Непосидючою мамою 5-річного Ярослава та 8-місячного Данила є активістка Ірина СЛОБОДЯН. Зі старшим сином на декретну відпустку витратила трохи більше року, з молодшим використала тільки кілька днів. Догляд за першою дитиною поєднувала спершу із громадською діяльністю, роботою у філармонії, а потім була на посаді арт-менеджерки громадського ресторану «Урбан Спейс 100», окрім того викладала йогу. Також її заслугою є організація Дня вуличної музики, який згодом вп’яте відбудеться в Івано-Франківську. Тепер молода мама вдома виготовляє цікаві браслети із натурального каміння. Каже, вирішила розбавити життя творчістю.
«Рік – це хороший час, щоб жінці насолодитися декретом. З молодшим такого не було, бо вже був браслетиковий проект. Майже одразу пробувала щось робити, адже замовлення не переставали поступати, потрібно було замовляти матеріали, виставляти фотографії в Інтернет. Це часткова зайнятість, об‘єми якої можна регулювати собі самостійно», – розповідає вона.
Ірина зізнається, коли вперше організовувала День Вуличної Музики, не вміла делегувати обов’язки, то був «армагедон» у справах і була потреба відпочити. Тоді частіше не спала через роботу, а не дитину.
«Коли ти одержима роботою, проектом, то не так втомлюєшся. Це як стимулятор, це підбадьорює, надихає. А не спиш через діток – це втомлює. Мама – це робота нон-стоп, 24 години на добу, 7 днів на тиждень. Якщо не відпочивати – накопичується втома, стає важко і фізично, і психологічно», – поділилась жінка.
А з новонародженим Данилком спершу було легше, бо він багато спав, а тепер почався непосидючий період, все цікаво і часу на роботу менше. Ще й зубки ростуть і малечу це часто турбує вночі.
Ірина Слободян знає, чи мама зможе поєднати материнство з роботою залежить від вдачі дитини і ставлення самої мами до життя. Всі ж з різними характерами. Якщо син франківки у неї на роботі міг сидіти відносно тихенько із якоюсь забавкою, то дочка співробітника мала всюди залізти, щось взяти, впасти, забруднитись.
Молода мама поділилась лайфхаком. Щоб все встигати – треба ретельно планувати. З дітьми це складно, але можливо. Варто врахувати часовий запас, адже немовля може захотіти спати, чи несподівано швидше прокинутись, захотіти в туалет, коли ти поспішаєш. Також краще знаходити роботу, об’єм та часові рамки якої ти можеш регулювати, працюючи на себе. На жаль, коли ти офісний працівник, на думку Ірини, так рідко виходить, це важче, бо такі простори не дуже пристосовані для роботи з малюками.
«Насправді, так не буває, щоб мама все встигала. По якихось фронтах була недостача. От я викладала йогу, займалася бігом, ходила на роботу, і це збоку виглядає круто, але ідеальностей не буває. Хочеш бути успішною в справах та роботі – будь готова пожертвувати часом із дітьми та сім‘єю, або навпаки, хочеш бути супер-мамою, не вдаваючись до допомоги нянь та сторонніх людей – доведетьс відмовитися від задоволення власних інтересів», – прокоментувала Слободян.
Близькі захоплюються поглядами на материнство Ірини, бо дітки здорові та щасливі. Її чоловік при можливості та потребі проводить час із дітками, також доглянути кілька годин за ними може няня. А вплинули на світогляд жінки сестри чоловіка, які порадили тематичну літературу, та оточення.
«Відверто кажучи, я не могла б залишити на увесь день малюка. Я за те, щоб годувати грудьми, носити дитину у слінгу, брати зі собою на проекти, подорожі та активно жити. Це краще, ніж сидіти у хаті, коли дитина нічого цікавого не бачитиме. Маля активно пізнає світ і приймає участь у насиченому житті мами. І я не осуджую тих, хто обирає інакший шлях. Це як політика та релігія, це як вибір – їсти м’ясо чи не їсти, – вважає Ірина. – Є багато різних шляхів виховання. Треба робити все в ім’я щастя».
Франківська журналістка Оля СУРОВСЬКА виховує 5-річну донечку Сашу. Два роки вона займалася тільки вихованням дівчинки, читанням книг та побутовими справами, а потім їй стало нудно. Поки ще тривала декретна відпустка, Оля почала публікувала новини на одному з місцевих сайтів, записувала інтерв’ю. Дочка була поруч, адже бабусі та чоловік працюють й не мають змоги посидіти з малечею. Тож з дворічног о віку дівчинка пізнає тонкощі маминої професії.
«Робота – це не розвага, але я отримую від цього задоволення. Через це я й працюю, бо журналістика не те, де можна заробити багато грошей. Я кайфую від того, що роблю», – пояснює Оля, чому вирішила поєднувати роботу з вихованням дитини.
Тепер, коли Сашу не виходить відвести у дитсадок чи залишити у дитячій кімнаті, її можна побачити на найрізноманітніших заходах – тренінгах, прес-конференціях, сесіях міської чи обласної рад, концертах. Бабуся навіть заздрить, бо не всі дорослі мають змогу відвідувати такі події та їздити у різні міста. Це звично для колег Олі, але у поглядах декого можна помітити здивування.
«Ми їздили у Київ на з’їзд по децентралізації, де виступали міністри. Вона бігала перед сценою і це була єдина дитина у залі. А найдивніше сприймали в ОДА – секретарка у приймальні одного з чиновників нічого не казала, але дивилася так, ніби відбувається щось незрозуміле. Ходимо у філармонію та драмтеатр . Для когось це щось таке недоторкане, туди з дітьми не можна. Бувають дорослі, які додумують робити зауваження не мені, як мамі, яка привела дочку, а маленькій дитині, яка не винна, що вона там є. Був випадок, що її у театрі налякала якась жінка, і Саша не хоче туди ходити », – пригадує Оля.
Бувають й кумедні випадки. Наприклад, Саші було 2 чи 3 роки, коли мама записувала своє перше інтерв’ю з атовцем. Почувалася відповідально та дещо тривожно. А тут почалося – «Мама, я какаю». Довелося кілька разів безрезультатно йти у туалет, а потім дівчинка прийшла зі словами «Я покакала». Знову довелося йти у вбиральню та робити всі потрібні справи. На щастя, чоловік поставився з розумінням.
Зазвичай, коли журналістка працює над написанням текстів, дівчинка чемна. Не відволікає, малює, дивиться на телефоні мультики чи лазить під столом. В офісі її люблять, а колег мами вона сприймає як рівних. Оля Суровська думає, що справа у темпераменті дочки, який дозволяє терпіти нудні для дитини заходи. Хоча з віком вмовляти досидіти до кінця стає важче.
«Саша знає, куди вона хоче, що їй цікаво, що не цікаво. Починає більше качати права. Коли їй було 2 чи 3 роки, то особливо її не питалася. Ми йшли, бо мені потрібно. Зараз важче, але можливо. Я їй завжди дякую за те, що вона посиділа, мене послухала », – каже жінка.
На подіях до дитячих істерик не доходить. Якщо щось пішло не так, краще домовитися з дитиною або вчасно піти. На думку журналістки, нема сенсу тиснути на дитину, бо це мама поміщає її у некомфортні для неї умови, де немає іграшок та однолітків.
«Діти – це нормально. У всіх є діти, всі були дітьми. А я колись думала, чому ці діти повсюди. Здається ж, сидіть зі своїми дітьми вдома, чому ви ходите всюди. Можливо, якби вона була більш вередлива, я не змогла б з нею всюди ходити», – зізнається вона.
Свій спосіб поєднання виховання дитини і роботи Оля нікому не нав’язує.
«Можна звикнути до того, щоб сидіти вдома. Коли виходиш на роботу, спершу ти тугіший, бо всі у русі, а ти на паузі. Але це вибір кожного, – додала жінка. – Якщо людині вистачає терпіння, є розуміння того, що треба домовлятися з дитиною, то будь ласка».
Не засиділася у декреті й начальниця відділу патронатної служби виконавчого комітету міської ради Вікторія ДРОТЯНКО. Сину Орію ледь виповнилося 2 місяці, як вона повернулася на роботу. Тепер, окрім висвітлення діяльності міського голови, міськвиконкому, роботи зі численними зверненнями, жінка вдало виконує функцію материнства. До речі, професійні обов’язки Вікторія виконувала, поки не прийшов час народжувати.
Тепер її день розпочинається о 6 ранку. Звісно, часто доводиться прокидатися вночі, адже малюк вимагає до себе майже цілодобової уваги. Зранку молода мама годує немовля, переодягає, дає настанови бабусі, яка доглядає за хлопчиком, та збирається на роботу, а о 9 годині починається робочий день в офісі. Під час обідньої перерви Вікторія їде додому, де знову годує Орія та залишає їжу на потім. Таким чином поєднання материнства та професійних обов’язків майже не відображається на роботі.
Запорукою цього також є злагоджена робота колективу, який вдало виконував свої обов’язки більше 2 місяці, коли начальниця була відсутня, каже Вікторія.
Вікторія розповідає, що морально було важко тільки перший місяць після появи малюка, але впоратися з першими труднощами материнства їй допомогли рідні. Коли вона на роботі про дитину піклується бабуся, а вже ввечері приємні клопоти батьківства молода матуся ділить з чоловіком. Вікторія вдячна своїм рідним за можливість повертатися у звичайний ритм життя.
«Дитина все систематизує, дисциплінує. Якщо перші дні були якісь страхи, то тепер це все в минулому. Більше того – зараз в мене є велика мотивація. Дитина заряджає енергією, дає неймовірний стимул рухатися вперед . Є така народна приказка: « Бог дає дитинку, дає й хлібинку». Якщо й з’являються певні труднощі то одразу й з’являються люди, які допомагають, ідеї, як зі всім впоратися», – каже Дротянко.
Вікторія працює з 19 років, вважає, зараз такий ритм життя, що це потрібно робити. Хоч й трудоголіком себе не вважає, але без роботи сидіти просто не може. Таку позицію розділяє й чоловік. Подружжя на сімейній нараді вирішило, якщо дозволить здоров’я, то Вікторія після народження дитини повернеться на роботу. Це розвантажує фізично та відволікає.
«Звісно, життя після появи малюка змінюється . Змінюється й сама жінка. Мені, наприклад, кажуть, що я стала більш спокійною. Тепер кожен день несе в собі щось нове, нові емоції, такі маленькі, але важливі відкриття, переживання, турботи. Я ніби знову відкриваю для себе цей світ, але вже з Орієм. Водночас бути мамою – нелегка робота. Коли я в офісі, то безмежно сумую за сином, але вже ввечорі насолоджуюся материнством сповна, – поділилася Віка. – Дитина, як захисна парасолька для своїх батьків. Приносить спокій, ясніть думки та ставить все на свої місця».
Бо франківчанки гарні.