого Бердянська, і вже звідти евакуювався на підконтрольну Україні територію. За його словами, російські солдати на блокпосту його не помітили.
“Їм (військовим. – ред.) було по 17 чи 18 років”, — згадував він.
