Минулого тижня в Долинському районі знайшли черговий молочний бідон з архівами УПА. Такі знахідки на Прикарпатті – не рідкість.
Звіти, агітки, документи – у землі ще багато спогадів про визвольну боротьбу, пише “Репортер“.
Криївка десь поруч
Іржавий бідон з документами знайшли поблизу села Козаківки. На кришку, що стирчала з землі, наткнулися місцеві мешканці. Сільський голова Михайло Сенів повідомив про знахідку керівника франківського комунального підприємства «Пам’ять» Василя Тимківа. Потім архів передали у франківський Музей визвольних змагань.
«Поки що я можу судити, що частина з документів – це пропагандистські матеріали. Вони часто зустрічаються в таких знахідках, тому що їх масово тиражували для розповсюдження серед населення, – каже Василь Тимків. – Це різні листівки, тексти про історію, політичне тогодення. Часто зустрічаються так звані службові чи оперативні матеріали, звіти, які можуть багато розповісти про діяльність підпілля».
За словами керівника підприємства, після реставрації історики зазвичай працюють над архівом і визначають, якій ланці підпільного руху належали документи. Це може бути рівень декількох сіл, району, надрайону, округу, області, або й крайового проводу чи навіть реферантури пропаганди, яка об’єднувала більшу частину західноукраїнських земель. Тепер франківські дослідники шукатимуть нові знахідки поблизу місця, де був бідон.
«У криївках такі документи намагалися не зберігати, бо якщо б її виявили, ці папери могли б потрапити до рук енкаведистів. А там могли бути імена, важлива інформація, – пояснює Тимків. – Тому їх намагалися закопати в окрузі. Цей бідон був схований неглибоко, його верхня частина була фактично на поверхні. Значить, він постійно був у використанні. Моє припущення – неподалік мала бути криївка, яка, можливо, розкаже ще більше, ніж сам бідон».
На жаль, бідон, знайдений на Долинщині, сильно заіржавів, під дією вологи папери суттєво пошкоджені.
«Більшість документів склеїлися у воді. На думку фахівців, вони не підлягають реставрації, – говорить директор Музею визвольних змагань Ярослав Коретчук. – Можливо, будемо їх розмочувати, розкладати по сторінці й розміщувати на склі, щоб прочитати текст. Може, їхній зміст уже відомий дослідникам – бо деякі пропагандистські матеріали випускали багатотисячним накладом».
За словами Василя Тимківа, якщо серед документів зустрічатимуться однакові, аналоги передадуть в Козаківку, у місцевий музей села. А решта зберігатиметься у Франківську.
У звітах – переписка й прізвища
Загалом у Музеї визвольних змагань та його філіалах є шість архівів повстанських документів. Перший – архів, який знайшли ще в 1989 році у піщаному кар’єрі поблизу села Воронів на Рогатинщині. Мешканці сховали частину документів до приїзду КДБ і вже за незалежної України передали в музей.
Другий – Болехівський архів, який лісники знайшли у металевій скриньці, прив’язаній до дерева. Тепер архіви зберігаються у Франківську. Третій – бідон, який знайшли на початку дев’яностих на Косівщині. Документи передали в косівський Музей визвольної боротьби Карпатського краю – філіал франківського.
Ще один молочний бідон музейники за допомогою місцевих виявили біля села Вікторова Галицького району. Він проіржавів і розклався на дві частини: документи були у воді, і частину втратили. Вдалося врятувати лише деякі фрагменти.
Також на початку цього року в музей передали металевий ящик з-під патронів, знайдений в селі Олеші Тлумацького району. Там було понад 20 брошур, в основному пропагандистських, призначених для місцевого районного провідника на псевдо «Дон».
І шостий – уже згаданий бідон з Долинщини.
«Найчастіше документи ховали у бідонах, бо вони об’ємні, металеві й мали кришки, – розповідає Ярослав Коретчук. – Десь у 1947 році радянська влада це зрозуміла і ввела облік на всі бідони. Люди, які приймали молоко, відповідали за них. Тому повстанці мусили або нападати на пункти прийому молока, або зберігати документи в іншому, наприклад, у металевих скриньках».
Найчастіше ховали пропагандистські листівки або бофони – гроші повстанців. Але траплялися різні звіти: про суспільно-політичне та економічне становище, релігійне життя, військову діяльність, стосунки з поляками, репресії та інше.
«Пропагандистських брошур відомо вже багато. А в інформаційних звітах повстанці писали про те, які акції зробив визвольний рух – напади, сутички з ворогом, хто з повстанців загинув, – говорить Ярослав Коретчук. – Наприклад, у них трапляється переписка між різними ланками повстання, списки загиблих – з псевдо і прізвищами. У звітах повстанці описували, як розвивається промисловість, сільське господарство, якими є керівні кадри радянських органів влади, а також репресивно-каральних органів – НКВД, міліції, винищувальних батальйонів».
Архіви ловлять на аукціонах
Найстаріші документи ОУН-УПА в Музеї визвольної боротьби – за 1943 рік, коли створили перші загони. Але найбільше речей – за 1945-1950. Втім, не все, знайдене на Прикарпатті, потрапляє до Франківська. Наприклад, недавно архів з Рогатинщини передали у львівський музей «Тюрма на Лонцького». Але гірше, коли важливі документи потрапляють у приватні колекції, якщо їх знаходять «чорні копачі», які шукають монети чи інші цінності.
«Інколи такі люди здають документи в музей, але часто – продають на інтернет-аукціонах. Ми не стоїмо осторонь, – каже Ярослав Коретчук. – Два роки тому я почав застосовувати краудфандинг: збір коштів на сторінці у Facebook, щоб викупити цінний документ. Різні люди жертвують гроші, ми викуповуємо, а потім презентуємо широкому загалу. Але постійно документи зберігаються у фондах музею, щоб не пошкодилися від світла».
За словами директора музею, інколи доводиться купувати й за власні кошти. Наприклад, недавно вдалося купити цінний бофон, який продавали в інтернеті.
«Це бофон до річниці перемоги українського війська над московським під Конотопом. Тут зображений гетьман Іван Виговський. Тож, він має ще й пропагандивну мету, – говорить Коретчук. – Переважно повстанці розраховувалися бофонами з місцевим населенням за одяг чи продукти. Вважалося, що коли Україна стане вільною, їх можна буде обміняти на офіційні гроші. Але населення боялося зберігати бофони, бо за таке їм загрожувала в’язниця і депортація цілої родини. Тому їх ховали або спалювали».
Все ж, деякі дійшли до наших днів. Україна відродилася значно пізніше, ніж думали повстанці, тож ці гроші їхнім власникам не знадобилися. Зате вони можуть багато розказати історикам, як і інші пам’ятки повстанського руху.
